Між відпочинком і самопізнанням
«Читаймо, бо деградуємо», — таким було гасло львівського Форуму видавців 2003 року. Схоже, воно анітрохи не втратило своєї актуальності нині. У час, коли преса, телебачення, радіо й інтернет здебільшого переймаються розважанням або навколополітичною метушнею, література залишається чи не єдиним етико-естетичним порятунком від остаточного отупіння, хоча, звісно, й серед книжкових видань трапляється відверта «жуйка» та «макулатура». А якими є, приміром, сучасні читацькі смаки полтавців? Відповідь на це запитання ми спробували знайти під час традиційного опитування «Дня».
Валерій АНІКЕЄНКО, заступник директора компанії з оренди житла «Welcome to Poltava»:
— Нині через зайнятість на роботі не встигаю багато читати, як би мені того хотілося. Коли випадає трохи вільного часу, залюбки читаю поезію. Маю збірки Андрія Вознесенського, Євгенія Євтушенка, Володимира Висоцького. Нещодавно придбав книжку віршів Олександра Ірванця «Мій хрест». Ще мені дуже подобається поезія Юрка Позаяка, яку, щоправда, читаю в інтернеті, а не в друкованому вигляді. Зі студентських років запам’ятав його дотепні вірші: «У Ганни і Гени у генах рентгени», «Слоника замучили кляті москалі». Нам треба було на заняття з лінгвістичного аналізу тексту дослідити літературні твори сучасних письменників, і я вибрав Юрка Позаяка. Відксерив його тексти, прочитав із задоволенням і досі їх пам’ятаю.
Із прози нині читаю роман «Чорний Ворон» Василя Шкляра та збірку вибраної есеїстики «Диявол ховається в сирі» Юрія Андруховича, на черзі — його ранні твори, бо «Московіаду» і «Таємницю» вже «поглинув». Якщо хочу розважитися, читаю твори в жанрі фентезі, наприклад, «казочки» Анджея Сапковського.
Марія ЖЕГЛОВА, студентка факультету філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка:
— Крім книжок, які ми вивчаємо в університеті за програмою з української та зарубіжної літератур, я, звісно, читаю дещо для власного задоволення. Взагалі, подобається читати такі твори, в яких сучасна людина може себе якось віднайти. Навіть якщо взяти того ж Любка Дереша, який показує дійсність з усією її жорстокістю. Але найбільше мене вразив роман «Солодка Даруся» Марії Матіос. Він залишає дуже неоднозначні думки. Зараз читаю повісті Михайла Миценка «Пізнай самого себе».
Особливо мені до вподоби книжки Януша Леона Вишневського. Це взагалі легендарна постать, але не треба ставитися до неї з фанатичним захопленням. Він пише про такі непрості речі, як кохання, життя, віра в Бога. Я прочитала майже всі його книжки: «Самотність в мережі», «Постіль», «Коханка», «Молекули емоцій».
Також іноді перечитую класику, наприклад «Гранатовий браслет» Купріна, романи Достоєвського і Бальзака, у творах якого багато цікавих речей: «Испивая чашу удовольствия до дна, мы обнаруживаем там больше гравия, чем перлов».
Ірина САДОВНІКОВА, журналістка газети «Біла альтанка»:
— Зазвичай читаю різноманітну літературу: ту, що радять мені друзі, або ту, котрою сама зацікавлююся чи знаходжу в книгарнях. Люблю читати філософські твори, роздуми, життєві історії, пригоди. Звісно, подобається перечитувати класику. Збираюся перечитати багато книжок. Тільки-но почала читати «Ворошиловград» Жадана, потім — «Фатальні маршрути» Женішбека Назаралієва про реабілітаційні центри для наркозалежних у Казахстані, дослідження одного пітерського інституту про феномен дівочих щоденників.
