Про код Ніли Зборовської

Доля часто забирає найкращих раніше. Ніла ЗБОРОВСЬКА, відома літературознавець, письменниця та психоаналітик, пішла від нас на 49-му році життя. (Цьогоріч їй минуло б 50.)

Життєвий і творчий шлях Ніли Вікторівни поділявся на кілька етапів. Почавши разом із Соломією Павличко як феміністка, після несподіваної смерті Соломії Ніла Зборовська поступово відійшла від фемінізму, що було сприйнято неоднозначно. (У пам’яті багатьох людей пані Ніла так і залишилася феміністкою, хоча сама неодноразово наголошувала на штучності цього іміджу.) Центральне місце у творчості Ніли Зборовської посідав психоаналіз. Результатом захоплення ним стала докторська дисертація «Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури». Останні роки ж позначалися переходом до релігійної тематики. Письменниця навіть мала намір написати роман про Ісуса Христа. Не встигла. Однак за той недовгий час, який їй було відведено, змогла зробити скільки для науки й літератури, що ще не одне покоління науковців і літературознавців намагатиметься розгадати код Ніли Зборовської. Ми зустрілися з племінницею Світланою Зборовською, щоб відкрити завісу над таємничим образом пані Ніли.

— Знаємо Нілу Зборовську як публічну людину: зібрану і впевнену... А якою вона була у повсякденному житті?

— Тьотя завжди прокидалася до сходу сонця, із посмішкою дякувала йому за пробудження, медитувала... Я, сова, не поділяла такої практики. Ба більше, це були для мене тортури. Тому здивовано запитувала: для чого це? «У цьому таємниця жіночої молодості — треба лягати спати й прокидатися разом із сонцем», — чула я у відповідь. Пам’ятаю перешіптування студентів під час презентації «Коду української літератури» в Черкасах: «Та їй же не більше двадцяти семи. Вона ж геть молода». Ніла мала запал у очах, говорила натхненно й емоційно. Той, хто мав щастя знати цю людину, я впевнена, погодиться зі мною, що неможливо забути той по-дитячому дзвінкий сміх, те вміння так щиро радіти будь-якій приємній дрібничці. Талант зберегти в собі цю дитинність, анітрохи не граючи, не вдаючи, властивий одиницям. Вона, ніби сонце, зігрівала усіх теплотою своєї душі, тому й притягувала навколишніх, як магніт. У тьоті була ще одна особливість — уміння звичайний день перетворити на свято. До того ж щодня по-різному, по-новому. Невичерпність фантазії, уяви, нових ідей.

— Які цінності були найголовнішими для Ніли Зборовської? Що вона ставила на перше місце?

— Ніла була насамперед глибоко релігійною людиною. Я пригадую її слова про те, що тільки віра в Бога — основа не порожнього, наповненого сенсом життя. Вона дуже шкодувала, що виросла в тогочасному атеїстичному суспільстві, а тому пізно зрозуміла це. І просила мене не повторювати таких її помилок.

На превеликий жаль, так склалося, що в неї не було рідних дітей. Це найбільша її печаль. Всю нерозтрачену материнську любов Ніла віддавала нам із братом. Ми постійно відчували її підтримку й допомогу. Вона завжди казала мамі: «Твої діти — мої діти». І коли тьотя дізналася, що я почала працювати над магістерською роботою про психоаналіз української казки, то сказала мені: «Я повинна прожити цей рік заради тебе, бо я маю тобі щось підказати по цій роботі». Мене ті слова дуже глибоко вразили. Моя праця над магістерською із психологічного казкознавства так надихала тьотю, що в неї вистачало сил говорити зі мною годинами по телефону, спрямовувати, незважаючи на нестерпний біль. І вона справді пережила той рік, тримаючись усією міццю духу на цій землі. Ніла Вікторівна мріяла про те, що я займатимуся українською психофольклористикою. Ми навіть планували написати у співавторстві книжку про аналітично-психологічне тлумачення народних казок.

