28.03—03.04.2014
Візит президента США Барака Обами минулої п’ятниці до Саудівської Аравії справив на президента Російської Федерації Володимира Путіна таке глибоке враження, що його секунданти попросили тайм-аут, аби відсапатися й перерахувати готівку. Підрахунок показав, що продовження агресії Росії тепер не по кишені. Росія ще могла сміятися над неповороткими Радою безпеки ООН, Європарламентом і ОБСЄ, але коли в бій вступили Рада НАТО й ОПЕК, з можливості піднімати ставки у агресора залишилася лише ядерна валізка. Як і будь-який диктатор, з усіх ігор Володимир Путін найменше любить російську рулетку. Диктатори, як правило, великі життєлюби, й на вершині своєї політичної кар’єри віддають перевагу не сумнівному азарту гри зі смертю, а спокійному життю в тиші своїх резиденцій. Хоч би як там було, поки в Парижі глава російського МЗС Сергій Лавров проходив прискорений курс з добрих манер під керівництвом держсекретаря США Джона Керрі, Україна отримала передих. Першу ніч за багато тижнів проспавши спокійно, наступного ранку в понеділок українці з подивом виявили, що начебто й немає ніякого вторгнення, в їхній власній країні почалися передвиборні президентські перегони.
Недосвідчений погляд звідкись з жовтня 2013 року знайшов би в списку кандидатів у президенти України хіба що одну передбачувану особа. На цих виборах лише лідер комуністів Петро Симоненко втілює собою пострадянську стабільність й політичну спадкоємність. Решту кандидатів ще півроку тому не можна було уявити в цій ролі навіть у найсміливіших фантазіях політичних футурологів і астрологів. І навіть озираючись усього на два місяці назад, такий політичний розклад не можна було б уявити як серед кандидатів від колишньої опозиції, так і серед кандидатів від колишньої влади. Куди поділася опозиційна трійця, куди запропав Віктор Янукович?! Втім він за тиждень, що минув з минулої п’ятниці, двічі нагадав про своє існування. Спершу так і не здався на анонсованому на минулу п’ятницю брифінгу в Ростові-на-Дону, обмежившись опублікованим у російській пресі меморандумом. А вже в середу він несподівано з’явився на вчора ще опозиційному російському телеканалі «Дождь», вже без звичного папірця, але з допотопним, як у підсудних на Нюрнберзькому процесі, слуховим апаратом у вусі. Зауважу, що як тільки «Дощ» у сітці українського мовлення замінив ОРТ, НТВ, Росію1 і Росію-24, канал почав різко міняти свою опозиційність, і, схоже, з появою на ньому Віктора Януковича він перетворюється на новий рупор кремлівської пропаганди для бунтівної України. Утім мимоволі в даному випадку Віктор Янукович зіграв за Україну. Ще раз спробувавши вникнути в незрозумілі промови свого четвертого президента, українці вже не з таким роздратуванням, а навіть з цікавістю спробували вдивитися у своїх кандидатів.
На жаль, усе виявилося дуже складним, і думки звичних експертів лише заплутують в очах пересічного українця політичну ситуацію.
Наприклад, у середовищі професійних політологів є два погляди на нинішню президентську кампанію в Україні. Перша група експертів вважає, що Партія регіонів виставила кандидатом у президенти відкрито програшного Михайла Добкіна тому, що вони домовилися з Петром Порошенком і таємно працюють на його обрання. Друга група експертів вважає це повною ахінеєю й пропонує принципово інший погляд — Партія регіонів виставила кандидатом у президенти відкрито програшного Михайла Добкіна тому, що вони лягли під Юлію Тимошенко й таємно працюють на її обрання.
Журналістам, на відміну від політологів, розклад бачиться абсолютно інакше. В їх паралельному всесвіті Юлія Тимошенко, поза сумнівом, виступає агентом Кремля, старим політичним партнером Володимира Путіна і Віктора Медведчука. Віталій Кличко підтримав як єдиного кандидата від опозиційних сил Петра Порошенка під покровом благословення віденського арештанта Дмитра Фірташа, також найтіснішим чином пов’язаного з нашим східним сусідом.
