Український стенд на Паризькому книжковому Салоні

Салон завершився, ще кілька днів у метро висіли афіші, але тепер зникли і вони, завішені новими оголошеннями і подіями, а отже Салон остаточно відійшов у історію. Вже з’явилося чимало відгуків і вражень, перші статистичні підсумки про кількість відвідувачів, заходів, продажів щодо найбільшої інтелектуальної і комерційної події літературного життя Франції.

Цьогорічний Салон став знаковим для України. Кілька років тому, зусиллями українських видавців, зокрема Анетта Антоненко і Нора Друк (Елеонора Симонова і Микола Кравченко), Україна була представлена невеличким стендом. Востаннє у березні 2014 року, після Майдану. Отже цьогорічний стенд не є першою українською присутністю, але першою і давно очікуваною участю у якості стенду держави Україна.

Український стенд на Паризькому книжковому салоні – продукт величезної колективної роботи, де важило все, від найменшого внеску, будь-то фінансового, фізичного чи інтелектуального. А починався він з шаленого бажання лічених ентузіастів і нашою з Іреною Карпою зустріччю з представником організаційного комітету Салону у жовтні минулого року. Момент коли мрії стикаються з реальністю : мати стенд вимагає коштів і команди готової працювати.  На щастя, друге дозволило досягти першого.

Основне фінансування стенду надійшло від Міністерства закордонних справ, попри те що Париж не закладався в бюджет як провідний книжковий захід, зі справедливих міркувань преференції більш знакових на міжнародній книжковій планеті виставок : Франкфурт і Болонья. І ця прем’єра можливо також додасть на майбутнє державним структурам більшої гнучкості, готовності перейти бюрократичні перепони: результат того вартий. Отже перш за все треба подякувати дипломатичним представникам України у Франції і всім тим хто працював, вболівав і вірив в Києві.

Стенд би не відбувася без заангажування, від перших днів, дизайнерської студії Маїnо, яка займається промоцією українського дизайну у Франції і яка погодилася взяти на себе оформлення стенду. А отже велика подяка директору Олександру Старинському і, окрема, артдиректору Надін Кобилко, яка розробила стенд з українськими меблями і мала геніальну ідею використати витинанки Дар’ї Альошкіної. Саме поєднання елегантних ліній сучасних меблів з поетичним світом витинанок, на чорному тлі, надало стендові нестандартних і впізнаваних обрисів. Їх довершили світлини Юрія Білака, відомого французького фотографа українського походження, які тематично окреслили стенд : війна, Крим, Майдан, Донбас, українські традиції. Ці теми повторювалися на великому екрані, серіями фотографій які змінювали одна одну, змушуючи зупинитися в очікування наступного кадру. Маїnо виступило також видавцем чудового альбому – Скриня. Речі сили – французькою мовою (українське видання Старого Лева). Старовинна скриня, принагідно привезена на Салон, була ще одним штрихом який контрастував і водночас гармонійно доповнював стенд.

Стенд на Книжковому Салоні це нагода для французьких видавців показати своїх авторів і книжки, а для країн наголосити на багатстві і особливості своєї літературної ідентичності. Там де для одних Салон - велика книгарня, для інших це рідка можливість окреслити себе на літературній мапі. Тоді як центральна частина зазвичай належить французьким видавництвам і країні зі статутом запрошеного гостя, український стенд, згідно нашого вибору, мав за сусідів Польщу і Німеччину, а також Угорщину і Марокко.

Останніми роками французькою мовою вийшли книжки Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Марії Матіос, Оксани Забужко, Андрія Кокотюхи, Маркіяна Камиша, Софії Андрухович, а також чотири дитячих книжки видавництва Старого Лева, до яких варто додати книжки французьких політологів, журналістів про Україну і переклади знакових англосаксонських авторів на українську тематику. Українська колекція у видавництві Арматан (Présence ukrainienne, l’Harmattan) налічує близько сорока титулів. З’явилося французьке видавництво з виразно українським акцентом – Синє і жовте (Bleu et Jaune). Нарікати що нічого немає – кривити душею.

Більшість цих книжок були представлені на стенді і продавалися, поряд з українськими книжками видавництв учасників стенду, зусиллями Лізи Цинкевич, власниці української он-лайн книгарні.

Окрім продажу, важливою складовою роботи стенду є власне промоція авторів, видань і, для національних стендів, країн. Тому всі стенди організовують автограф-сесії і різноманітні зустрічі з метою привернути увагу відвідувачів і, відповідно, збільшити продажі.

