4 листопада: Свято, якого немає
У Росії 4 листопада з 2005 року відзначається як День народної єдності. Запроваджено його було був виключно для того, щоб скасувати свято 7 листопада, річницю Жовтневої революції, що залишилося з радянських часів, і одночасно надати народу альтернативний святковий день на початку листопада. У тодішній адміністрації президента Путіна, не мудруючи лукаво, взяли як найбільш прийнятну дату церковне свято Казанської ікони Божої Матері, яке 1649 року указом царя Олексія Михайловича було зроблено державним. У XXI столітті це свято припадає на 4 листопада, але, оскільки воно відзначається за юліанським календарем — церковним календарем Російської православної церкви, то вже у XXII столітті свято Казанської ікони Божої Матері зрушиться на 5 листопада. Незрозуміло, чи будуть у зв’язку із цим переносити День народної єдності. Чи дехто в адміністрації президента й в уряді серйозно сподівався, що в XXII столітті в Росії буде діяти лише юліанський календар? Але, швидше за все, Путін та його команда, чудово розуміючи, що до такого далекого часу точно не доживуть, залишили вирішувати це завдання своїм наступникам. Невипадково вперше ідею зробити святковим день 4 листопада як День народної єдності було висловлено Міжрелігійною радою Росії у вересні 2004 року.
Але сучасна Росія — це все-таки світська держава, в якій до того ж представлено найрізноманітніші конфесії — і православні, і католики, і протестанти, і мусульмани, і юдеї, і буддисти, і атеїсти, і агностики, причому переважна більшість населення ще з радянських часів доволі байдуже ставиться до релігії. Тому потрібно якось обґрунтувати світський характер свята 4 листопада. Було вирішено пов’язати цей день після визволення Москви Другим ополченням від поляків 1612 року. Тим паче що, за легендою, один зі списків Казанської ікони Божої Матері було внесено до звільненої від поляків Москви 22 жовтня (1 листопада) 1612 року Дмитром Пожарським. А на обґрунтування свята офіційно стверджувалося, що під проводом Кузьми Мініна й Дмитра Пожарського штурмом було взято Китай-город. Насправді Китай-город було зайнято ополченцями 22 жовтня, тобто 1 листопада за новим стилем. Але взагалі-то логічніше було відзначати повне звільнення Москви від польсько-литовського гарнізону. Однак проблема полягала в тому, що цей гарнізон здався Другому ополченню якраз 7 листопада 1612 року, і саме цього дня ополченці на чолі з князем Пожарським увійшли до звільненого Кремля. До речі, цей гарнізон, що значною мірою складався з німецьких та угорських найманців і від голоду перейшов до трупоїдства, здався ватажку Другого ополчення князю Дмитру Пожарському під гарантії збереження життя і повернення до Польщі після війни: обіцяли «в здравии оставить и в уважении иметь» . Варто відзначити, що переважна частина польського гарнізону, яка успішно відбила 1611 року похід Першого ополчення, до осені 1612 року давно вже залишила Москву. Незважаючи на гарантії, майже половину з 3-тисячного гарнізону, що залишився, було перебито ополченцями й козаками, особливо тими, хто підкорявся князю Дмитру Трубецькому. Решта, включаючи начальників гарнізону Миколу Струся та Юзефа Будзило, повернулися до Польщі після Деулінського перемир’я 1618 року. Погодимося, що залишати дату 7 листопада, просто підмінивши одну історичну подію іншою, було б безглуздо, оскільки більшість все одно б відзначала цього дня річницю революції.
Що ж стосується сьогоднішнього ставлення населення Росії до свята 4 листопада, то за 12 років, що минули від дня його заснування, воно не лише не стало загальнонародним, але й не залишило практично жодного сліду в народній свідомості. Люди розглядають День народної єдності всього лише як додатковий вихідний і ще один привід посидіти за святковим столом за чаркою горілки. Але вони й гадки не мають, що саме треба святкувати і за що треба пити у це державне свято. Тут дається взнаки те, що історична пам’ять переважної більшості населення Росії не сягає далі XX століття. Та й там пам’ятають насамперед Велику Вітчизняну війну, й не лише через державну пропаганду, але переважно через ті величезні жертви, пам’ять про які зберігається в більшості сімей.
Своєї мети новим святом влада частково досягла. Оскільки 7 листопада припинило бути вихідним, демонстрації комуністів цього дня стали ще менш численними. Втім, вони не завдавали владі особливих турбот вже кілька років до 2005 року. Натомість у перше десятиліття після появи в російському календарі Дня народної єдності цю дату значною мірою «приватизували» крайні російські націоналісти, які збирали багатотисячні «Русские марши» під гаслами «Россия для русских!» і «Хватит кормить Кавказ!». Цей новий головний біль російської влади тривав аж до 2014 року, коли значна частина колишніх учасників «Русских маршей» вирушила воювати на Донбас на боці сепаратистів і там загинула. Після цього «Русские марши» знелюдніли.
Нинішня річниця 4 листопада ознаменувалася арештами напередодні її в Москві й деяких інших російських містах активістів так званої «Партии свободных людей» російського націоналіста В’ячеслава Мальцева. Останній, побоюючись переслідувань, емігрував до Франції ще влітку 2017 року, у зв’язку з порушенням проти нього кримінального провадження за статтею «Створення екстремістського співтовариства». Заарештованих підозрюють у намірі під час масових гулянь на честь Дня народної єдності в Москві, Саратові та в інших містах влаштувати серію підпалів і вибухів. Оскільки Мальцев у грудні 2011 року почав вести на YouTube політичний канал «Артподготовка» з випусками новин, що сильно відрізняються від офіційних російських, рух його прихильників також називається «Артподготовка». 10 жовтня російський суд заочно заарештував Мальцева й оголосив його в міжнародний розшук, а 26 жовтня визнав рух «Артподготовка» екстремістською організацією і заборонив її діяльність на території Росії. Мальцев заявляє на своєму каналі, що революція в Росії є неминучою і розпочнеться вона 5 листопада 2017 року після російського маршу 4 листопада. Тому проведені арешти активістів «Артподготовки» радше виглядають не наслідком чекістської провокації з метою отримати підстави вимагати екстрадиції Мальцева, а превентивним заходом проти реально очікуваних акцій «прямої дії». Що не виключає, звичайно, що про всяк випадок не було заарештовано й невинних. Однак на революцію у Мальцева та його прихильників сил явно не вистачить.
