«Наш внутрішній ворог виявився чіпом зовнішнього ворога»

Лариса ДЕНИСЕНКО, письменниця, адвокат, правозахисник, телеведуча:

— Я думала, якщо і буде війна в ХХІ сторіччі, то вона торкнеться арабського світу, але ніколи не думала про те, що вона буде в Європі, тим більше — у моїй країні. Досі в це важко повірити, хоча це вже стало реальністю. Звичайно, що це — продумана програма, котра мала би запуститися 2015-го року, коли б стало очевидним, що всіма махінаціями Одоробло до влади не приведеш. Тоді б ми стали на Майданах країни, тоді б втрутився Путін, тоді б висловлювала «глибоке занепокоєння» європейська спільнота, а США запроваджували фінансові санкції. Але Одоробло захотіло перед цим розкрутити всіх на бабки, зокрема і свого гебешного куратора, а він сказав: «Минуточку, это что, б.., за нарваность, Витя?» Вітя, звичайно, почав нити, що інакшого виходу в нього не було: «Я для тебя стараюсь, Вова, твое бабло все равно при тебе останется, а я мог бы, как говорится, еще накосить, лохов развести», ну, але все закінчилося тим, що Вітя опинився в Ростовє-папє, де в нього (а хто б сумнівався!), живе старий друг, певне, в тій самій спецквартирі ФСБ. А Путін прийшов сюди. Власне, частина російського флоту вже була в нашій країні, Севастополь недарма постійно називався російськими політиками «городом русской славы». З нашими військовими працювали, запрошували на роботу, пропонували більшу зарплату та пільги. Всі ці колесніченки, царьови, медведчуки відпрацювали свою ікорку. Через наші кордони, очевидно, що не важко прорватися, особливо коли ніхто не очікує настільки прямої агресії. Останні роки Службу безпеки України очолювала людина з російським паспортом — також наше ноу-хау.

Зараз нам тяжко, країна ослаблена боротьбою та протистоянням — видавити такий велетенський чиряк як Одоробло — важка справа, але ми впоралися. Уряд — новий, але зі старими людьми, зі старими проблемами, з тією самою нескінченною боротьбою за владу. Але уряд все одне новий — тому є нові надії, нові сподівання.

Шановні, війна — це не підстава для того, щоб вивести вас у національні лідери, це — національна трагедія, і треба бути мужньою, терплячою і мудрою людиною, щоб взяти на себе відповідальність і за країну, і за народ. Економіка Росії, на мій погляд, не особливо залежить від США або ж країн Європи, а от газовий шантаж — це «джокери», котрими набиті кишені Путіна. Звичайно, інший світ не може спокійно спостерігати, коли йде неоголошена війна на території України. Але інформаційну війну з нами розпочато ще раніше, і ми поки програємо.

Я трохи вивчала, коли писала книгу, психологію націй, котрі встали на бік нацистів під час Другої світової війни, це — потужна травма. Будь-який натяк на нацизм, притягнутий за вуха чи хвіст, ними сприймається як нацизм, і вони бояться панічно, що знову будуть зв’язані та замазані цим явищем. Вже трохи запізно, але нам треба робити все від нас залежне — пояснювати, що патріотизм — в жодному разі не дорівнює нацизму, і нищити все пропагандистське лайно, котре звучить звідусіль.

Мені здається, що лідери країни мають зробити заяви — всіма мовами, котрими вони говорять, програмно і коротко — яким вони бачать майбутнє країни, і про те, на що вони категорично не підуть. Служба безпеки, Генеральна прокуратура, МВС, я розумію, що зараз така ситуація, що на вас навалилося забагато, однак потрібно зробити все можливе і неможливе, але впоратися — працюйте злагоджено, працюйте публічно. Всі ваші заяви про відкриті кримінальні справи щодо чиновництва, колишнього керівництва, військових, голів обласних або міських державних адміністрацій мають звучати чітко, зрозуміло для нас, громадян, і для світової спільноти. Мають звучати прізвища та пояснення щодо відповідних кримінальних статей. Все це має звучати як на телевізійних каналах, так і в Інтернеті. Це — не популізм, як може виглядати, це — інформування в час надзвичайних обставин. Ви мовчите, а ми вже змучені підозрами — в нас є причини підозрювати всіх, тому нам потрібна ваша відкритість.

Я розумію, що не так все просто, але керівникам нашої держави варто б було прибути до Криму. Не сідати всім у літак, як це зробили поляки, бо може бути горе, але на території, котру, за думками одних ваших співгромадян, рятують, а на думку інших — окупують, ви маєте з’явитися, бо інакше це виглядає як спроба усунутися, як ігнорування проблеми. Інакше — кількість таких територій збільшуватиметься...

Крім того, ми вимушені боротися й самотужки. Наш внутрішній ворог виявився чіпом зовнішнього ворога. Але кажуть, що Бог ніколи не посилає випробувань, з котрими не здатна впоратися людина, то ж будемо сподіватися, що в нас достатньо сил та віри.