Без агресії і помсти
Цими днями українцям із різних регіонів країни потрібно бути особливо розважливими
За ситуації, у якій опинилася Україна, перш за все потрібно чітко визначитися, через яку ієрархію цінностей ми дивимося на події, що відбуваються. Якщо здоровий глузд для нас все-таки важливіший за ідеологічні емоції, тоді на перше місце ми, безумовно, ставимо мир і неприпустимість того, щоб проливалася кров. Таке розуміння має бути не просто етичним тлом політичної боротьби, а ключовим принципом, провал якого може відправити країну в більш глибоку яму, ніж зараз. Прагнучи тримати під контролем стан справ в Україні, Банковій важливо передовсім не втратити контроль над власним інстинктом збереження влади. Акти несправедливого і дикого застосування сили у кінцевому результаті обернуться проти президентської команди. Водночас протестувальникам слід пам'ятати, що, як би не складалася ситуація, агресія і помста не здатні принести ніяких реальних благ.
Цими днями українцям із різних регіонів країни потрібно бути особливо розважливими і не піддаватися внутрішнім позивам або зовнішнім приводам до того, щоб вкотре проводити вододіл між добром і злом по Дніпру і будь-яких інших політичних лініях. У всіх є право на свій світогляд, але ніхто з нас не може вважати себе начальником правди. ЄС, МС, Україна з Віктором Януковичем, Україна без Януковича - ніщо з цього не є раєм , а геополітичні вигоди і соціальні стандарти життя - це не вічні цінності. Не варто через ці хоч і стратегічні, але, тим не менш, питання, що приходять-відходять, плювати один одному в душі, тобто саме в те, що є вічним.
Ненормально, коли наші ідеологічні мотивації сіють у нас неприязнь до людей або окремих суспільних груп. У кризові політичні періоди частіше, ніж зазвичай, виникають спокуси не помічати у своїх співвітчизниках особистостей, а роздавати їм оцінки на основі їхніх соціальних ознак. З цими спокусами, зрозуміло, потрібно боротися, якщо ми збираємося жити в єдиній державі і не шукати простих відповідей на складні питання.
Очевидно, що після розгону Евромайдану тема непідписаної Угоди про асоціацію з ЄС відійшла на другий план. Імовірно, Банкова найближчим часом вживатиме більш рішучих заходів, щоб якнайшвидше домовитися з Брюсселем про асоційоване членство, отримання якого, по ідеї, повинно помітною мірою заспокоїти сьогоднішні протестні настрої в країні. Як би там не було, досі нез’ясованим залишається питання, кому найбільше зіграв на руку звірячий розгін Евромайдану. Одна з популярних нині версій полягає в тому, що все це було організовано або підлаштовано проросійськими силами в структурі української влади, щоб Захід згодом засудив Януковича і в покарання залишив його в ізоляції з єдиним можливим геополітичним вектором - прокремлівським. Версія логічна, але не зовсім переконлива.
Давайте відштовхуватися від того, що метою жорстокого розгону Евромайдану був не розгін сам по собі, а той стан, у який він був покликаний увігнати країну. Що було до розгону? Невисокий рівень небезпеки для позицій українського президента та його команди, поступове зменшення протестної активності прихильників євроінтеграції, відчуття більш глибокої паузи у відносинах між Києвом і Брюсселем, ніж хотіли показати «регіонали» на публіці. Це були виграшні обставини для Кремля. А що стало після розгону? Підвищений рівень небезпеки для позицій президента і оточення, різке збільшення протестної активності, видиме пожвавлення у діалозі Банкової та ЄС з приводу асоціації. Чи вигідно все це зараз Москві? Навряд чи.
Не підписавши Угоду про асоціацію, Янукович, по суті, поступився російській владі. Навіщо ж їй після цього провокувати в Україні посилення революційних настроїв, які в результаті можуть призвести до повалення «регіоналів» і приходу до влади політиків, більш орієнтованих на Захід, ніж нинішній український президент і його уряд? Також потрібно відзначити, що російська влада, мабуть, відчуває особливий дискомфорт, коли в сусідніх країнах проходять масові акції протесту прозахідної орієнтації, оскільки такі заходи можуть бути непрямими сигналами для росіян, які не підтримують кремлівську політику. Саме цей аспект, судячи з усього, є визначальним у тому, як провладні російські ЗМІ зараз висвітлюють поточні події в Україні.
Наскільки сьогодні може затягнутися політична криза, припустити складно. Головне, з чим ми вийдемо з цієї кризи, що залишимо в минулому, що візьмемо у майбутнє. Говорити про це варто вже сьогодні. Досвід криз минулих років показує, що в передкризові і, власне, кризові періоди у громадян України зростає інтерес до політики, з'являється більше соціально-економічних надій, більш виражено відчувається громадянська причетність до політичного життя країни. Але кризи проходять, а люди залишаються з новими розчаруваннями, знижується і без того низький рівень довіри до всього, що пов'язано з політикою, зростає політапатія. Але на тлі посткризових розчарувань українці зазвичай починають більшою мірою довіряти Церкві, знаходячи в ній, імовірно, щось більш надійне, ніж політика. Подивимося, чи будуть мати місце подібні тенденції, коли закінчиться поточна криза, а поки що потрібно зберегти в країні мир і не дозволити мові ворожнечі стати в сьогоднішній Україні другою державною.
