Лаконічно про головне
Східний регіон, на жаль, не користується репутацією такого, котрий найбільше читає. У Донецьку, насправді, небагато книжкових магазинів — усього вісімнадцять. В їхньому асортименті здебільшого російська, американська, європейська та азійська літератури: Харукі Муракамі, Януш Вишневський, Борис Акунін... Українська також є. Як сучасна, так і класична. Можна знайти і Юрка Андруховича, і Сергія Жадана, і Оксану Забужко... Щоправда, вітчизняної літератури тут значно менше, але це вже специфіка регіону, як запевняють у книгарнях. Так що саме читають донеччани — цікавився «День».
Володимир ПЛАХОТНИЙ, студент-магістр Донецького національного університету, Київ:
— Серед сучасних українських авторів найоригінальнішою і справді нетривіальною я вважаю прозу Михайла Бриниха. Поєднання дотепності, провокацій, інтертексту й алюзій — ось чим приваблюють мене збірки цього автора. А ще йому вдається лаконічно говорити про головне у нашому житті. Та й теперішні українські реалії, в яких перебувають його герої, теж слугують додатковим чинником обирати саме його твори з творів інших численних авторів, адже ти увесь час ловищ себе на думці: «Та це ж про мене!»
Зараз читаю роман Марини та Сергія Дяченків «Vita Nostra». Це перший твір відомих українських фантастів, який потрапив мені до рук. Фантастикою я ніколи не захоплювався, але бажання прочитати саме цей роман виникло у мене після слів друга, який запевнив, що «Vita Nostra» змусить мене полюбити цей жанр раз і назавжди.
Насправді ж, твір розчаровує з кожною прочитаною сторінкою усе більше й більше. Таке враження, наче письменники вирішили створити вітчизняну відповідь британському «Гаррі Поттеру» чи, навіть, краще — російській Тані Гроттер. У Дяченків головна героїня теж дівчинка, щоправда, вже українка, Сашка Самохіна. Вона потрапляє в спецуніверситет, де її вчать поглиблювати свої надприродні здібності. Відчуття другосортності, абсолютно «паперові» герої і незрозумілий сюжет — те, із чим стикаюся щоразу, коли змушую себе дочитувати цей роман.
Але заради справедливості маю визнати, що фантазія у фантастів Дяченків є. Ані Джоан Роулінг, ані Дмитро Ємець не спромоглися для своїх головних героїв вигадати чарівну здатність випорожнюватися чарівними монетами! Чому чарівну й чому саме монетами — ще не знаю, бо за 356 сторінок, що я прочитав, ця загадка й досі не відкрилася! Можливо, на мене чекає вражаючий фінал...
Каріна ЄФРЄМОВА, поетка, лідер гурту KARIZZA:
— Останнім часом помітила, що мене більше цікавлять біографії особистостей, ніж їхні твори.
Зараз читаю Є. Блаватську «Из пещер и дебрей Индостана». Саме після того, як я дізналася, що саме Блаватська є засновником Теософського товариства, я і почала читати її книгу. Щоб розуміти мою зацікавленість цією книгою, окреслю основні цілі Теософського товариства. По-перше, заснувати ядро всесвітнього братства не залежно від раси, віри, статі, касти та ін. По-друге, заохочувати порівняльне вивчення релігії, філософії та науки. По-третє, досліджувати «необъяснимые законы природы» та приховані сили людини.
Сергій ДОВГОПОЛОВ, журналіст телеканалу «Донбас»:
— Зараз я читаю здебільшого книги, що належать до сучасної літератури. Це Бегберер, Мінаєв, Вишневський. Перед тим якраз читав Вишневського. На даний момент читаю книгу «Чтец» Бергарта Шлінка. Перша частина мені, правду кажучи, не дуже припала до душі, а от друга — захопила. Саме в ній починаються найцікавіші моменти в усій цій історії Шлінка. А на майбутнє — дуже хочу ознайомитись із книгою Вишневського «188 днів та ночей».
Катерина ЖЕМЧУЖНИКОВА, студентка-магістр Донецького національного університету:
Цікаво, що до цього видання увійшли навіть ті твори, які Винничук вважав безнадійно втраченими, бо вони були конфісковані нквдистами. Але добре, що вся ідейність працівників тієї чудової організації відійшла в минуле так само, як і «совок», тому їхні архівні папки розпродаються на прикрість ідеологам і на радість читачам.
Наступною книгою в ідеалі мала б бути так само Винничукова, але, на жаль, сумніваюся, що вийде, адже в Донецьку її не придбати. Певно, потім візьмуся за «Кавовий присмак кориці» Лариси Денисенко, яка чекає на мене ще від першої книги Винничука.