— Яку із своїх написаних праць пані Ніла цінувала найбільше?

— Книжки тьоті — вияв її творчого материнства. Оте глибоке потужне прагнення творити давало натхнення пізнавати свій життєвий шлях далі. Пам’ятаю її слова, коли ми говорили про книжки: «Я щоразу відчувала себе по-новому плідною». Кожна їй особливо дорога — як дитина. І кожна має власну життєву історію.

— Що пані Ніла хотіла написати, але не встигла?

— У Ніли було дуже багато творчих задумів. Мріяла написати такий твір, як «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. Вона казала, що жоден твір української літератури не викликає в неї такого внутрішнього трепету, як ця повість. Тьотя довго виношувала задум написання роману «Пришестя мужності» про Ісуса Христа, але залишився лише чернетковий план низки есе, об’єднаних назвою «У пошуках мужності», де мав би бути поданий метафізичний аналіз історії української літератури. Також Ніла Вікторівна розпочала написання повісті «Зустріч на Хресті», присвяченої пам’яті Юрка Ґудзя. А ще прагнула створити низку художніх текстів під іменем своєї мами Анни Глоби. Борючись із надважкою недугою, Ніла почала працювати над книжкою «Історія моєї хвороби», де, вірячи у своє зцілення, хотіла передати досвід цього визволення іншим людям.

— Для більшості Ніла Зборовська залишилася феміністкою. Цьому сприяли не лише «Феміністичні роздуми», а й життєва позиція протягом певного часу. Фемінізм схожий на ярлик: якщо один раз приклеїли, то дуже важко його віддерти. Як пані Ніла ставилася до фемінізму?

— Мені дуже прикро, що багатьом Ніла Зборовська відома як феміністка. Захоплення фемінізмом у її житті — це один із етапів особистого і творчого становлення, спроба пізнати свою жіночу сутність. Та вона ніколи й не була феміністкою у тому значенні, як його сприймає нині більшість. Ніякого чоловіконенависництва. Ніколи. Навпаки, вона, власне, і відійшла від феміністичної ідеї, зрозумівши небезпеку того чоловічо-жіночого протистояння, на яке та ідея перетворилася. Безсумнівно, що без феміністичних студій не могло би бути подальших психоаналітичних та метафізичних досліджень. Саме метафізичною жінкою називала себе Ніла Зборовська. І такою вона й була.

— Що вона мала на увазі, називаючи себе метафізичною жінкою?

— Ніла Вікторівна була жінкою, яка прагнула пізнавати. Вона була переконана, що в основі людського буття лежить призначення, дане Богом. Життя Ніли було низкою спроб метафізичного пошуку. Метафізика Ніли Зборовської означає надчуттєве осягнення буття — свого особистого, а отже — і національного, бо не мислила себе окремо від України. Тьотя вірила, що саме у Слові міститься Боже одкровення, тож її дуже цікавили тексти як творче пророцтво. І вона активно відшукувала такі проро чі тексти в історії української літератури, намагаючись хоч трішки наблизитися до розгадки їхнього коду.

Знаєте, за три місяці до відходу тьоті я бачила сон, у якому зустрілася з дідусем. Ми обіймалися, цілувалися, він дивувався, як я вже виросла. Дідусь сказав, що прийшов попередити нас, що скоро забере свою доцю Нілку до себе. І навіть трохи суворо наказував нам не переживати за неї, бо все буде добре, вони нарешті зустрінуться і будуть разом. Коли я прокинулася, то вже точно зрозуміла, що життя моєї тьоті на цьому світі завершується. Але я не розповідала цей сон-видіння тьоті, оскільки не бажала, щоб вона втрачала надію на одужання, та й все-таки хотіла сподіватися, що сон не здійсниться. А тому поділилася ним лише з мамою. І ми обоє зрозуміли, що марно плекати надії на фізичне зцілення, але разом із тим збагнули: усе-таки не існує смерті душі, і рідні люди оберігають одне одного у всіх світах.