Перейти до основного вмісту

«Та, що біжить по стерні»

Нова поетична книга Наталії Дзюбенко-Мейс про Майдан, АТО та українську історію вийде на початку серпня
30 липня, 19:13
Ілюстрації надані Наталією Дзюбенко-Мейс

Готується до друку нова поетична книга письменниці та журналістки Наталії Дзюбенко-Мейс під назвою «Та, що біжить по стерні», яка вийде у видавництві «Український пріоритет». Про це «Дню» повідомила сама авторка. Робота над книгою тривала півтора роки, а «точкою відліку» стали вірші, написані з початком Майдану.

Назву книзі дала однойменна поезія про Голодомор, що до неї увійшла. «Та, що біжить по стерні – це образ жінки, яка рятує свою дитину і не може її врятувати. І як тоді ми бігли по стерні, полем біди, відчаю і крові, і так і зараз біжимо та не можемо позбавитися багатьох своїх комплексів і зовнішніх бід. Цей образ – це і я, ми, вся Україна», - роз’яснює пані Наталія.

Книга поділена на чотири розділи: «Ангели барикад», «Вознесіння свічі», «Іпостасі», «Ріка і жінка». У першій частині – узагальнені образи матерів, які чекають хлопців з Майдану чи з війни, з походів, героїв Майдану, солдатів, які воюють на наших рубежах.. Друга – це осмислення того, що з нами відбувається. Третя – більш філософський розділ, там біільше історичних ретроспектив, а четверта – лірика про жінку у цьому світі.

Перед виходом книги Наталія Дзюбенко-Мейс, яка, до слова, також є автором «Дня», розмістила на Фейсбук-сторінці Лариси Івшиної, головного редактора видання, вірш із присвятою. «Ніколи не знаєш, де загубиш, а де знайдеш, - говорить авторка. – Я уважно читаю газету «День», це – велика частина мого життя, і колись мене вразив своєю енергетикою заголовок на першій шпальті – «Прорве-е-емося!!!». І я написала поезію «Прорвемося!»… У мене є кілька поезій, присвячених своїм друзям – Галині Пагутяк, Ларисі Івшиній… Вірш, присвячений Ларисі Івшиній починався як коротенька вітальна супліка на День народження, а потім сам текст «збунтувався» і, фактично, сам себе виписав за один захід».

З дозволу автора, «День» публікує вірш із книги «Та, що біжить по стерні».

ДЕНЬ

Ларисі Івшиній

Узяти за основу квітопад,

Відчути мерехтіння світанкове..

Садити дерева, плекати сад,

І жалитись об заповітне слово.

Почати все із чорної ріллі,

Із теплого, ще сонного насіння,

Де істини великі і малі

Чекають на весняне воскресіння.

І вірити, що завтра буде день,

Не довіряти долі перепадам,

І по дорогах болю й одкровень

Вести за руку дерева із саду.

Такі самотні випадають дні.

Такі прозріння – горді і пекучі.

І підступають душі кам’яні

І нависають гайворонням кручі.

Не треба смутку. Лускає рілля.

І це вже не мистецькі паралелі,

Ідуть полки Данила короля,

І пісня кучерявиться про Хмеля,

Возноситься державна булава,

Вертаються пророки і поети,

Історія правдива і жива –

Жива вода закладкою в газеті.

Ідуть селяни, товпляться віки.

Скородить плуг. І ще одна сторінка.

І навіть відчайдухи-козаки

Летять на поклик господині-жінки.

Хай буде День. Куються лемеші.

Лунає Слово мудре і правдиве.

Впаде зерно. І проросте в душі.

І сколихнеться українська нива.

 

Інтерв’ю із Наталією Дзюбенко-Мейс читайте у наступних номерах «Дня»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати