Нерозгаданий Iван Мазепа

Цікава, навіть інтригуюча галузь історичної науки — «мазепознавство» — останнім часом досить стрімко розвивається завдяки творчим зусиллям низки вітчизняних та закордонних науковців, які ставлять за мету розгадати давні «таємниці» (а вони були й залишаються!) та «білі плями» біографії уславленого українця. І одним з найбільших авторитетів у цій сфері є докторка історичних наук, професорка, директорка Центру з вивчення історії України Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету Тетяна Геннадіївна Таїрова-Яковлєва.
    Можна стверджувати, що життя Івана Мазепи, його спадок та звершення, роль знаменитого гетьмана в історії України та Росії, спростування зловмисних вигадок щодо «зради» Мазепи, причому спростування бездоганно аргументоване — становить суть і основи наукових інтересів пані Тетяни вже впродовж багатьох років. Ця самовіддана праця (копітка тривала робота в архівах, переважно російських, ретельний аналіз першоджерел) втілилася у низці високоякісних монографій, присвячених як особисто Мазепі, так і життєвому шляху інших знаменитих діячів козацької України. Як наслідок — законна повага до ученого.

А нині київське видавництво «Кліо» (директорка та засновник — Віра Соловйова) підготувало вже четверте (!), розширене й доповнене видання відомої в Україні праці Тетяни Геннадіївни «Іван Мазепа та Російська імперія: історія «зради» (український переклад професора Юрія Мицика). Одразу необхідно зауважити, що це доповнене видання напевно зацікавить як тих, хто вже знайомий з трьома попередніми (бо є низка нових розділів та тематичних підходів, що їх не було в перших публікаціях книжки), так і тих, хто читає це дослідження вперше. Отже, видавництво «Кліо» вчинило цілком правильно, видавши розширену версію монографії.

Дослідження Тетяни Геннадіївни є цінним насамперед тим, що, вводячи в науковий обіг матеріали російських та українських архівів, історик комплексно розглядає обставини приходу Мазепи до влади, його стосунки з царем Петром, внутрішню політику гетьмана (це дуже важливий і порівняно малодосліджений момент), його особисті та ділові взаємини зі старшиною й оточенням російського монарха, а також аналізує причини переходу Мазепи до шведів (план «випаленої землі», адміністративна реформа тощо). І, як головний результат наукової праці авторки — доказове критичне спростування давніх політично мотивованих фейків про нібито «зраду» Івана Мазепи. Якщо хочете, вся книжка пані Тетяни — саме про це. Хочеться відзначити наукову (і громадянську) мужність російського історика, враховуючи насамперед ту атмосферу, що створена сьогодні в її державі.

Тетяна Таїрова-Яковлєва, безумовно, за довгі роки, присвячені вивченню спадку гетьмана, сформувала для себе зважений погляд на постать свого героя. Зокрема, авторка цілком слушно пише: «Мазепа не був ангелом. Він був розумним і талановитим, мав блискучу освіту й пройшов сувору школу життя. Як і будь-яка людина, яка свідомо йде в політику і прагне здобути владу, був честолюбним, хитрим, без докорів сумління керувався всіма настановами Макіавеллі. Двадцять років він лавірував між протиборчими угрупованнями старшини та корисливими воєводами». Але ось що важливо: «При цьому Мазепа мав те, що не часто спостерігаємо у політиків: власні принципи, прекрасні мрії та ідеали. Саме вони, в підсумку, штовхнули його на трагічний і вкрай ризикований вчинок — перехід на бік шведів. Народ згодом виніс свій присуд, склавши прислів’я: «Від Богдана до Івана не було гетьмана». «Хоч би як галасували сучасні заангажовані політикани, — наголошує пані Тетяна, — що Мазепа став символом зради, насправді ж спектакль з анафемою і громадянською стратою, влаштований Петром, лише залякав певну частину суспільства, а не переконав її в цьому».

Необхідно розуміти, і на це звертає увагу авторка книжки, що «події у Гетьманщині розгорталися на тлі глибоких змін, що відбувалися в Росії під впливом реформ Петра. Творилася імперія. Мазепа та його оточення були активно й успішно втягнуті в цей процес. Спочатку — з ентузіазмом і надією, згодом — за інерцією і врешті — поставши перед жахливим вибором».

Надзвичайно суттєвими є, здавалося б, суто «прикладні» зауваження Тетяни Таїрової-Яковлєвої, які стосуються, на перший погляд, цілком конкретних, не глобальних проблем історії Гетьманщини — проте обов’язково мають привернути увагу як науковців, так і широкого загалу читачів. Так, історик докладно аналізує процес «покозачення» українського селянства (за доби Хмельницького й пізніше) та вплив цього вкрай суперечливого процесу на (пере)формування української еліти — достатньо часто то був вплив негативний, і не випадково Мазепа прагнув узяти його під контроль.

Не менш змістовними є й ті сторінки праці, де пані Тетяна розповідає про особливу (без перебільшення, ключову) роль гетьмана у внутрішньополітичній боротьбі в Московській державі (1689 рік) між кланами Мілославських — Голіциних (до нього належала певною мірою й царівна Софія) та Наришкіних (найближчих родичів молодого царя Петра). Гетьман фактично став на бік Наришкіних — і це багато що визначило у подальших подіях (саме звідси походить, схоже, «особлива милість» до нього Петра — аж до 1708 року...). А хіба не цікаво читати про ще одну іпостась Мазепиного образу: гетьман як дбайливий, розумний землевласник (навіть до того ж «російський поміщик» — і на контрольовані ним російські землі, аж до того ж самого фатального року, мріяли потрапити та потрапляли й селяни Московської держави, бо там їм працювалось і жилось незмірно краще, ніж під орудою царя). Цей факт зовсім недостатньо висвітлений в історичній науці.

Тетяна Таїрова-Яковлєва абсолютно слушно відзначає, що «однією з головних помилок у підході до вивчення гетьманства Мазепи є спроба подати його як явище виняткове, у відриві від історичних подій, що передували його правлінню і відбувалися після нього». Думається, що книжка пані Тетяни цілком позбавлена таких хиб. Це збільшує її наукову та пізнавальну вартість.