Порцелянова посмішка
У мене в дворі з’явилися об’яви (одна - на баку для сміття): «Куплю фарфоровые статуэтки (ленинградские, дулево), янтарные бусы».
Сфотографував на пам'ять. Пригадав, що останнім часом з цими статуетками зчинився справжній бум: на кожному базарі, навіть у продуктових рядах, серед яблук-цибулі-меду-м’яса хтось обов’язково продає дрібний кітч.
Інтернет-приятель пояснив: такі об’яви - ознака війни. Розраховані в першу чергу на переселенців з зони бойових дій. Спекулянти скуповують у них речі за безцінь, перепродають втридорога. Наприклад, барахолка в Одесі збільшилася вдвічі.
Ті, хто застав СРСР, мають пам’ятати це добро. Стояло воно (в когось досі стоїть) зазвичай у шафах і сервантах, за склом, поруч з книгами, замість книг. Часом воно було зроблено з пластику, могло навіть світитися. Ми з братом мали улюблену іграшку - двійко оленів, що випромінювали вночі зеленкувате світло. Порцеляни в нашому домі не тримали.
Так чи інак, раніше це вважалося певним шиком. Потім мода минула. Зараз ринок знову пожвавився: якщо продають у таких масштабах, значить, є покупці?
До речі, щодо покупців.
Десь писали, що після смерті Енді Воргола в його будинку знайшли десятки коробок, набитих сувенірним ширвжитком. Продавали його, правда, не через об’яви на сміттєвих контейнерах (хоча така форма торгівлі стала б концептуальним жестом, який сам Енді, думаю, схвалив би), а на аукціонах, де мотлох, що в сусідніх універмагах коштував копійки, розходився за сотні й тисячі доларів.
Анекдот, звісно; але, якщо задуматися – що означають оці холодні блискучі стада, раптом звільнені з затишних скляних загонів, вигнані з запилюжених дерев’яних рівнин?
Означають біду. Руйнування й злидні. Смерть.
Може, тому Воргол збирав штампований крам і малював що малював. Багатократна Мерілін, знешкоджений тиражуванням масовий убивця Мао, нескінченні банки томатного супу й пляшки «Кока-коли» полонили стіни музеїв і приватні колекції як (не)дешева гуманітарна допомога для переможців у Другій світовій, котрі намагаються притамувати жах від власної перемоги; а скільки війн ще попереду – ніякого супу не вистачить.
Русалки й козаки, гусари й овечки, китайські болванчики й слоники, слоники, слоники. Дурнуватий усміх цивілізації, спраглої колективних жертвоприношень.
