На порозі революції
Вбивство Распутіна: безглузда смерть
Вбивство лідера царської сім'ї «старця» Григорія Распутіна, що сталося 17 (30) грудня 1916 року, зазвичай пов'язують з невдалою спробою запобігти революції, що насувалася. У змові брали участь правий депутат Думи Володимир Пуришкевич, великий князь Дмитро Павлович, князь Фелікс Юсупов, чоловік княжни Ірини, онучки Олександра III і правнучки Миколи I, лікар санітарного поїзда Пуришкевича Станіслав Лазоверт і гвардії поручик Сергій Сухотін. Юсупов так пояснював, чому вирішив убити Распутіна: «Після всіх моїх зустрічей із Распутіним, всього баченого і почутого мною, я остаточно переконався, що в ньому приховано все зло і головна причина всіх нещасть Росії: не буде Распутіна, не буде і тієї сатанинської сили , в руки якої потрапили Государ та Імператриця». Дмитро Павлович згодом розглядав вбивство «старця» як останню спробу «дати можливість Государю відкрито змінити курс, не беручи на себе відповідальність за видалення цієї людини». Пікантності ситуації додавало те, що Дмитро Павлович і Сухотін були коханцями Юсупова. Фелікс Феліксович, чиї статки перевищували 300 млн рублів, вважався одним із найбагатших людей світу.
Всі учасники змови, переконані монархісти, вважали, що хтивий і брудний мужик, вхожий в царський палац, дискредитує ідею монархії. Вони хотіли позбавити революційну і німецьку пропаганду такого виграшного образу, як Распутін. Недарма ж німцями поширювали листівки, в яких обігравалися інтимні пригоди Распутіна з імператрицею (яких насправді не було). А коли імператор Микола II поклав на себе орден св. Георгія, в окопах народилася приказка: «Цар – з «Георгієм», цариця - з Григорієм...». Забігаючи наперед, скажемо, що вбивство «старця» ніяк революції не запобігло. Її не можна запобігти вбивством однієї людини, тим більше, як у випадку з Распутіним, яка жодного відношення до революції і революціонерів не мала.
Распутін, безумовно, був розпусником, але його вбивці загрузли в розпусті ще більше за нього. І аж ніяк не схильність до цнотливості рухала ними. Вони хотіли зберегти монархію і своє колишнє життя, бачачи у «старцеві» руйнівне начало для всієї російської державності.
До думки вбити Распутіна і тим позбавити царське подружжя від ганьби зв'язку з «темними силами» Юсупов дійшов після того, як почув у Думі промови Мілюкова і Пуришкевича в листопаді 1916 року. Лідер кадетів у знаменитій промові «Дурість чи зрада» назвав осіб з оточення імператриці, які нібито планували сепаратний мир з Німеччиною, - Манасевич-Мануйлов, Распутін, Пітирим, Штюрмер. А Пуришкевич заявив: «Дезорганізація тилу у нас складає безсумнівну систему і створюється твердою і непохитною рукою. Ця система створена Вільгельмом і дивовижно проводиться за допомогою німецького уряду, який працює в тилу у нас...»А на закінчення своєї промови закликав позбавити Росію від «распутінців великих і малих».
Тим часом як раз у цей час у зв'язку зі смертю австрійського імператора Франца Йосифа Распутін переконував царя: «Бог не забув Росію, твердо порадій, що Господь відібрав у них вождя, це буде вежа Вавилонська. В'язні нехай у славі – не біймося наклепів, Бог із нами». Це нібито суперечить версії про «старця» - поборника сепаратного миру.
Історики досі гадають, як малограмотний сибірський мужик зміг знайти настільки серйозний вплив на царську сім'ю. Найбільш поширене пояснення досі - «старець» нібито володів цілющими здібностями і міг зупиняти кровотечу у спадкоємця престолу Олексія, хворого на гемофілію. Але швидше за все справа була в тому, що Микола II і Олександра Федорівна щиро повірили, що молитви "старця" можуть полегшити страждання цесаревича. Колишній глава уряду і міністр фінансів граф Володимир Коковцов із подивом писав у спогадах: «По-моєму, Распутін типовий сибірський варнак, бродяга, розумник, який видресирував себе на відомий лад простака і юродивого і грає свою роль за завченим рецептом. У зовнішності йому не вистачало тільки арештантського сіряка і бубнового туза на спині. За замашками - це людина, яка здатна на все. У своє кривляння він, звичайно, не вірить, але виробив собі твердо завчені прийоми, якими обманює як тих, хто щиро вірить всьому його дивацтву, так і тих, хто обманює самого своїм схилянням перед ним, прагнучи тільки досягти через нього тих вигод, які не даються іншим шляхом».
Тут точно підмічено, що Распутін, обманюючи інших, обманювався і сам. Природжений психолог, він часом помилявся в оцінці людей. Остання помилка з Феліксом Юсуповим коштувала йому життя. Змовники заманили «старця» до палацу князя нібито для зустрічі з Іриною Юсуповою, а там, після того як ціаністий калій у тістечках і мадері на «старця» не подіяли, розстріляли його з револьверів. Протокол розтину тіла Распутіна не зберігся, тому ми не знаємо, скільки саме було пострілів. У спогадах учасників замаху різняться деталі, а також те, хто саме стріляв. Найчастіше серед стрільців називають, Юсупова, Дмитра Павловича й Пуришкевича. 21 грудня/3 cічня 1917 року імператор записав у щоденнику: «О 9 год. поїхали всією родиною повз будівлю фотографій і направо до поля, де були присутні при сумній картині: труна з тілом незабутнього Григорія, убитого в ніч на 17 грудня нелюдами в будинку Ф. Юсупова, яка стояла уже опущеною в могилу . О. Олександр Васильєв відслужив літію, після чого ми повернулися додому».
