«Кожна мама веде своє власне розслідування» - частина друга

Зі світлинами фотографині Зої ШУ читачі «Дня» вперше познайомилися два роки тому. Пані Зоя стала переможницею нашого фотоконкурсу в 2019 році. Її соціальна серія «Після полону» отримала ще й перемогу в номінації глядацьких симпатій. Нині Зоя Шу завершує роботу над своїм новим проєктом «Цілісність», частиною якого є серія фотографій «Завжди поруч» і з якими можуть ознайомитися читачі «Дня». Під час реалізації проєкту Зоя Шу зустрічалася з матерями безвісти зниклих та попросила їх показати одну річ, яка найбільше пов'язана для них із їхніми дітьми.

МАРИНА ЦИБА, МАМА СЕРГІЯ ШЕВЧЕНКА, ЩО ЗНИК БІЛЯ ІЛОВАЙСЬКА 2014 РОКУ

Марина Циба показує медалі з волейболу. Син Сергій Шевченко займався ним у школі. Сергій любив техніку, машини і дуже хотів у армію, куди пішов одразу після школи. Був водієм-механіком і наводчиком. У колоні, що виходила з Іловайська, був завершальним. Найімовірніше потрапив у полон, коли біля Катеринівки ремонтували гармату.

«29 серпня був останній дзвінок, встиг сказати: «Ма, алло»… Це було десь о 12.20, ми сіли обідати. Є відео, де їх брали в полон, на відео стоять КамАЗи, і наш у першому ряду, переминається з ноги на ногу і питає, чи можна вдягти футболку», - пригадує Марина, додаючи, що Сергій дуже відкритий, має багато друзів, які теж чекають на повернення хлопця додому.

СВІТЛАНА АНІКІНА, МАМА МАКСИМА АНІКІНА, ЗНИК БІЛЯ ІЛОВАЙСЬКА 2014 РОКУ

Максим Анікін 1990 року народження, зник під час Іловайської трагедії, разом з сином Інни Думчик, були одним екіпажем на БМП-2 у 93-й окремій механізованій бригаді.

СВІТЛАНА АНІКІНА

«Сину подобалася техніка, швидкість, він був байкером до війни. Кожен рік їздив на зльоти в червні. Працював на заводі й назбирав гроші на мотоцикл. Потім його друг потрапив в аварію, і він перестав цим займатись. У 2013 році пішов служити за контрактом, - розповідає мама Світлана Анікіна. – Є свідки, які бачили, як під час розстрілу колони, вони зістрибнули з БМП-2 і добігли до зелених насаджень. Через волонтерські канали мені сказали, що син тяжко поранений і перебуває в Макіївці. Також Червоний Хрест надав інформацію, що Максим «утримується незаконними збройними формуваннями». Була й відповідь з Міноборони, що його готували на обмін. Обміну не було. Потім мені запропонували тіло, ніби ДНК підходить, але я впевнена, що це не мій син…».

ЯДВІГА ЛОЗИНСЬКА, МАМА АНДРІЯ ЛОЗИНСЬКОГО. СИН ЗНИК БІЛЯ ІЛОВАЙСЬКА 2014-ГО

Речі Андрія чекають на нього в шафі. Мама Ядвіга дуже активно шукає свого сина Андрія Лозинського, який зник під час Іловайського котла. Вона заснувала об'єднання рідних зниклих безвісти «Надія» – організацію, яка з’єднала такі самі родини, як і її, задля повернення близьких додому. Для об’єднання родин вони запустили перший в Україні для пошуку українців як військових, так і цивільних, що зникли в зоні військового конфлікту.

Одразу після зникнення сина Ядвіга їздила на окуповану територію разом з подругою звідти, шукали Андрія. Об’їздили дуже багато місць – Іловайськ, Многопілля, Новокатеринівка, Червоносільське, Старобешеве… Комендант у Старобешевому сказав, що відвезли Андрія та інших у Донецьк. Є свідки, які були в полоні з Андрієм, також він був у списках на обмін на 26 грудня. Ядвіга каже, що бачила цей список, але сина не обміняли.

«Сім’я». Ядвіга Лозинська – зі своїм котом та іграшковим тигром, якого їй подарував Андрій

У 2019 році вона пройшла страшну процедуру ексгумації, що тривала чотири години. «Ні з ким себе не вели так нагло, як зі мною, - розповідає Ядвіга. – Чотири години копали, все це розглядали без маски, без нічого, непідготовлені були, речі кидали на землю, тому що в них не було підготовлено ані брезенту, ані нічого іншого. А потім ще це тіло тягли по землі як мішок з картоплею, щоб не обходити кущі, тягли просто по них, цей пластиковий пакет. Тому що їм байдуже. Вони чотири години ще грали в телефоні. Труна була нова. За шість років труна не буде такою цілою, навіть червона матерія цілою була, неушкоджена часом. Кришка була ціла. Потім було таке враження, що те, що в труні, було розділено на три частини — частина кістки, череп і м'ясо, було видно, ніби його ще докидали. Вони не витягли нижню частину труни, залишили в землі. Це все виглядало ніби захоронення було зовсім свіже».

За результатами експертизи Ядвізі сказали, що це Андрій. У неї брали ДНК у жовтні 2014, матеріал використали, і треба вже було брати новий. «А чотири години мені розповідали, що це мій син, а потім спитали, чи я буду здавати ДНК. Вони наді мною просто знущались, - продовжує вона. – Я їм казала, що в мене є своє розслідування, що є свідки, які його бачили, що труп, привезений 30 серпня, не міг бути моїм сином на 120%, тому що 5 вересня він сам дзвонив, а по листопад 2014 з ним були хлопці, їх звільнили, а його лишили в полоні».

ВІКТОРІЯ ЯРЕМЧУК. МАМА ОЛЕКСАНДРА ЯРЕМЧУКА, ЗНИК БІЛЯ САВУР-МОГИЛИ В 2014 РОЦІ

Син Вікторії Яремчук – Олександр – за фахом учитель історії та права. Після закінчення вишу 2010 року підписав контракт із ЗСУ. Служба сину подобалася. Коли постало питання про подовження контракту, Вікторія не могла пояснити чому, та була проти подовження терміну служби сина. Олександр заспокоїв маму й пообіцяв, що все буде добре.

Із перших днів бойових дій на Донбасі Олександр боронив рідний край. Зник безвісти Олександр Яремчук 24 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання – вивезення поранених із Савур-Могили. На виконання цього завдання воїни зголосилися самостійно, знали, що поранених захисників потрібно вивезти вже з окупованої території, знали, що їдуть у пекло...

ВІКТОРІЯ ЯРЕМЧУК

Доля сина не відома, експертиза показала, що ДНК Вікторії збігається з ДНК відразу двох загиблих, тіла яких між собою не мають нічого спільного. На війні був лише один єдиний син. У пошуках сина в листопаді 2014 року Вікторія Яремчук за допомогою далекого родича, який проживав у Донецьку, потрапила до села Петрівське, де був бій. Конкретної̈ інформації̈ місцеві мешканці надати не змогли. Загиблим Олександра Яремчука ніхто не бачив, у сепаратистів інформації про Олександра також немає.

Та син їй сниться. Живим. Завжди повертається до рідної домівки. Жінка переконана, що син повернеться додому живим і здоровим, де його дуже чекають і люблять. Головне, чого прагне Вікторія Яремчук та інші мами і родини безвісти зниклих на війні захисників – проведення повноцінного розслідування зникнення синів-воїнів, їхній пошук та проведення пошукових дій відповідними органами. «Коли в нашу країну прийшла війна, син став на її захист. Коли з сином трапилася біда, його просто забули на війні, - каже Вікторія. – Згадайте Олександра Яремчука – справжнього патріота і відданого сина своєї Батьківщини! Знайдіть і поверніть сина додому живим!»

КАТЕРИНА ХОМ’ЯК. МАМА ДВОХ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛИХ СОЛДАТІВ ДМИТРА І ВОЛОДИМИРА

Катерина Хом’як витирає сльози побратиму її синів під час їхньої першої зустрічі після семи років спілкування

Двоє синів Катерини Хом’як служили в «Айдарі». Вони зникли безвісти після бою 5 вересня 2014, коли російськими формуваннями була атакована та знищена частина батальйону «Айдар». Катерина не прийняла тіла, які збіглися за ДНК, їй запропонували інші, на іншому кладовищі, від тих двох вона також відмовилася. «Кожна мама веде своє власне розслідування», - каже Катерина Хом’як.

ЛАРИСА МАРТИРОСОВА, МАМА СПАРТАКА МАРТИРОСОВА, ЗНИК У МАКІЇВЦІ В 2014 РОЦІ

ЛАРИСА МАРТИРОСОВА
 

«Спартак мешкав з дівчиною, виїхав за продуктами на машині 20 серпня 2014 року. Вночі зателефонували його дівчині, запитали, чи Спартак Мартиросов її чоловік? Сказали, що він у Макіївці в підвалі, тримає його Закрієв Мансур, чеченець. Чеченський бойовик, - розповідає Лариса Мартиросова. – Я поїхала туди, довго шукала в підвалах, у військовій прокуратурі та прокуратурі, скрізь шукала, але його не було. Сказали, що цей чеченець виїхав і людей вивіз із собою. Що він зробив із людьми – невідомо. Знайшла підрозділ, у якому він був, там сказали, що син виїхав на територію Росії. Їздила з серпня по грудень, доки можна було їхати, їздила, не знайшла. Зверталася скрізь. І сьогодні ми не знаємо, де він і що він. Жодної звістки».