«Та, що біжить по стерні»
Нова поетична книга Наталії Дзюбенко-Мейс про Майдан, АТО та українську історію вийде на початку серпня
Готується до друку нова поетична книга письменниці та журналістки Наталії Дзюбенко-Мейс під назвою «Та, що біжить по стерні», яка вийде у видавництві «Український пріоритет». Про це «Дню» повідомила сама авторка. Робота над книгою тривала півтора роки, а «точкою відліку» стали вірші, написані з початком Майдану.
Назву книзі дала однойменна поезія про Голодомор, що до неї увійшла. «Та, що біжить по стерні – це образ жінки, яка рятує свою дитину і не може її врятувати. І як тоді ми бігли по стерні, полем біди, відчаю і крові, і так і зараз біжимо та не можемо позбавитися багатьох своїх комплексів і зовнішніх бід. Цей образ – це і я, ми, вся Україна», - роз’яснює пані Наталія.
Книга поділена на чотири розділи: «Ангели барикад», «Вознесіння свічі», «Іпостасі», «Ріка і жінка». У першій частині – узагальнені образи матерів, які чекають хлопців з Майдану чи з війни, з походів, героїв Майдану, солдатів, які воюють на наших рубежах.. Друга – це осмислення того, що з нами відбувається. Третя – більш філософський розділ, там біільше історичних ретроспектив, а четверта – лірика про жінку у цьому світі.
Перед виходом книги Наталія Дзюбенко-Мейс, яка, до слова, також є автором «Дня», розмістила на Фейсбук-сторінці Лариси Івшиної, головного редактора видання, вірш із присвятою. «Ніколи не знаєш, де загубиш, а де знайдеш, - говорить авторка. – Я уважно читаю газету «День», це – велика частина мого життя, і колись мене вразив своєю енергетикою заголовок на першій шпальті – «Прорве-е-емося!!!». І я написала поезію «Прорвемося!»… У мене є кілька поезій, присвячених своїм друзям – Галині Пагутяк, Ларисі Івшиній… Вірш, присвячений Ларисі Івшиній починався як коротенька вітальна супліка на День народження, а потім сам текст «збунтувався» і, фактично, сам себе виписав за один захід».
З дозволу автора, «День» публікує вірш із книги «Та, що біжить по стерні».
ДЕНЬ
Ларисі Івшиній
Узяти за основу квітопад,
Відчути мерехтіння світанкове..
Садити дерева, плекати сад,
І жалитись об заповітне слово.
Почати все із чорної ріллі,
Із теплого, ще сонного насіння,
Де істини великі і малі
Чекають на весняне воскресіння.
І вірити, що завтра буде день,
Не довіряти долі перепадам,
І по дорогах болю й одкровень
Вести за руку дерева із саду.
Такі самотні випадають дні.
Такі прозріння – горді і пекучі.
І підступають душі кам’яні
І нависають гайворонням кручі.
Не треба смутку. Лускає рілля.
І це вже не мистецькі паралелі,
Ідуть полки Данила короля,
І пісня кучерявиться про Хмеля,
Возноситься державна булава,
Вертаються пророки і поети,
Історія правдива і жива –
Жива вода закладкою в газеті.
Ідуть селяни, товпляться віки.
Скородить плуг. І ще одна сторінка.
І навіть відчайдухи-козаки
Летять на поклик господині-жінки.
Хай буде День. Куються лемеші.
Лунає Слово мудре і правдиве.
Впаде зерно. І проросте в душі.
І сколихнеться українська нива.
Інтерв’ю із Наталією Дзюбенко-Мейс читайте у наступних номерах «Дня»
Author
Анна СвентахРубрика
Українці - читайте!