«Я мушу, я повинен...»
29 серпня під Іловайськом 23-річного Романа Ільяшенка підкосила ворожа куля
На сході країни триває так зване перемир’я, в ході якого, тим не менше, продовжують гинути наші бійці. В містах і селах України віддають останню шану і прощаються з Героями, які загинули при виході з Дебальцевого, обороняючи Донецький аеропорт, при виході з Іловайська... Тіла деяких лише зараз вдається знайти та упізнати, повернути їх родині. «День» продовжує розповідати про Героїв, які загинули на сході країни, обороняючи Україну і нас з вами. З травня минулого року ми опублікували вже понад сотню таких історій у рубриці «Вони загинули за нас». Це лише невелика частина, адже за цей час загинуло в десятки разів більше наших воїнів. Вічна пам’ять Героям!
6 березня на фасаді Чортківської загальноосвітньої школи-інтернату І—ІІІ ступенів відкрили й освятили меморіальну дошку загиблому в зоні АТО бійцю 2-го батальйону 51-ї механізованої бригади артилерійського самохідного дивізіону, командирові мінометного відділення Романові Ільяшенку. Тут він навчався. 8 березня Романові мало б виповнитися лише двадцять чотири...
На мітингу-реквіємі звучали молитви, які нині так потрібні душі Героя та які зараз єдина розрада його рідним, коханій дівчині Вікторії. Лунали журливі поезії, пісні, злітали в небо постріли на знак глибокої шани й пам’яті патріоту і просто чудовому хлопцю.
Як розповіла «Дню» мати — Тетяна Ільяшенко, сина мобілізували 11 квітня 2014-го. Після підготовки на Рівненському полігоні направили під Донецьк. Згодом — у Луганськ. Роман брав участь у звільненні Лисичанська, Сєверодонецька. У липні він прийшов у відпустку. Ця зустріч з рідними і близькими була останньою. 29 серпня під Іловайськом Романа Ільяшенка підкосила ворожа куля. «Пам’ятаю останню розмову дуже чітко. Я як мама, звичайно, сильно переживала, вмовляла його бути дуже обережним, а можливо, затриматися вдома. Але останні його слова були: «Мамо, якщо не я, то хто? Я мушу, я повинен...» Розумієте, він взяв на себе відповідальність. Ось такий, ще занадто молодий, хлопчина...» — згадує останню зустріч із сином Тетяна Ільяшенко.
На меморіальній дошці Романа Ільяшенка зобразили у цивільному, життєрадісним і щасливим. Таким він назавжди залишиться і в серцях усіх, хто його знав. «Навіть не віриться, що Романа вже немає з нами», — кажуть однокласники. «Він був найкращим другом, надзвичайно добрим, завжди усміхненим. Дуже шкода і дуже важко...» — розповідає Зоряна Менів.
Учителька української мови і літератури Марія Горлова говорить: «Він не був показним патріотом, не носив вишиванок. Він не клявся в любові до батьківщини. Він про це ніколи не говорив. Але коли покликали — він пішов».
Директор Чортківської загальноосвітньої школи-інтернату І — ІІІ ступенів Олександр Ковальчук, зокрема, зазначив: «Роман Ільяшенко показав приклад жертовної любові до рідної країни. Я думаю, наші учні намагатимуться краще вчитися, виростатимуть патріотами своєї держави, щоби будувати нову, незалежну, правову, європейську Україну. Хочу ще раз подякувати батькам за їхнього сина».
Роман Ільяшенко займався фрі-файтом у клубі «Характерник». Був майстром спорту, чинним володарем кубку України, віце-чемпіоном України, неодноразовим чемпіоном області, переможцем багатьох турнірів, тренером. За словами Сергія Гусака, президента Федерації фрі-файту Західної України, гранд-фінал 7 березня у Буковелі вирішили присвятити пам’яті Героїв, у тому числі — Романа Ільяшенка.