Мені дуже імпонують проза й есеїстика Юрія Андруховича — через цікавий погляд на світ, лінгвістичну й фонетичну естетичність, — цікаво простежити, як письменник обігрує деякі слова та фрази, як він це вплітає в опис подій. Найближчим часом планую прочитати твори Маркеса, Борхеса, відносно новий роман «Т» Пелевіна. З останніх книжок привернула увагу «Метель» Сорокіна. Чула, що у видавництві «Фоліо» з жахливими, потворними палітурками, не обтяженими зайвим смаком, вийшли переклади його романів українською мовою. Втім, я їх не читала, поки є можливість читати російською. Може, колись виникне інша необхідність і цікавість. Англійською я до сих пір читаю роман Кена Кізі «Політ над гніздом зозулі» («One Flew Over the Cuckoo’s Nest»).
Євгенія ІСТОМІНА (НАЙЧУК), поетка, авторка збірки «Життя ожини»:
— Люблю читати казки й історичні книжки, наприклад «Марію Стюарт» Стефана Цвейѓа. Зараз читаю «Ганнібала» Джека Ліндсея. Якщо говорити про поезію, то нещодавно прочитала збірки «Поет в повітрі» Василя Герасим’юка, «Кримінальні сонети» і «Писати мисліте» Івана Андрусяка. Також мені запам’яталася книжка віршів «Ще одна молитва» Яна Твардовського. Його твори глибокі, не такі, як нині люблять писати — всілякі «викаблуки». Хоча це й український переклад, але у віршах відчувається польський синтаксис. Із колег-однолітків прочитала збірку «Вертикаль» цікавої та самобутньої поетки Наталки Трикаш із Полтави.
Іноді радо читаю дитячу літературу — твори Клайва Степлза Льюїса, який написав «Хроніки Нарнії», у нього є чарівні «Листи баламута», казки «Все про їжачка, ведмедика, левенятка і черепаху» Сергія Козлова, «Хто боїться зайчиків» Івана Андрусяка — а він, між іншим, переможець конкурсу «Золотий лелека». Книжку Андрусяка купила в Полтаві в магазині «Планета», де багатий вибір дитячої літератури, що їх я залюбки прочитала б.
Нещодавно закінчила читати роман «Останній магнат» та оповідання Френсіса Скотта Фітцджеральда. Це представник «втраченого покоління», покоління джазу, він писав про «золоту молодь», викриваючи її штучність. До речі, французькою мовою це словосполучення означає, власне, «позолочена молодь», а вже до нас цей вислів прийшов як «золота молодь».
Діана ЛИТВИНЕНКО, головний редактор телевізійної студії «Місто»:
— Мої читацькі вподобання мають двоє крайнощів: я люблю «легку» й «важку» літературу. Мені не подобаються детективи і щось таке передбачуване. Дуже люблю читати «наївні» книжки норвезького письменника Ерленда Лу «У владі жінки», «Наївно. Супер», «Краща країна в світі». Як на мене, це казки для дорослих, причому написані майже дитиною. У нього такий дитячий погляд на прості речі. Це — література для відпочинку, чим вона мені, власне, і подобається. Із «важкого» люблю Харукі Муракамі та Мілана Кундеру. Я, мабуть, разів п’ять перечитувала його книжку «Нестерпна легкість буття». Дуже депресивний твір, після нього депресія стає ще глибшою, але чомусь його хочеться перечитувати.
Нині опрацьовую роман «Сутінки» Стефані Майєр, за яким знято кінофільм, хоча книжка, як завжди, цікавіша. Уже прочитала три її попередні частини. А взагалі, мій улюблений письменник — Джек Лондон. На мене справили враження книжки «Маленька господарка великого дому», «Дочка снігів», загалом уся його «північна» серія. Можливо, це так тому, що, мабуть, у минулому житті я жила на Крайній Півночі. Коли читаю про Аляску, то настільки вживаюся в образи й сюжет, що ніби бачила місця, де відбуваються події, на власні очі.
