Мейл-арт-система
Часто лист стає не лише інформативним носієм, але й літературною і навіть художньою подією. Епістолярна література давно вже стала самостійним жанром. Існує таке поняття як роман у листах. Листування великих людей видають окремими книгами. Знайдення листа, написаного кимсь зі значних діячів минулого, стає сенсацією довго обговорюваною на сторінках преси.
Не дивно, що врешті-решт, так само як і оправа книги стала особливим видом мистецтва, так і звичайний конверт став арт-об’єктом. Спочатку на Заході, а потім і в усьому світі з’явилося таке явище як мейл-атр.
ІСТОРІЯ
Приблизно з середини п’ятдесятих років минулого сторіччя випускник «Блек Маунтін» коледжу Рей Джонсон почав розсилати поштою свої колажі. У конверти з колажами також укладалися списки адресатів, на чиє ім’я розсилалися листи, частина з яких була вигаданими персонажами. Реальні одержувачі цієї кореспонденції були арт-критики, художники та інші учасники художнього процесу, переважно на Заході. Хоча незрідка свої послання Джонсон відправляв і в інші частини світу, скажімо до Японії. Така діяльність спричинила до того, що за декілька років з’явилася ціла низка митців, які мислять нестандартно, і які були зв’язані між собою за допомогою пошти.
NEW YORK CORRESPONDENCE SCHOOL
1962 року, журналіст Ед Планкет, у своїй статті, присвяченій діяльності Джонсона, назвав це явище «Нью-йоркська школа кореспонденції». Ця назва вторила модній на той час «Нью-йоркській школі художників» до якої входили Боб Раушенберг, Джексон Поллок, де Кунінг та інші метри авангарду. Заразом пародіювався і безконечний спам, у якому пропонувалося споживачам вивчитися малярства за допомогою пошти. Таким чином, переконані альтернативники (не виходячи з підпілля) збудували свою арт-систему, названу згодом мейл-артом.
ПЕРШІ ВИСТАВКИ
Перша велика виставка мейл-арту відбулася 1970 року в музеї Вітні (Нью- Йорк). Організаторами виступили Рей Джонсон і Марсія Такер (куратор музею Вітні). На адреси митців було розіслано запрошення на участь у виставці. Потенційні учасники, повинні були вислати свої роботи на адресу музею. Все прислане було показане глядачам у рамках проекту без попереднього відбору. Трохи пізніше, американським художником Лоном Шпігельманом було озвучено основні правила мейл-арту (відсутність журі, добору і повернення робіт, документація всім учасникам). Тоді ж, у 70-х, було проголошено гасла руху: «Мейл-арт і гроші не змішуються», і «Мейл-арт використовує інституції в місцях інституцій проти інституцій». Напевно, це були найдемократичніші художні маніфести того часу. Недивно, що кількість виставок мейл-арту з кожним роком збільшувалася. Якщо 1975 року їх відбулося лише 5, то 1979 року їх уже було 75.
1972 року часопис «Ролінг Стоун» опублікував статтю Томаса Олбрайта про мейл-арт. Рух докотився до терміну «художнє явище». Виставки, інтерв’ю, програмні заяви провідних акторів. Здавалася, течія остаточно впакувавшись до глянсової обкладинки, стала клубом обраних. Анітрохи. Весь пройдений шлях руху мейл-арт дозволяв оголошувати проекти навіть новачкам.
КІНЕЦЬ І ЗНОВУ ПОЧАТОК
Але все це було потім. Тоді, на початку 1970-х, Джонсон оголосив про те, що «школа кореспонденції» померла. Було навіть відправлено відповідний лист до відділу некрологів до «New York Times». Привід був формальним (подібна школа з’явилася в Канаді). Але структура Джонсона негайно відродилася під вивіскою «Університету Будди Рея». Також було організовано клуби з химерними назвами: «Клубу блакитнооких», «Фан-клубу Паломи Пікассо». Справа не стояла на місці.
ІДЕОЛОГІЯ
Таким чином, вийшло так, що у мейл-арта не єдиний, а колективний автор. Децентралізація структури, демократичні правила гри, відсутність ієрархії — усі ці особливості пояснюють таке тривале існування мережі мейл-арт. Різні художники в рамках проектів утворюють начебто єдину мозаїку, окресливши, таким чином, основні тенденції сучасного мистецтва. У цій панорамі наявна безліч напрямків, таких як бук-арт, боді-арт, колаж, графіка, світлина, і навіть ті напрямки, які ще не набули власного імені.
Такий стан речей дав можливість поширитися течії, практично на всі континенти. У Європі Клаус Грох за допомогою ксерокса розсилав новини про міжнародну художню кооперацію, інформацію про колективні проекти в мережі. Тепер на конвертах можна було зустріти поштові штампи не лише США та Великої Британії, а також Уругваю, Австралії, Польщі, Югославії та інших країн.
ПОШТА СРСР
1989 року, тоді ще у СРСР, у часописі «Искусство» вийшла стаття «Де собака заритий», автором якої був Сергій Сигей, відомий художник. Статтю було присвячено мейл-арту. Так нарешті всесвітньо визнаний рух дійшов і до наших просторів. З’явилися перші митці, до речі, відразу помічені на Заході, не так якістю своїх робіт, як самим фактом, що вони із СРСР.
УКРАЇНА В МЕРЕЖІ
2008 року організаторами проекту «45 років школи кореспонденції Рея Джонсона» виступили Олександр Моцар (Київ) і Юрій Гик (Москва). Всього було надіслано 233 візуальних роботи від 70 художників із 18 країн — від США до Малайзії та Македонії. Серед учасників були Джон Беннет, Добріца Камперелич, Страдада, Джон Хелд-молодший та інші лідери художнього процесу на Заході. Білом Вілсоном було надіслано унікальні світлини самого Рея Джонсона, які раніше ніде не публікувалися.
P.S. Поступово це здивування змінилося на само собою зрозумілий факт. І зараз нікого не дивує, що на альтернативному конверті стоїть штамп України, Росії, чи Казахстану.
