«...Щоб піднести дух»
Нинішні експерти «Дня» одностайні в думці, що в наш динамічний суєтний час обов’язково треба знаходити час на читання. І «виписують рецепт»: бодай сторінка-дві перед сном. А у графах «лікування» та «профілактика» зазначають: відволікає від проблем, тренує мозок, збагачує уяву, розвиває фантазію, поглиблює серце, зрештою — підносить дух. Як примітка додається: йдеться про якісну літературу.
Галина ПАГУТЯК, письменниця (Львів):
— Останнім часом я зацікавилася дослідженнями — психологічною історією німецького кіно. Загалом не захоплююся художньою літературою. Зазвичай читаю філософську або історичну прозу. Часом деякі автори надсилають мені власні твори- хочуть, аби висловила свою думку. Остання прочитана книжка — документалістика «Саліна» (автори: Й. Лось, М. Прокопець, Д. Лапичак). Вона відтворює автентичні факти про трагедію, що трапилася 1941 року.
Ще з дитинства у мене склалася звичка — без читання не лягаю спати.
На жаль, сьогодні книжки не всім доступні через дорожнечу. Багатьом, і мені зокрема, доводиться читати електронну версію, особливо художню літературу. Коли книжка історична чи філософська, то, ясна річ, краще мати її примірник. Для мене ніколи не мало значення, чи твір належить зарубіжному, чи вітчизняному письменнику, — головне, щоб автор мав належний рівень. Зараз моє читання пов’язане з тим, над чим я працюю. Такої розкоші, якою я колись захоплювалася — читати, наприклад, детективи, — тепер дозволити собі не можу.
На мою думку, людина повинна читати, щоб піднести власний дух, щоб, власне, почуватися людиною, а не холуєм. Як на мене, універсальним для всіх буде роман Германа Гессе «Нарцис і Гольдмунд». Творчу майстерність митця визнав увесь світ, хоч сам автор пережив дві війни та, очевидно, цілу низку життєвих драм. Для мене польська проза — це теж дотик до високого мистецтва. А серед українських письменників імпонують, зокрема, Володимир Даниленко й Петро Яценко (саме готується до друку його третя книжка «Львівська сага» — роман, на який давно чекала українська література). Люблю й українську поезію: Миколу Вінграновського, Ліну Костенко... Без неї сучасна українська література би не відбулася.
Млада, співачка (м. Коростень, Житомирщина):
— Полюбляю читати світову класику, але останнім часом подобається й сучасна українська література. Приємно обирати щось таке незнайоме, нове й незнане. Зовсім нещодавно читала романи і повісті Оноре де Бальзака в чудовому українському перекладі. До речі, книжки, до яких завжди хочеться повертатися, — це казки, в яких закладено стільки мудрості! А з російської класики — твори Антона Чехова, Михайла Булгакова...
У наш карколомно динамічний час я, як і, зрештою, багато хто, просто не встигаю щось читати. Та я намагаюся це надолужити: читаю в транспорті, на відпочинку... Не засинаю без бодай однієї прочитаної сторінки. Буває, що й засинаю на другому абзаці. Сила звички.
Можна сказати, що тільки почала глибше знайомитися із сучасною українською літературою. Відзначила доробок Марії Матіос та Любка Дереша.
Я не зроблю відкриття, коли скажу, що треба читати постійно. Це тренує мозок, збагачує уяву і поглиблює серце.
Микола ПАЗИЧ, організатор фестивалю «Співочі тераси» (Харківщина):
— З останнього прочитаного — «28 головних законів успіху» Алана і Барбари Піз. Це — книжка передусім про стосунки між чоловіками й жінками і про те, як досягти професійного та особистого успіху. Власне, я надаю перевагу професійній літературі — про бізнес. Читаю переважно західних авторів: того ж Алана Піза, Браяна Трейсі... З українських письменників ще в училищі читав Ольгу Кобилянську, Михайла Коцюбинського, Михайла Стельмаха...
Зазвичай полюбляю гортати друковані книжки, хоч і неодноразово намагався їх читати в електронному варіанті. Друкована книжка є друкована книжка. Вона несе і створює певну атмосферу, певний настрій, навіть асоціації.
Незважаючи на зайнятість, читати можна будь-де: дорогою на роботу чи з роботи, в черзі за квитками, на відпочинку... Сьогодні існують такі інновації, як аудіокниги, що їх можна слухати де завгодно. Рекомендую ознайомитися з працею Вадима Зеланда «Транссерфінг реальності». Фактично застосування деяких його порад веде до гармонії та успіху.
Катерина ЛУЦЬКА, радіожурналістка (Київ):
— Ось зараз переді мною — книжка Ремарка «Чорний обеліск», яку я вже читаю досить довго — немає вільного часу, щоб «проковтнути» її за раз. Остання книжка, що я прочитала, — «Буття» Оксани Забужко. «Буття» — перша книжка письменниці, яку вона написала, як сказала сама авторка, на папері від руки, як це робили всі письменники 20 років тому. Твір вражає! Взагалі часто розмірковую над творами. Очевидно, бувають такі періоди в житті, коли хочеться «легкої» літератури. Наприклад, що-небудь із того, що написала Ірен Роздобудько, хоч її останній роман «Перейти в темряву» складно назвати легким твором. На мою думку, та книжка до душі, після якої ходиш і довго думаєш про прочитане, шукаєш паралелі зі своїм життям, життям сучасного суспільства... Саме такою є для мене «Євангеліє від Ісуса Христа» Жозефа Сарамаго. Ця книжка докорінно змінила моє уявлення про світ. Також зачитуюся творчістю Франца Кафки. До вподоби читати тоді, коли зовсім не хочеться спілкуватися з людьми. Саме в цей час береш якусь книжку і просто не відриваєшся від неї. Інколи здається, що я занадто багато живу у світі літератури. Останнім часом, працюючи з 10 до 22 години, кажу собі: «Катю, ти маєш щось прочитати». І щоб перейти до дії, переді мною на столі гора книжок. Колись дуже багато читала художніх творів, а тепер більший інтерес до пізнавальних. Ось почали видавати хорошу серію «Мілітарна Україна». Цікаво дізнатися, якою взагалі була наша армія часів Першої та Другої світових воєн. То — чудова нагода відновити свої знання з історії України. Книжки, до яких завжди хочеться повертатися, — це передусім твори Любка Дереша, зокрема «Поклоніння ящірці». Молодому поколінню дуже рекомендую читати Дереша, оскільки їх завжди цікавить щось неординарне. Юрко Андрухович, гадаю, теж гідний уваги. А всім рідним і близьким раджу прочитати роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» — аби відчути зв’язок поколінь.
