Про Батьківщину, історію і народ

Намір вибрати цитати з книжки «Екстракт 150» виник відразу ж після того, як двотомник із знаковими статтями газети «День» побачив світ. Але тільки нещодавно у мене з’явилася можливість зібрати докупи висловлювання, які, безумовно, важливі й корисні в житті людини та громадській практиці. Іноді це афоризми, іноді певні спостереження, оцінки, пропозиції. Не важко переконатись, що там найкраще висловлені не тільки наші думки, але й наші спільні почування. Все це виражено в афоризмах, які зберігає чи повинна зберігати наша пам’ять.

Усе залежить від того, як хто вміє володіти цим могутнім інструментом, що ним є пам’ять. Тут, очевидно, читач зрозуміє (хоч не завжди буде цим задоволений), що вибір певних цитат із тексту, за їхню яскравість і вагомість, є суб’єктивним — бо кожна людина має свої уподобання. Та, мабуть, наш початок не буде марним. Хай спадкоємці цього культурологічного проекту зорють поле краще! Треба відзначити, що Володимир Лєсной у зазначеному фоліанті про це дуже правильно сказав: «Уже давно час випустити книжку афоризмів відомих українців. Мудрих думок, висловлених нашими співвітчизниками, набереться більш ніж достатньо». Нехтувати цим, як на мене, не можна.

Ну а перед тим, як читач стане переглядати нашу добірку цитат, мені хотілося б зробити одне суттєве пояснення до виконаної роботи. Для можливого пошуку у двотомнику після даних про автора висловлювання подана назва публікації, з якої взято цитату. Разом з тим, вважаю за необхідне тут зауважити, що зазначена публікація не завжди саме цьому автору належить. А тепер читач має змогу хоч трохи зачерпнути з «екстрактової» криниці мудрості...

Ви тримаєте в руках «екстракт» «Дня». Стовідсотково натуральний продукт. Екологічно чистий. «Вирощений» на дружніх до українського середовища помислах та діях. Аби пам’ятати. Повторювати. Розвивати.

Будьмо гідними власної історії. Не зрадьмо її.

Кожен українець хоч роз повинен побувати у Чигирині.

Як дерево не може жити без коріння, так і країна, якою б великою вона не була, не може нормально розвиватися, не маючи свого, тільки їй властивого героїчного минулого, звідки черпає вона сили і мудрість для подальшого руху вперед.

Бути «сумлінням нації» означає бути там і тоді, де нації загрожує небезпека.

Де той Месія, що зможе розбудити людей, щоб вони стали нацією?

Кожна країна піднімає на знамено всіх своїх достойників, зрощуючи самоповагу народу.

Знаєте, я вірю в те, що рано чи пізно іменем Василя Стуса буде названо Донецький університет. З тієї простої причини, що це є логічним... Народ починає ставати самим собою, ідентифікуватись у довкіллі, не стільки відокремлюватись, скільки — виокремлюватись. І це є надзвичайно потужно й знаково.

У глибинах психіки завжди йде перевірка власних переконань загальним досвідом, що закодований у нашій підсвідомості. Це і є найглибший рівень духовності.

Немає народів з легкою історією. І наш не виняток. Але потрактування його як народу ексклюзивно нещасного та ще й із таким букетом специфічних властивостей, як відсутність національної гідності, рабська звичка не вставати з колін, схильність до розбрату і братовбивчих конфліктів, так інерційно бездумно прийняте і активно задеклароване в самих початках державності, було фатальним для подальшого розвитку.

Не Росія винна у наших газових проблемах, а ми самі. Тільки коли ми почнемо їх по-справжньому вирішувати, ми позбудемося постійних суперечок з цього приводу.

Один із кращих вчителів історії — це самі люди, які можуть розповісти про своє життя, оповісти історію, яку ви вже ніколи не дізнаєтеся й не побачите.

Чому святкую свято Степу саме 29 липня? Звичайно, ця дата, як і багато дат на землі, умовна. Про те, що в Україні має бути загальнонародне свято Степу, думав давно. Роль Степу в історії нашого народу (а Степ, до речі, займає половину території нашої держави) неоціненна.

Україна за водними ресурсами — одна з найменш забезпечених країн Європи, тому через років десять в Україні найдорожчою корисною копалиною стане чиста прісна вода.