Жоден з убивць Распутіна так і не поніс покарання. До Лютневої революції слідство встановило участь у вбивстві тільки Юсупова, Пуришкевича і Дмитра Павловича. На Сухотіна і Лазоверта слідчі так і не вийшли. Пуришкевич благополучно вирушив на фронт зі своїм санітарним поїздом. Дмитра Петровича теж послали на фронт, в Персію, подалі від столиці, а Юсупова заслали в маєток батьків Рокитне на території нинішньої Білгородської області, звідки він незабаром перебрався до Криму. Ця обставина допомогла йому не стати жертвою «червоного терору».
Революції вбивство Распутіна анітрохи не запобігло. Замість того, щоб сприяти консолідації правлячих кіл, усунення "старця" поглибило розкол династії. Царське подружжя протиставило себе майже всім великим князям, а члени уряду опинилися в ізоляції від суспільства. У народі ж поширилася думка, що великі князі вбили селянина-провидця для того, щоб цар не знав правду про становище народу.
Незабаром після вбивства Распутіна поширилися чутки, що за цим злочином стоїть британська розвідка. Нібито англійський агент Освальд Рейнер, знайомий Юсупову з навчання в Оксфорді, безпосередньо брав участь у вбивстві і навіть зробив «контрольний постріл» у лоб, щоб прикінчити «старця». Особливо на цій версії наполягають апологети Распутіна (дехто з них цілком серйозно пропонує канонізувати його як святого Російської православної церкви, але, слава Богу, церква цю ідею поки що відкидає). Мовляв, наділеного чудодійними здібностями простого російського мужика, який намагався відкрити вінценосному подружжю правду про життя і сподівання російського народу, вбили не просто космополітичні аристократи-збоченці, але ще і за намовою і за участю іноземної розвідки.
Автори цієї версії не замислюються про те, а навіщо, власне, Юсупову, Дмитру Павловичу і Пуришкевичу треба було посвячувати в таку суто російську справу, як вбивство Распутіна, британську розвідку і домагатися від неї схвалення цієї акції. Всі учасники замаху, крім Сухотіна, залишили спогади про вбивство Распутіна, але жоден з них не згадує про «британський слід». Хоча багато десятиліть потому, коли вийшли останні мемуари Юсупова, в цьому вже не було жодного секрету. Навпаки, розповідь про роль англійців тільки надала б мемуарам додаткової сенсаційності. Так само немає жодних доказів участі Райнера у змові. Сам він про це ніколи нічого не розповідав і не писав, хоча помер у 1961 році у віці 73 років. Немає навіть достовірних даних про те, що він перебував у Петрограді в момент убивства. Рейнер дійсно виступив перекладачем мемуарів Юсупова англійською мовою, що вийшли в Англії в 1934 році.
Підкреслимо, що вбивство Распутіна ні біла еміграція, ні громадська думка західних країн ніколи нікому з учасників не ставили в провину. Навпаки, той же Юсупов непогано заробляв на своїх мемуарах про вбивство «старця». Рейнер же мав можливість згадати про свою причетність до вбивства Распутіна або в передмові до англійського перекладу мемуарів Юсупова, або випустити на цю тему власні окремі мемуари, які б вочевидь стали бестселером. Адже інтерес до фігури Распутіна і його вбивства зберігається на Заході, як і в Росії, аж до наших днів, чому свідчення - численні книги і фільми.
Доля вбивць Распутіна склалася порівняно благополучно. Юсупов, Дмитро Павлович, Сухотін і Лазоверт померли в еміграції. Тільки Пуришкевич помер на батьківщині - від висипного тифу 1 лютого 1920 року в Новоросійську, що ще контролювався на той момент білими. За іронією долі, внучка Распутіна Марія вийшла заміж за голландського посла в Греції і в 1950 роки подружилася з дочкою Фелікса Юсупова Іриною. Так примирилися дві сім'ї.
Чи є якась схожість між епохою Распутіна і нинішньою Росією? Хоча опоненти Путіна не раз обігравали схожість його прізвища з прізвищем «старця», нікого, схожого на Распутіна, в оточенні Володимира Володимировича не було й немає. Він людина раціональна, і вірить не «старцям» і ворожкам, а зведеннями ФСБ і СВР. Подібність тут тільки в тому, що тоталітарний або жорстко авторитарний правитель, яким є і Путін, і Микола II, поступово відривається від реальності і починає сприймати тільки позитивну інформацію, що поставляється оточенням. Царське подружжя вірило, що завдяки «старцю» вони знають про настрої народу, і не підозрювало, що країна перебувала на порозі революції. Путін теж може опинитися в такому ж становищі.
Текстівка
Навколо фігури Распутіна - "злого демона" царського режиму - утворилося чимало міфів і легенд. Тим більше потрібен спокійний аналіз
