Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Безголові» міста

Як живеться громадам із тимчасовим керівництвом?
22 липня, 11:09

Після Революції Гідності нашою країною прокотилася хвиля відставок міських голів. В одних містах (Черкаси, Суми) вони одразу ж були переобрані, в інших (Житомир, Дніпропетровськ, Кіровоград тощо) — тимчасові керівники залишились чекати чергових місцевих виборів. Але стабільною і злагодженою їхню роботу навряд чи можна назвати, адже депутатський корпус ніде не змінювався.

Я не говоритиму про Донбас — там дещо інша ситуація, адже діють військово-цивільні адміністрації, бо більшість посадовців органів місцевого самоврядування або воюють на боці сепаратистів і росіян, або просто втекли й переховуються. Говоритимемо здебільшого про Центральну Україну.

Отже, переважно ворожа більшість у міськрадах — це не головна проблема тимчасових керівників. Найбільша проблема — у психологічному аспекті. Виконувачі обов’язків морально не готувались до таких відповідальних посад. Вони не мають програми дій, не мають жодних моральних зобов’язань перед виборцями, не мають впевненості, що зможуть втримати крісло й після виборів. Усі ці фактори мотивують «тимчасових» не до ефективної роботи, а до ефективного дерибану всього, до чого дотягнеться рука.

Це об’єктивні психологічні фактори, на які варто зважати, оцінюючи роботу таких керівників. У когось вони проявляться повною мірою, у когось — частково, а хтось зможе стримати їхній розвиток і піде зовсім іншим шляхом. Однак для того, щоб це сталося, також мають бути передумови. Але я відволікся. Отож, міста без повноцінних мерів.

Житомир. Міського голову, регіонала Володимира Дебоя, відправили у відставку одразу ж після революції. Замість нього керівництво містом взяла на себе секретар міськради Любов Цимбалюк, обрана депутатом по мажоритарному округу від «Батьківщини». Крісло секретаря вона отримала ще за рік до революційних подій внаслідок конфлікту між провладними групами міста. Вона вважалась компромісною фігурою, рівновіддаленою від основних груп впливу. Нині вона зуміла домовитися з новими групами впливу, залишившись на посаді.

Дніпропетровськ. За останній рік Дніпропетровськ встиг змінити двох керівників. Міський голова Іван Куліченко, обравшись до Верховної Ради, склав свої повноваження. Виконувати його обов’язки почав секретар міськради, регіонал Максим Романенко, однак це тривало недовго. Вступивши у конфлікт з тодішнім головою ОДА Коломойським та його командою, Романенко вже у березні цього року позбувся посади за підозру в корупції. Замість нього призначили колишню депутатку від «Батьківщини», досвідчену чиновницю Галину Булавко.

Кіровоград. Регіонал Олександр Саінсус після революційних подій двічі писав заяву про складання повноважень міського голови, і затвердили її лише з другої спроби. А от секретаря міськради замінили одразу. Регіонала Волкова замінили бютівцем Марковським. Він зумів переформатувати більшість під себе, розколовши колись монолітну фракцію регіоналів і домовившись про співпрацю з однією із груп.

Хмельницький. Аналогічно з Дніпропетровськом, колишнього міського голову Сергія Мельника вибрали депутатом Верховної Ради України від БПП, хоч мером Хмельницького його було обрано від «Батьківщини». Перед своїм обранням йому вдалося проштовхнути на посаду секретаря міськради бютівця Костянтина Чернилевського, котрий наразі виконує обов’язки міського голови.

Вінниця. Після обрання Володимира Гройсмана головою ВРУ останній змушений був зрештою скласти свої повноваження мера міста (до того, будучи міністром, він цього чомусь не робив), проте це принципово нічого не змінило. Посаду зайняла надійна людина з його ж команди — Сергій Моргунов. Тобто він просто продовжив реалізацію програми і політики свого попередника.

У Києві, Сумах, Миколаєві, Херсоні, Чернівцях, Одесі, Ужгороді перевибори міських голів відбулися 2014 року після «революційних» відставок. Дехто стартував із позиції виконувача обов’язків, дехто підтвердив наявні повноваження, обравшись мером повторно. Однак усі вони також розуміють тимчасовість свого становища, адже чергові вибори відбудуться незабаром.

Цікава ситуація в Черкасах. Там мером вдруге вибрали Сергія Одарича, який вдруге опинився під загрозою повторної відставки. Депутатський корпус не бажає працювати з ним.

Тимчасові керівники пасуть задніх і за кількістю обіцяного, і за кількістю виконаного. Так, на сайті «Слово і діло» громадські активісти спробували зібрати обіцянки політиків та оцінити рівень їх виконання. Серед виконуючих обов’язки жодної інформації немає по останній міській керівниці — Галині Булавці, у неї одні нулі. Серед решти найбільше обіцянок встиг зробити Марковський (34). За ним ідуть Моргунов (31), Чернилевський (21) та Цимбалюк (7).

Моргунов має найбільшу кількість виконаних обіцянок — 13. Дев’ять обіцянок виконав Марковський, дві — Цимбалюк та один — Чернилевський. Із невиконаних — лише одна у Марковського, і лише у нього аж три відсотки (!) відповідальності. Решта обіцянок вважаються такими, що перебувають у процесі виконання. Це просто смішні показники.

На що сподіваються тимчасові мери? Чи планують балотуватися? З чим збираються йти до людей?

Якщо вони сподіваються стати справжніми міськими головами, виборчі штаби необхідно розгортати вже сьогодні, вже сьогодні формувати команди зі справжніх професіоналів, уже сьогодні представити громаді своє бачення розвитку міста. Але цього поки що не відбувається...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати