«Сила м’якого знака»
«Як сталося так, що Київ – «мать городов руських» – став столицею України?» Це перші слова, з яких починається названа книжка. (Загальна редакція Лариси Івшиної, упорядники – Ігор Сюндюков, Надія Тисячна, Марія Томак, видавництво ТОВ «Українська прес-група», Київ – 2022, бібліотека газети «День»). А далі – 800 сторінок густого доброго тексту понад тридцяти авторів. Окремо скажу, що це вже сьоме видання. Перше – в 2011 році. Книжка ілюстрована.
Спочатку назва книжки викликала застереження. Та вже перше знайомство з наповненням – а це статті, нариси, аналіз документів – переконало: назва більш ніж доречна.
Віктор Гюго в романі «Собор Паризької Богоматері» описує сцену, як злодії випробовують неофіта. На паличці з перекладиною висить обвішана дзвіночками якась одежина. Треба викрасти гаманець – а його викрасти практично неможливо. Настільки довершено необхідно володіти своїм тілом і психікою, щоб мати фах злодія. Наш сусід-злодій фахом не переймався. Хапає все, на чому зупиниться погляд. Грубо, цинічно зі слова «руських» викинув м’який знак, замість нього підсунув другу літеру «с» і сказав світові: «Це наше!» Один знак – і викрадена тисячолітня історія. Про це у вступі пише Лариса Івшина.
І не просто викрадена. Маючи гроші (новим фб друзям скажу, а давнім нагадаю: на руйнування моральних засад європейської цивілізації москва щорічно(!) витрачала 80 мільярдів(!) доларів), в усі навчальні заклади світу, в культурні центри, посольства, клуби, корпорації, спортивні товариства – скрізь, де тільки можливо, підсовували історичну брехню. І з цим погодились. (Вісімдесят мільярдів доларів – аргумент вагомий). Майже всі. Навіть дехто з наших. Цілий світ прийняв брехню. Єдиний, хто чинив опір, український м’який знак… І його подолати злодій не зміг. Знаки мають силу.
Драматичний шлях иншого викрадення описує д. і. н. Дмитро Степовик у нарисі «Історія Вишгородської Ікони Богородиці – свідчення традиційного Євразійського Святокрадства». Ікону украв тать Боголюбський, потім її викрадали, віднімали один в одного з рук, перевозили з місця на місце, щоб нарешті сказати, що то шедевр їхнього мистецтва.
Про Княжий Київ, політику, війни, архітектуру, малярство, релігію Русі пише Ігор Сюндюков, Олександр Палій, Клара Ґудзик (пам’ятаю її добрі й мудрі статті в газеті «День») та инші.
У невеликій статті «Як Московія привласнила історію Київської Русі» д. і. н. Ярослав Дашкевич детально показує механізми фальсифікації і викрадення москвою нашої історії. Висновок ученого: «Не можна вічно жити в брехні».
Комедію, яку впхнули в історію як «Переяславська Рада», коротко, але аргументовано показує д. і. н. Віктор Горобець у нарисі «День, якого не було?»
А продовженням цієї комедії були так звані Березневі статті. До речі, вони не збереглися. Їх шукав Петро І. Шукав, шукав і не знайшов. Не виявилося навіть копій. У другій половині ХІХ століття їх «реконструював» (насправді виготовив фальшивку) російський вчений шовініст Геннадій Карпов. (Д. і. н. Віктор Брехуненко). Та навіть у цій «реконструкції» немає жодного слова про якесь там об’єднання.
Книжка «Сила м’якого знака» – не лише пошук істини. Це ще й свідчення, що ми живемо у спотвореному світі… І що світ цей ворог спотворював системно й цілеспрямовано з єдиною метою – щоб знищити нас. Спочатку спробував зробити такого собі декоративного українця, напів розумного, напів смішного. Для цього використовувалось усе, навіть твори української літератури та мистецтва. (Згадаймо рос варіант фільму «За двома зайцями», де ідея перевернута з ніг на голову). А потім сказати «Вас нема».
На жаль, ворогові вдалося скалічити певну частину народу. І це для нації є великою проблемою…
Філософ Сергій Кримський пише: «Минуле – це нереалізовані можливості, що ми реалізуємо зараз і в такий спосіб вступаємо у зв’язок з минулим». («Ефект високого неба». Перший нарис у книжці).
Мудрі слова. І ми повинні зробити все, аби вони матеріалізувались і стали програмою кожного українця. Реалізуватись! Кожен українець мусить зрозуміти, що на нього покладена місія. Місія воїна і місія зодчого. Для цього нам необхідно використати всі можливості, щоб кожен міг створити найкращу версію себе. Але створити можливості для цього повинна влада. А спонукати до цього мусить національна еліта. Це може зробити тільки мудра еліта й мудра влада…
Ми вже вийшли на розуміння, що відповідаємо самі за себе. Що мародерам, які обманом захопили владні місця, до нас справи не має. Вони зайняті тим, що, не зважаючи на війну, намагаються приватизувати Україну… Чи вдасться їм це зробити, залежить від нас. Історія підказує: пусти свиню під стіл – вона лізе на стіл…
Останні слова книжки (Вступ і Післямова головної редакторки) «Було б справедливо, щоб Вишгородська ікона Божої Матері (в «екзилі» названа Владімірською) повернулася на своє місце до батьківського дому. Таким чином історичний тисячолітній цикл буде завершено. Символи мають значення». Лариса Івшина (Жаловага), 29 грудня 2022 року, Київ.
Імператив «буде завершено» відкидає всі сумніви. «Буде!»
P. S. Щиро дякую вельмишановній пані Ларисі за розкішний подарунок.