Якщо поглянути на політичний розклад в Україні очима недовідключених російських телеканалів, в українській президентській гонці зовсім інші лідери — Дмитро Ярош і Дарт Олексійович Вейдер. Попри всі прокльони на адресу «Правого сектора» і його лідера, на блокування його сайтів і акаунтів у соціальних мережах для російських користувачів, «Правий сектор» незмінно залишається головним центром уваги практично в кожному сюжеті про Україну. Правда, за останній тиждень роль «Правого сектора» в московському сценарії українських подій було дещо підкореговано. Якщо раніше російські ЗМІ повідомляли, що «нацисти Правого сектора прийшли до влади в Києві», то після п’ятничної спроби штурму Верховної Ради в сюжетах московських телеканалів «нацисти Правого сектора» стали вимагати щось від нинішньої влади, як опозиції, лише час від часу нібито примушуючи її ухвалювати закони «під свою диктовку». Дуже сумно, що споживач цього російського телевізійного продукту виявився не в змозі оцінити грубу красу нашвидкуруч приметаних швів.
Український споживач дуже швидко з подивом дізнався, що «Правий сектор», яким останні місяці з таким захопленням лякали його кремлівські «доброзичливці», виявився фікцією, а Дмитро Ярош лише керує вивіскою від офісу і декількома краденими з гаража у Міжгір’ї броньованими автомобілями Віктора Януковича. А все решта — розпорошені угруповання радикальної молоді і такі самі кримінальні угруповання, що вирішили поживитися на революції, — всі вони так само підкоряються Дмитру Ярошу, як і, скажімо, міністрові внутрішніх справ Арсену Авакову. Від такого життя, подавшись у кандидати в президенти, Дмитро Ярош вказав у графі «Доходи» в анкеті цифру «0». Як стверджують злі язики, він, як і деякі інші кандидати, в такий спосіб висловив зацікавленим особам побажання, що, зважаючи на їхнє важке матеріальне становище, їх послуги в цій виборчій кампанії продаються. Подивимось, чи знайдуться покупці. Поки що, в останні дні, під особливу увагу в Центральній виборчій комісії Дмитра Яроша взяли представники Партії регіонів. З власним кандидатом у них проблема, і, дуже схоже, президентську кампанію колишня партія влади збирається використовувати переважно, аби потролити нинішню владу і спробувати ще більше розхитати ситуацію на південному сході країни. Справді, що це за кандидат Михайло Добкін, який проводить свою передвиборчу кампанію, перебуваючи під домашнім арештом. На камери сміючись над зверненнями від імені нового керівництва партії з вимогою зняти свої кандидатури, в президенти йдуть регіонали Сергій Тігіпко, Олег Царьов, Юрій Бойко, Ренат Кузьмін. Практика показала, що партія одного регіону не може виступати від імені всієї країни, і зі всеукраїнської партії вона на наших очах перетворюється на політичну силу хіба що регіонального рівня.
На тлі власної інформаційної хвилі про фашистський заколот в Україні кремлівські пропагандисти в Києві та Москві з обуренням запитують, чому євреї України не пам’ятають уроків минулого і підтримують Майдан. Насправді, вони пам’ятають, а пам’ять тих, хто забув, умить освіжили антисемітські написи на дверях кримських синагог, що з’явилися в першу ж ніч російської окупації Криму. Як єдиний кандидат від усіх правовірних жидобандерівців позиціоную себе Вадим Рабинович, що став першим офіційно зареєстрованим ЦВК кандидатом на посаду президента.
Так, так, і насамкінець, анонсований таємничий кандидат у президенти України Дарт Олексійович Вейдер, — згідно з книжковою легендою, Енакін Скайуокер. — Темний лорд, головний противник повстанців-республіканців, фігура воістину уселенського масштабу, в боротьбі з якою революціонери часом забували, що їх основний противник не Дарт Вейдер, а колишній сенатор Палпатін — імператор і темний лорд ситхів Дарт Сидіус. Хто та темна сила, яка незримо ховається за маріонетковим Дартом Олексійович Вейдером, чи дійсно навіть основні кандидати в президенти України є лише маріонетками в руках деяких внутрішніх і зовнішніх темних сил... Про все це ми дізнаємось неодмінно, прийшовши 25 травня на виборчі дільниці і віддавши свої голоси. Лише думається, що, всупереч усім конспірологічним теоріям, єдина темна сила в сьогоднішньому українському сценарії понад усе на світі боїться саме нашого з вами вибору, незалежно від того, за кого з кандидатів віддамо ми свої голоси.
