Село родинних музейних садиб
В Ужгороді представили книжку про історію села Білки та його славетних мешканців
Нове видання історично-краєзнавчих нарисів Петра Пітри «Білки. Славетне село славетних родин» цими днями побачило світ в ужгородському видавництві «Карпати». Автора книжки, який недавно відзначив своє 75-річчя, по праву вважають хранителем історії та продовжувачем літопису села Білки на Іршавщині.
Білки — одне з найбільших та найстаріших сіл Закарпаття, перші письмові згадки про яке датуються ХІІІ століттям. У 30-х роках ХІХ століття Білки перетворилися на торговий центр — білківські ярмарки стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, а саме село за королівським реєстром було віднесено до категорії міст.
Білки особливі не лише цікавою історією, чудовою природою та сприятливим для землеробства кліматом, а й впорядкованістю вулиць і добротними ошатними приватними будинками, які потопають у зелені садів і виноградників.
Та найголовніша цінність села — його славетні люди. Незважаючи на цілу плеяду видатних білківчан, візитівкою села, поза усяким сумнівом, є Юрій Пітра. Його справедливо називали академіком хліборобської справи. Досвід Юрія Юрійовича з вирощування кукурудзи переймали хлібороби України, багатьох областей колишнього СРСР та сусідніх країн. Очолювана ним ланка збирала понад 100 центнерів качанистої з гектара. Юрій Пітра був удостоєний найвищих державних нагород: двічі — звання Героя Соцпраці, лауреат Державної премії СРСР, кавалер чотирьох орденів Леніна. Його шість разів поспіль обирали депутатом ВР СРСР, а його ім’я не сходило зі шпальт газет, журналів, про нього писали книжки, знімали фільми і телепрограми, складали пісні, малювали картини. І при цьому жив він надзвичайно скромно, був чуйною, відкритою і доброзичливою людиною. Про ці домінантні риси його характеру і сьогодні згадують усі, хто у своєму житті перетинався з Юрієм Пітрою.
Перо Пітра, змальовуючи своє село, знайомить читача з яскравими особистостями земляків чотирьох генерацій, представляючи людей найрізноманітніших професій, поглядів і вподобань. Та всіх їх об’єднує працьовитість, неординарність, талановитість, успішність та щира любов до своєї маленької батьківщини. З любов’ю описує автор 103-річну бабцю Емму Чорбу, яка, попри свій поважний вік, ходить до церкви, має чудову пам’ять, молоду душу і все ще радіє життю. У греко-католицькій церкві Білок служив священик-мученик отець Петро Орос, який після гоніння радянською владою греко-католиків почав служити підпільно, і в 36 років загинув від рук енкаведистів, а тіло його заховали десь на смітнику. І лише через 39 років мощі о.Петра достойно перепоховали в каплиці с.Білки...
У своїх нарисах Петро Пітра розповів і про інших славних односельців: карпатських січовиків, розстріляних 15 березня 1939 року в Білках, реабілітовану історією вчительку Ольгу Кришеник, яка була засуджена на 25 років таборів військовим трибуналом СРСР за фальшивими свідченнями, посла Сойму Карпатської України, просвітянина Івана Ігнатка. Серед славетних вихідців із села Білки і відомий на весь світ легендарний силач Іван Сила — Фірцак (Кротон), талановитий письменник-фольклорист Федір Потушняк, іменем якого названо вулиці та Закарпатську обласну наукову бібліотеку, а премією його імені нагороджують кращих краян у галузі літератури та мистецтва.
Чимало відомих і знакових осіб, які звеличують славу Білок, є й сьогодні: народний депутат України Олександр Сочка, народний артист України, співак і композитор Степан Гіга, без чийого виступу не проходить жодне велике свято у рідному селі.
Словом, чи не кожна родина в Білках і справді може похвалитися яскравими генеалогічними гілками та окремими особистостями. Саме тому й не бракує в селі родинних музейних садиб: музеї-садиби хлібороба Юрія Пітри, Олександра Гаврилика, етнографічні музеї Олександра Кебелеша та Юрія Рацина. У Музеї Івана Зейкана — багата колекція скрипок, одна з яких датована 1668 роком. В обійсті Степана Гоголи можна побачити справжню художню галерею, де представлено картини, написані його батьком, дочкою, братом та ним самим. Йоганна Дорчинець здивує вас колекцією вишивки, в якій налічується майже 500 вишиванок, рушників і скатертин. Багато цікавого є й у родинних музеях Віталія Мостовика, Івана Бердаря та інших земляків. Тут ніби зупинився час, і на кожному кроці на відвідувача чекають несподівані відкриття, які, немов портали, переносять у глибини історії, знайомлячи із життям та духовними багатствами білківських предків.