Програма українського стенду намагалася поєднати якомога більше аспектів, представити водночас українських авторів, видавців і теми, якими сьогодні живе Україна і які важливо було донести до французів. Спектр був не випадково широким, від популярної літератури до правозахисної тематики. Користуюся нагодою щоб подякувати всім хто погодився взяти участь, авторам і модераторам (французам і, особливо, чудовим франкофонам І. Славінській, В. Єрмоленку, І. Карпі, Н. Кочубей, О. Ящук-Коде): завдяки їм всі без винятку зустрічі пройшли цікаво і змістовно. А також вибачитися за власну (малоприємну) роль контролера, який підганяв, відгонив, закликав до дотримання графіку, але щільність програми вимагала чіткої поваги часових рамок, щоб щогодинні зустрічі, оголошені у програмі відбулися, і відбулися вчасно.Адже їх було впродовж трьох днів 19, від зустрічей з письменниками (А. Кокотюха, А. Курков, Б. Образ, Я. Мельник, С. Андрухович, Г. Шиян, І. Карпа) і презентацій нових видань (Скриня. Речі сили у надзвичайному музичному супроводі лірника Гордія Старуха, Антологія Донбасуз Володимиром Рафєєнко, П’ятдесят років спротиву, Кримські татари від депортації до повернення, 1941-1991 Гульнари Бекірової), до мастер класів для дітей навколо українських традицій – скрині з Н. Кобилко і витинанок з Д. Альошкіною, чи розмальовок з О. Ящук-Коде і дискусії на недитячу тему війни навколо французького видання Війна яка змінила Рондо з А. Серром. Ми підкреслили приклади успішної співпраці між французькими і українськими видавцями – Мар’яна Савка / Ален Серр і зустріч з одним з найпопулярніших франкомовних письменників і драматургів, Еріком-Еманюелем Шміттом, чиї прозові твори і п’єси тішать українських шанувальників стараннями видавця Анетти Антоненко і перекладача і агента Івана Рябчія. Обидві зустрічі відбулися у надзвичайно теплій атмосфері, яка дає обіцянку нових проектів. Важливі для України теми війни обговорювалися на зустрічах з фотографами і журналістами (Ю. Білак, Р. Яґобзаде, Р. Рижка, А. Ґіймоль), письменником Володимиром Рафєєнком і на потужній зустрічі організованій філософом і журналістом Володимиром Єрмоленко, який представив книжку присвячену протидії фейкам (спільно зі співзасновницею Стоп-фейк Тетяною Матущак) і проект реабілітації через письмо – Голос війни – за участі двох ветеранів, Ірини Цвіли і Біжана Шаропова. Дискусія з цими світлими і життєрадісними людьми продовжилася поза стінами Салону, на спеціальному вечорі в Українському культурному центрі.

Український стенд був яскравим і небуденним, що не так легко у величезному моносалоні, де всі пропонують ідентичний продукт. Біля нас завжди було людно і стенд нерідко не був у змозі вмістити всіх бажаючих, яким доводилося слухати стоячи. За Андрієм Курковим вдячні читачі ходили, як завжди, безупинно. До нас підходили представники інших стендів, висловлювали захоплення, запрошували до співпраці, участі на інших салонах, літературних конкурсах чи з проханнями порадити українських авторів. А отже стенд став своєрідною візитною карткою і запорукою подальших проектів. Адже йдеться передусім про тривалу роботу і портібно буде не один рік сталих зусиль щоб вибороти належне місце у літературній Європі.

Дні Салону, це великий вулик, де перетинаються всі актори книжкового ринку. І важливо на ньому бути, вести спілкуванні і обміни, ловити атмосферу, тенденції. І момент! Україна цього року ним скористалася, коли Ірена Карпа, радник з питань культури, подарувала президентові Макрону книжку оповідань Олега Сенцова і отримала його обіцянку підтримки зусиль спрямованих на визволення нашого режисера. У мене немає сумнівів що українські політики і дипломати роблять для цього все необхідне, але така нагода є вагомим внеском.

Український стенд найчастіше кваліфікували як маленький, але гордий. І це ще один важливий момент : питання не тільки у грошах, а і в душі яку в нього вложили. Можна було придбати готовий стенд, і таких безликих близнюків не бракувало. Можна витратити купу грошей і мати стенд який нагадуватиме орвелівську ферму. Можна апелювати до культури, але коли країна припускається грубих порушень міжнародного права, адекватна реакція і відповідні іміджеві втрати, як от відмова президента країни організатора відвідати стенд запрошеного гостя, будуть.

Цьогорічна участь була також важливим внеском у майбутнє : відтепер Україна не буде “неідентифікованою” країною, а партнером здатним запропонувати гарний стенд і належну програму. І немаю сумніву що сотні людей, які зупинялися і фотографували стенд, витинанки, світлини, гортали книжки, зупинялися послухати, тягнули канапку чи келих вина, пов’язуватимуть з Україною позитивні емоції.

Про що говорили організатори українського стенду після закриття Салону ? Про те, що наступного року варто брати більший стенд, що треба обов’язково заангажувати прес-аташе, домогтися запрошення на великі загальні сцени, яких нам цього року не довірили. І ці погляди у майбутнє якнайкраще свідчать про те що цьогорічний український стенд, безумовно, успішний, готовий до нових викликів. І що восени почнеться нова сторінка і багато праці.