«Таких страх не наздоганяє»

Війна триває. Щодня — сумні новини про загиблих бійців. Хоч як би нам хотілося, а повернути їх неможливо. Натомість треба робити все, що в наших силах, щоб зменшити кількість смертей, — допомагати волонтерам, медикам, перераховувати кошти на тепловізори, купувати ліки тощо. А загиблим Героям — віддавати шану та пам’ятати їх. А ще — допомагати їхнім родинам та ніколи не забувати, що вони були, жили, раділи, а потім  загинули на цій війні. Зокрема, і за нас з вами.

«День» продовжує публікувати історії Героїв. Сьогодні — це історія про 38-річного бійця добровольчого батальйону «Донбас» Вадима Антонова, який загинув під Іловайськом. Історія 32-річного Андрія Реути, який загинув під Вуглегорськом наприкінці січня. Історія мінометника Олександра Бойка, який прикривав «кіборгів» і загинув від артилерії бойовиків. Та історія Олександра Захарчука, який пройшов Майдан, був волонтером, а на початку грудня загинув на Луганщині... Вічна пам’ять...

В останню дорогу воїна проводжали з майдану Корольова, місця, де  22 листопада 2013 року розпочався  житомирський Євромайдан. Вадим був його учасником, потім поїхав на Майдан київський.  Коли Росія розпочала війну з Україною, став бійцем добровольчого батальйону «Донбас». Попрощатися з ним прийшли тисячі людей, і коли несли труну з тілом героя, люди стали на коліна. На жалобній церемонії бойові товариші  згадували, що Вадим вибрав позивний на російський манер — «Самолет», бо ж прізвище «авіаційне». І була у нього звичка: широко розставивши руки, імітуючи гудіння двигунів, зображати літак у польоті. Тож україномовні побратими називали його «літачком». Говорили також, що він був природженим воїном, не знав страху і одночасно був веселим. А ще — справжнім другом. Будував великі плани на майбутнє. Один із бойових побратимів сказав про Вадима: «Таких страх не доганяє, вони його переганяють». І ще згадували, що він дуже хвилювався за матір — буває, випросить мобілку, потайки зателефонує, і приходить уже веселий, бо з мамою все гаразд. У цивільному житті, розповів Вадимів брат Едуард, той певний час працював інженером в одному з житомирських видавництв.

Заступник командира взводу, командир штурмової групи батальйону «Донбас» киянин Тарас Костанчук (був поранений в Іловайську, залишився там, три тижні виходив з оточення, зараз демобілізований, очолює громадську організацію учасників АТО «Справедливість») розповів «Дню»: «Вадим був стрілком взводу спецпризначення у моїй групі, а ще сміливим до кумедного — мені іноді доводилося його стримувати, щоб не біг, куди не треба, де небезпечно. Кажу, наприклад, потрібно подивитися, що там у «зеленці» робиться. Він одразу тут, питає, чи можна йому. Збігав, подивився, що все чисто, і ми пішли далі. Він не був військовим, вступив до батальйону у травні минулого року, вчився, що називається, «по ходу», зокрема пройшов підготовку у Нових Петрівцях. Мені як досвідченому командиру доводилося хапати його за автомат і казати, щоб постояв, почекав, що підемо поступово, потихеньку, але все одно він намагався бігти вперед. Веселим був, усміхненим, завжди розповідав всілякі байки, запрошував до себе у гості після війни. Війна ніяк на нього не вплинула в тому сенсі, що не зламала чи ще щось. Загинув Вадим 10 серпня. Але останки його знайшли значно пізніше у Запоріжжі — за аналізом ДНК, коли «ДНРівці» передали тіла загиблих. (Найперше цим займалися волонтери з громадської організації «Народна пам’ять». — В.К.). Ми йшли з розвідкою боєм (це був перший захід на Іловайськ), і їхньому відділенню була дана команда йти правим флангом, бо там  нібито виявили ворожу групу. Вони пішли на підсилення наших розвідників, вступили там у бій із засідкою  кадирівців та «ДНРівців». І Вадим, який як завжди йшов попереду, отримав кулю у ближньому бою...»

Активістка організації «Волонтери Житомирщини» Діана Кучеренко розповідала авторові: «Вадим Антонов був членом Всеукраїнської громадської організації «Євромайдан», був дуже активною людиною, непосидючою, намагався всюди брати участь —  і в охороні, і в чергуванні. Але коли наприкінці весни минулого року побачив, що мало що змінюється у верхах, то вирішив, що піде на фронт. І пішов добровольцем. Він не ходив — літав, дуже швидкий був, буквально летів визволяти Україну. Так спішив, вважав, що це можна швидко зробити. Останній його дзвінок дружині був 9 серпня 2014 року, а 10-го вже відбувся бій під Іловайськом, його останній бій... А ще він дуже любив маму і свою шестирічну доньку Сонечку. 

Безумовно, хлопці, які пішли воювати — це патріоти. Але у влади був уже час і налаштуватися, і допомагати, а я не бачу її дій щодо хорошого обмундирування хлопців, харчування, техніки, зброї. Наприклад, коли вони приїжджають туди, їм, буває, видають автомати з гнутим старим стволом або такі, в яких із перших пострілів випадає рожок. Вибачте, хлопці й зараз добувають зброю в бою. Питання до керівництва держави: чому досі так працює Генштаб? Невже немає генералів, які можуть вирішувати організаційні питання, а не тільки підготовки тактики чи стратегії боїв. Наприклад, люди, які пішли воювати й яких я добре знаю, абсолютно мирних професій — художники, архітектори, інженери, вчителі — стали на захист держави. І не просто стали, вони — воїни. Мій брат воював у батальйоні «Донбас», недавно був поранений під Широкиним, потрапив до Дніпропетровського шпиталю. Але волонтери купують для них старі автомашини, ремонтують їх, і хлопці воюють на них. Знаємо, що треба працювати, допомагати, ми це робимо, тримаємося, розуміємо, але...»

Поховали Вадима Антонова —  він загинув у 38 років — з належними почестями на військовому кладовищі Житомира. Поруч із загиблими воїнами Другої світової, учасниками миротворчих операцій, іншими героями нинішньої війни за незалежність України.

...Серед  тих, хто прийшов попрощатися з Вадимом, було досить багато місцевих чиновників — мабуть, «організувала» влада. У деяких із них, бодай з не дуже гарною репутацією, були зосереджені й якісь задумливі обличчя, іноді на очах поблискували сльози. Хотілося б вірити, що смерті героїв дещо перевернуть в їхніх душах, в уявленнях, як потрібно служити людям.

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, Житомир