Ініціація
Сьогодні в мене доволі химерна річниця.
Хоча, якщо вже зовсім точно, мав би відзначати її 29 серпня.
Бо 29 серпня 2001 року я вперше потрапив на Венеційський кінофестиваль, називаний в Італії Мостра.
Сьогодні він починається в 78-й раз.
У Венецію я перед тим уже приїздив у травні того ж 2001 року і свій розряд дитячого захвату перед містом отримав. Кінофестиваль проходить на острові Лідо, до якого від старої Венеції плисти ще як мінімум чверть години на муніципальному теплоході - вапоретто. І там, на Лідо, жодних каналів чи соборів. Типове курортне містечко з віллами, готелями й ресторанами. Нічого такого. Окрім кіна.
Мабуть, був ранок, очевидно, рівномірно гудів корабельний двигун, поза сумнівом, покрикували чайки, безумовно, за кормою розходились хвилі й билися об мури палаців. Коли я вже доїхав до фестивального комплексу (від причалу треба ще брати автобус – острів чималий), здивувало, що розміщується він у казино. І в залі для прес-конференцій, наприклад, орнаменти з піки, трефи, бубни та чирви.
Кінотеатрів там цілий квартал. Всі більш-менш близько до моря. А втім, у морі за перший тиждень я навіть п’яти не вмочив. Я купався в кіні.
Це була для мене не просто перша Мостра, а й перший закордонний фестиваль узагалі.
На мене обрушився ураган, лавина, цунамі імен, назв і кадрів. Я не знав і десятої частини авторів того, що дивився, але це й не було важливо. Виходив з одного залу й одразу йшов до другого. Міг до вечора переглянути 6 повних метрів – це десь 9 годин екранного часу, повноцінна робоча зміна. Або дивитись уривками – 10-15 хвилин, не сподобалось – гайда на сусідній сеанс, і так – 20-25 переходів за день. І жодної втоми.
Все, що докладалося – середземноморська спека, цикади, захід сонця над Адріатикою – теж мало деяке значення, однак тривимірна реальність із її запахами й доторками повністю програвала екрану.
Я бував з тих пір не на одному фестивалі і передивився кілометри плівки, терабайти рухомих картинок. Але той шал пам’ятаю досі. Саме тоді я й пройшов справжню ініціацію в професію. Став тим, ким став. Людиною, що збожеволіла на кіні. Для якої життя – це дійсно сон. Найкращий у світі сон з частотою 24 кадри на секунду.
