«Британія слов'янського світу»
Чому цей вислів досить точно відтворює історичний шлях України
Аналіз історичних явищ і подій (а не просто їх механічна фіксація) — дуже повчальна річ. Бо такий аналіз дає можливість виявляти схожість — не обов'язково подібність — процесів минулого у, здавалося б, зовсім різних країнах, суспільствах та обставинах.
Переконливий приклад цього — це зіставлення історичного шляху України (ще від часів України-Руси) та Британії (в добу середньовіччя — королівської Англії). Тут не йдеться про абсолютний збіг цього шляху в обох країнах, але, якщо завгодно, про певну його «симетричність», «паралельність». Причому ця симетричність, яка ґрунтується на достовірних фактах історії, дає право обстоювати думку про те, що Україна є «Британією слов'янського типу».
Ця теза, що її давно обґрунтовує і розвиває головний редактор «Дня» Лариса Івшина, журналісти нашої газети; знайшла відображення в низці книг серії «Бібліотека газети «День» («Сила м'якого знака», «Корона або спадщина Королівства Руського», «День вдячності», «Детокс»), здається, й досі є не зовсім проясненою для широкого загалу знавців української історії. Тому є необхідність дуже стисло пояснити суть справи.
Передовсім варто акцентувати увагу на тому, що і землі Давньої Руси-України, і, значною мірою, простір Англії (тоді — південної частини Британських островів) виступили в добу середньовіччя тим ядром (або ж, якщо хочете, тим історичним «зерном»), навколо якого групувалися і з якого зростали і майбутня державність (імперська — адже Давня Русь була саме імперією, як і Британія стане нею через кілька століть), і культура (різна, але в чомусь схожа), і законодавство, і політичні системи (так само і схожі, і відмінні). Інша річ, що процеси формування імперської державності були і в Давній Русі, і в Британії суттєво розведені в часі: на Русі це Х — ХІІ століття, потім — трагічний період феодальної роздробленості та міжусобиць, проте з могутньою Галицько-Волинською державою; в Англії, згодом Британії — це ХVІ — ХVІІ століття, від часів великої королеви Єлизавети, й аж до ХХ століття, причому кігті «британського лева» не притупилися і зараз — Борис Джонсон демонструє наочно це світові зараз.
Варто мати на увазі, що обидві держави — з їхньою культурою та політичною системою — були своєрідним «магнітом», навколо якого консолідувалися прилеглі землі: у випадку з Руссю, між іншим, залісько-володимирсько-московські, колонізовані Києвом (у тім числі й тому, зокрема, Україна є Британією слов'янського світу!). Британія, у свою чергу, підкорила Уельс, Шотландію, Ірландію, з плином століть — взагалі половину світу; ясна річ, абсолютної аналогії тут немає, проте…
Є й інші типологічно схожі ознаки. Стисло наведемо лише деякі з них. І в Київській Русі, і в Британії відбувся прихід (висадка, нашестя) нащадків північних войовничих вікінгів: у нас — варягів, в Англії — норманів, це сталося 1066 року, в добу Київської Княжої доби, через 12 років після смерті Ярослава Мудрого. В обох державах помітний вплив на політику, в рамках «військової демократії», здійснювали групи знатних феодалів-воїнів (у нас спочатку — бійці княжої дружини, згодом — бояри, ще пізніше — протошляхта; в Англії — також дружинники, котрі потім стали ядром лицарського стану). Ці феодали спромоглися суттєво обмежити князівську владу (в Англії — королів, нащадків Вільгельма Завойовника). Згадаймо «Руську Правду» середини ХІ ст., або Велику Хартію Вольностей короля Джона 1215 р., або оформлення англійського парламенту як інституції 1265 р. (а в нас було віче). Цікаво, що нещодавно знайдена в Англії «Правда Етельберга» (ще VІІ ст.), як і «Правда» Ярослава, встановлювала штрафи за збитки, завдані людям — залежно від їхнього станового походження.
Як висновок, можемо стверджувати, що в обох країнах величезну (провідну) роль у національній історії відігравала традиція — збережена, пронесена крізь віки, творчо сприйнята. І доля дружини Мономаха — принцеси Гіти, доньки останнього донорманського короля Англії, і творча спадщина Ланселота Лоутона, і листування Кромвеля з Богданом Хмельницьким, і візити Бориса Джонсона до Києва промовисто засвідчують це. Таким чином, традиції Державності й Свободи є запорукою нашої спільної Перемоги. Стоїмо заради майбутнього, озброєні досвідом Історії.
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
