Зворушливий «сімдесятницький» напівфольклорний авангард
Книжка «Зірнула зірниця» поетеси Раїси Лишої, мабуть, стане сюрпризом не для одного «широкого читача». Адже дотепер її яскраві вірші з’являлися переважно у не надто доступних публікаціях, а нинішня книжка, видана в «Ярославовому Валі», має познайомити з ними ще когось, окрім людей, обізнаних у дисидентському, шістдесятницько-сімдесятницькому контексті.
Власне, ім’я Раїси Лишої (народилася 1941 року на Дніпропетровщині, в 1970-х зазнавала утисків, брала участь у створенні знаменитого альманаху «Пороги») має перебувати в контексті Голобородька, Воробйова і компанії як однієї з найкращих представників естетично розкутої андеграундної поезії сімдесятих і пізніших років, цього «останнього радянського авангарду». І тим краще, що «Зірнула зірниця» містить вірші, писані в дуже різні часи, значною мірою «в шухляду» (єдина попередня книжка Лишої вийшла тільки 1994 року, а загалом її публікації з’являлися переважно в журналах, починаючи від кінця вісімдесятих).
У цих віршах поєднуються дві головні тенденції. З одного боку — унезалежнена від правил мова, вільна гра слів, асоціацій, конструкцій у пошуках забавних, мудрих чи сумовитих поєднань та ефектів. Вільний ритм і суцільна верлібровість. Абстрактна пейзажність. З іншого — закорінення у фольклорні архетипи, чітка прив’язка до народної образності, традиції. Природно-казковий світ і контекст, у який раптом ефектно й мило прориваються реалії інших смислових просторів, а не більш очікуваний для досить формалістичних творів урбанізм. Раїса Лиша ніби одночасно зберігає зв’язок із шістдесятницьким підходом до вірша і водночас виходить у зовсім по іншому «заломлений» простір більш нової поезії. Іноді це поєднання плідне та цікаве. А часом умовне «фольклорне начало» тягне деякі твори до землі, прив’язуючи до банальних, очевидних зразків або насичуючи акробатичні верлібри не зовсім доречними прямолінійними патріотичними мотивами.
Раїса Лиша — з тих поетів, які культивують специфічно «інфантильне» письмо. В ньому не дуже багато пафосу й поважності, але великі потенції свіжості та зворушливості:
квітка
не каже імені
осениця
у протигазах
очерет наставив списи
і тулить до серця
воду
бо у очеретянки
під крилами
заплющились досвіти
жабенятко трави
скаче через бетонку
Така манера може давати ефект як безпосередньої радості, так і зворушливого смутку — наприклад, у віршах-«озиваннях» до померлих людей. У ній є своєрідна «сила слабкості», відкритість і готовність до всього як форма захисту, можливо, євангелічна своєю суттю.
Звичайно, вірші Лишої виразно медитативні (на щастя, це не позбавляє їх внутрішнього динамізму), такі, що формують настрій, заспокоюють, налаштовують, надихають. Задоволення від них — задоволення не від цілісного потоку, наприклад води, а радше радість перебирання окремих камінців. Щоправда, тут треба зазначити, що пізніші твори поетки (або вміщені в пізніші добірки) стають дещо менш абстрактними і більш сюжетними або формально динамічними:
час минає
але прийшовши у світ
біла пляма телятка
побачивши знала
час теж народжується
колись
і лежить на жовтій соломі
доки обсохне
й зіпнеться на ноги
час народжується
перед самим світанком
так повелося давно
так усе починається
ось і цієї зими
новонароджене біле телятко
обсихає на космічній соломі
просить у мене
напитися молока
Але не настільки, щоби втратити загальні ознаки авторського стилю. Який, між іншим, так само добре вгадується й в оформленні «Зірниці» — в ньому використані веселі примітивістські малюнки самої Раїси Лишої. Отже, таким чином, книжка дає ще додаткову нагоду краще ознайомитися з творчістю цікавої авторки, котра, поза сумнівом, заслуговує на більшу і ретельнішу увагу захоплених читачів. І є «живим нагадуванням» про те, що й у другій половині ХХ століття погоду в українській поезії робив не лише соцреалізм, не лише творчість громадянсько-шістдесятницького напрямку, а й експериментальні авангардні твори оригінального звучання, що знаходять своє продовження й сьогодні.
Раїса ЛИША. Зірнула зірниця. Вибране і недруковане. — К.: Ярославів Вал, 2010
