Народився на Буковині, жив на Вінниччині, а смерть зустрів на Донбасі
Під Мар’їнкою від кулі снайпера загинув боєць 28-ї механізованої бригади Павло Білік
«Протягом 7 листопада російсько-окупаційні війська вдвічі збільшили кількість обстрілів оборонних позицій підрозділів Об’єднаних сил порівняно з попереднім днем. При цьому окупанти застосовували міномети та гранатомети, — ідеться в повідомленні речника Міністерства оборони України полковника Дмитра Гуцуляка на офіційному сайті Міноборони www.mil.gov.ua. — ...Загалом протягом минулої доби окупанти здійснили 19 прицільних обстрілів оборонних позицій захисників України, при цьому випустили орієнтовно 30 мін калібрів 120 та 82 мм. Захисники України 10 разів вели адекватний вогонь у відповідь, не порушуючи Мінські угоди, та застосовували виключно штатне піхотне озброєння. За даними розвідки Об’єднаних сил, протягом минулої доби двох окупантів російсько-терористичних військ знищено, ще трьох поранено. Протягом минулої доби троє Українських військових отримали поранення різних ступенів внаслідок бойових дій. Їх евакуйовано до медичних закладів, де наші захисники отримують необхідну кваліфіковану допомогу». А з початку доби 8 листопада станом на 12.00, як повідомив Дмитро Гуцуляк, «з боку російсько-окупаційних військ зафіксовано два прицільних обстріли. Вночі окупанти випустили 10 мін калібру 82 мм та вели обстріли з гранатометів і стрілецької зброї в районі Кримського. Підрозділ Об’єднаних сил примусив ворога до дотримання режиму тиші, застосовуючи штатне піхотне озброєння. Зранку, після 06.00, окупанти здійснили обстріл із гранатометів та великокаліберних кулеметів у бік оборонців Павлопіля. Втрат унаслідок бойових дій від початку поточної доби у підрозділах Об’єднаних сил немає».
Триває війна, і, на жаль, сумні звістки про непоправне продовжують надходити в міста і села України. Сьогодні ми розповімо історії двох вінничан, патріотів своєї землі, які віддали за її майбутнє життя, — навіки 38-річного Павла Біліка та 42-річного Віталія Оніщука.
Про смерть воїна повідомила вінницька волонтерка Тетяна Власюк. На своїй сторінці у Facebook вона написала: «Вінниця, у нас знову жалоба. Для більшості війни вже немає. У зоні ООС загинув 38-річний боєць із Вінниччини. Наш земляк, житель Томашполя, Павло Пантелейович Білік (29.07.1980—16.10.2018 рр.)». Односельчани зустрічали тіло воїна-Героя живим коридором. Люди стояли на колінах, тримаючи у руках квіти та лампадки.
«Ми багато років прожили по сусідству, Паша ніколи нічим мене не образив. Відгукувався на всі просьби, щоб не попросила, робив. Покійний був доброю і порядною людиною, у селищі про нього ніхто нічого поганого не скаже, — розповідає сусідка загиблого Параска Янишина. — Недавно був удома, порався по господарству, збирав урожай з городу, яблука із садка. Казав, що не хоче повертатися, але служба є служба. Треба було їхати».
Павло Білік народився 29 липня 1980 року на Буковині — у селі Костичани Новоселицького району. Закінчив 9 класів у Драницькій школі, потім проходив службу в Збройних Силах України. З 2001 по 2004 роки працював у Державній службі охорони при УМВС Чернівецької області на посаді охоронника. А у вересні 2008 року переїхав на постійне місце проживання в селище Томашпіль Вінницької області, де працював в КП «Томашпільводоканал». Торік підписав контракт із Збройними силами України. Після навчання потрапив у військову частину А 0666, 28-ї окремої мотопіхотної бригади. Службу ніс на посаді помічника гранатометника механізованого відділення.
«Ми познайомилися з Павлом рік тому, під час навчання на Широколанівському військовому полігоні. Спали поруч. Розговорилися, він сказав, що з Томашполя, а я з сусіднього Ямполя — значить, земляки. Приятелювали. Разом виїхали на передову, він стояв на одній позиції, а я на іншій, але зв’язок підтримували, — ділиться спогадами бойовий побратим загиблого Олександр Статнік. — 16 жовтня близько 17.30 подзвонив знайомий і сказав, що мого земляка більше нема. Снайпер «зняв». Смерть миттєва була. Я не повірив, бо тільки-но бачив. Павло приїхав з дому, привіз мені передачу від рідних. Разом смакували. Розповідав про новини в області, сміялися і складали плани, що будемо робити після служби. А тут таке горе. Мені досі не віриться».
У Томашпільському районі за роки неоголошеної війни на сході України загинуло п’ятеро земляків. Трагедія, як каже голова Томашпільської ОТГ Валерій Немировський, торкнулася не тільки вбитих горем родин, а й громади сіл Яланець, Вапнярки, Калинки, селища Томашпіль, а тепер вже й селища Горишківського, де проживав Павло Білік.
«Його життєва струна обірвалася в 38 років — одразу після свята Покрові, Дня захисника України. Тоді, коли він молодий, міг ще жити, любити, народжувати дітей, радувати своїх батьків та рідних, — каже Валерій Немировський. — Прощаючись із Павлом, ми вшановували пам’ять усіх загиблих воїнів-томашпільчан: Віктора Саванчука, Ігора Гаврилюка, Анатолія Дубчака, Вадима Тарабанова та Павла Біліка. Вони боронили святе — свою землю, свободу, свій народ та побратимів. Вони віддали найдорожче за Україну — своє життя».
Прощалася з Павлом Біліком батьківська хата в селищі Горишківському, прощалися земляки, які прийшли помолитися за упокій душі убієнного до Томашпільського храму, гарні слова про загиблого виголошували на траурному мітингу чиновники, представники громадськості, колеги і бойові побратими. До місця останнього спочинку томашпільчани проводжали Героя-земляка живим коридором — усією громадою, з людською шаною і військовими почестями.
