Про «Ментальний Майдан»

Екзистенційно-експресіоністська проза цього автора дає шанс на внутрішнє очищення й оздоровлення. Так про письменника каже «Вікіпедія». Попри два десятки книг Степана Процюка, його ім’я і творчість не стали частиною літературного поп-культу. Будучи не сильно публічним письменником, він має свою аудиторію. Тих, які люблять інтелектуальну прозу.

Зізнаюсь, що раніше не відкривала цього автора для себе, якраз лякаючись можливої складності в текстах. Врешті наважившись, «ковтала» сторінку за сторінкою. Дивуючись, що сама позбавляла себе доброї літератури. А варто всього лише вдумуватись і аналізувати. Це вдало робить автор у своїх текстах, це повинні робити і читачі  — щоб повноцінно сприйняти полотно тексту. Тоді прочитане стає наче частиною власного досвіду. Тоді прочитаним хочеться ділитися з іншими.

Новий роман має назву «Під крилами великої Матері», підназва  — «Ментальний Майдан». Попри зображення Оранти на обкладинці твір має мало спільного з теологією. Як і будні Майдану, які де-не-де з’являється на сторінках, все це є радше фоном.

Суспільно-історичний роман, як його називає автор, просто показує нам свідомість нашої доби. Показує нас. З перших сторінок важко зрозуміти, за яким принципом побудований текст. Але до неуважних все приходить несподівано. Читача зустрічає козак Мамай, багато козаків. А вже на наступній сторінці починаються есеї про біль і зраду, про медицину, про чоловіка і жінку. Про дух великої Матері, під покровом якої  — людські біди і радості.  Крізь текст-»пазл» проглядається загальна картина.

Врешті ми знаємо, що є головний герой Лукаш, котрий страждає від каменів у нирці, а також від того, що не може бути присутнім на Майдані. Думки головного героя хочеться цитувати, настільки влучно вони описують все, що відбувається в країні.

Паралельно з лікарняними буднями Лукаша в маревах і болях, в його голові чергуються піднесені українські і хамовиті антиукраїнські голоси. Описи «мамаїв» і «ватників». «Мамаї» — любили людей без маніакального проповідування переваг своєї любові. «Ватники»  — не любили навіть себе, зате на кожному закруті вулиці верещали про любов. Вірячи в п’ятикутного радянського бога. Недаремно кажуть, що вся література, попри різні сюжети і подачу висвітлює одне  — боротьбу зла і добра.

Головному герою являється зболена Богородиця, з бинтами на руках. Крила нашої великої Матері постійно обрубували агенти в чорних комбінезонах (це вже про матір Україну). Однією з героїнь є заміжня Олеся, чоловік якої член правлячої бандитсько-регіональної партії. І якого вона зраджує без докорів совісті. Зрада  — також різновид шляху, спосіб знайти себе, або загубити.

Разом з тим перші «мамаї» уже омивають кров’ю мирний Майдан, деякі з них пророчать Україні концентраційні табори і долю Північної Кореї. Інші готові до кінця боротися з вірою і відвагою, за свої переконання. «Кожне місто має шанс стати пустелею, але й кожна пустеля має шанс стати містом»,  — думає Лукаш про Майдан, про те що нічого не врятує Україну від Митного союзу. Там Мордор заповзе в кожну щілину наших степів і гір, вбиваючи і труячи все живе. Зникнуть надії на свободу, на кожному кроці з’являться агенти, готові запроторити у в’язницю інакомислячих.

Роман завершується початком нового спільного життя Лукаша і Олесі. Разом з тим покров Великої Матері огортає країну. «Бачу, як із лінивого і зрадливого, сентиментального і повільного племені виростає нова раса тих, що тихо без помпи, несуть світові нові досвіди і сенси...».