Я не житиму ні у Москві, ні в Києві. Я хочу жити в Європі, у спокійній країні — наприклад, у Фінляндії або у Швеції, де є нормальна демократія, де люди поважають одне одного по-справжньому, де все справді для людини.

Для коаліції 2004 року було характерно те, що вона ніколи не була коаліцією. Давши присягу українському народові, що вони ніколи не зрадять один одного за будь-яких обставин, вони почали зраджувати і ошукувати вже в період підрахунку голосів виборців... Як урок, можна сказати, що, на жаль, зрада і брехня є невід’ємною рисою діяльності сучасних лідерів провідних політичних партій.

Молитва — це дихання для душі. Це кисень. Не лише тілу потрібен кисень...

За великим рахунком, дійсно розвиток країни зупинити і повернути назад неможливо. Питання полягає в тому, яку ціну доведеться платити за допущені помилки і промахи.

Ніхто, крім українців, не турбуватиметься про Україну, не буде щиро дбати про українські інтереси.

Нам потрібно самим писати свою історію. Якщо ж хтось дуже вже настирливо суне в наші справи «свой сопливый нос» (за словами шанованого нами національного лідера сусідньої дружньої держави), то не треба боятися хоч би зрідка стукати по цьому носі.

У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження... Йдеться ж навіть не про вживання чи не вживання української мови, а про зживання її зі світу. Подібні ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, — це безпрецедентно.

Глуха стіна зведена між нинішньою владою і моральними авторитетами нації. Новітня «залізна завіса», щось на зразок Берлінської стіни.

Загальні факти ніколи не вражають так, як приклад одного понівеченого життя. Читаєш про бабу Химу — а бачиш перед собою жорстокі реалії української трагедії... Все українське, національне так само залишилося на узбіччі життя, як і хата баби Химки на околиці Голенищевого.

Усі ми — на перевалі банкрутства. І слава Богу! Бо як іще можна змусити нас із вами — всіх разом і кожного зокрема — до справжніх реформ?

Атмосфера в суспільстві повинна бути такою, щоб людям хотілося подобатися одне одному, щоб їм було небайдуже, що про них будуть говорити й писати.

Брак нових ідей країну вбиває. Суцільні повтори вже давно заграних сценаріїв.

Демократія не настає, як пора року, вона будується послідовно і системно. Тож наша позірна демократія, не убезпечена ні законами, ні політичним досвідом, чаїла в собі масу непередбачених небезпек. І нагадує часом не демократію, а потужний викид плебейства.

Суспільство має недвозначно нагадувати вищому керівництву держави, що воно існує не заради дрібнопартійної гризні за посади, а задля того, щоб захищати фундаментальні державні, національні інтереси, забезпечити безумовне виконання Конституції і законів України.

Ніяка держава ніколи не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це таки буде!

Історичний приклад багатьох країн (Нідерландів, Швейцарії, Канади та інших) показує, що для об’єднання країни не потрібна мовна унітарність.

Україна знала й гірші часи. Тож надія залишається. Адже наші керманичі приходять, щоб невдовзі піти; йдуть, щоб повернутися; знову йдуть і повертаються — так без кінця. А самостояння української культури та мови триває. Триває самостояння України!

Хтось із мудрих сказав, що Україна не зникне доти, доки кожний українець буде творити навколо себе Україну, український світ, український дух! Що ж, газета «День» навколо себе Україну творить — і спонукає, заохочує до цього мільйони. А значить, майбутнє є, і Україна, як країна мрій, — буде!

Уже з цього видно, якою цікавою справою став добір представленого вище матеріалу. Все це, ясна річ, забрало чимало часу, проте я зовсім не жалкую. Адже якась цитата коштує епопеї, а складені разом, навіть у такому порядку, як тут, вони — у вигляді мозаїки — дадуть певну картину нашого життя і навіть, можливо, проявлять більш виразно якісь теми та людські вчинки. У всякому разі, я на це сподіваюсь. Хоча міра життя, як відомо, невичерпна — навіть якщо ще вчора я готував цей матеріал, то сьогодні настав новий день, а з ним і нова грань буття, нові турботи, нові проблеми. Тим паче в час сьогодення, коли кожна прожита нами година по-особливому лягає на терези історії.