Битва лише починається
Україна зобов’язана стати прикладом демократизації та економічного зростання
Можна програти всі битви, окрім останньої
Вінстон ЧЕРЧИЛЛЬ
Так званий кримський референдум закінчився очікувано. Результати не важливі, ніхто у світі на них уваги звертати не буде. Юридична та міжнародна ситуація досить зрозуміла. Для України настав час вироблення стратегії і тактики поведінки в найближчій та середньостроковій перспективі.
Першою і найважливішою умовою є чітке усвідомлення становища, що склалося.
♦ По-перше. Вигнати окупантів і звільнити Крим збройним шляхом наша армія не може. Зараз найгостріше постає питання захисту від зовнішньої агресії основної частини країни. Необхідно в найкоротші терміни покінчити з штучними проявами сепаратизму в східних областях і назавжди позбавити нашого сусіда можливості розігрування цієї політичної карти.
Чи потрібно зберігати на півострові наші військові контингенти, питання не дуже просте. У політичному сенсі — поза сумнівом. Цей чинник присутності дуже важливий. Проте ефект від нього буде реальним за умови достатньо швидкого розв’язання кризи на нашу користь. За нинішніх умов це виглядає не просто примарним, а й неможливим. Хоч би як розгорталися подальші події, на такий крок у найближчій перспективі Путін піти не може, хоч би з внутрішньополітичних міркувань. І сила міжнародного тиску в цьому сенсі реальних результатів не дасть. Незважаючи на будь-які економічні та фінансові збитки для Росії.
Найголовніше — зберегти наших солдатів та офіцерів, золотий фонд української армії. У травні 1940 року англійці, притиснуті вермахтом до моря під Дюнкерком, залишили все озброєння і майно, але вивезли не лише свій експедиційний корпус, а також 60 тисяч французів, бельгійців і голландців. Люди — найголовніше, тим більше такі.
♦ По-друге. На відновлення боєздатності армії, її переозброєння сучасною, значною мірою вітчизняною зброєю, потрібно декілька років. Це досить складний процес, який вимагає великих матеріальних, фінансових та організаційних витрат. Чимось нам допоможуть західні країни, але це наш священний обов’язок. Нам потрібна не лише сучасна армія, а й сучасний флот. Можна не сумніватися, що дуже швидко Росія почне оновлювати свій Чорноморський флот. З огляду на протяжність нашого узбережжя, яке необхідно прикрити, нам необхідні не лише кораблі, а й авіація для їх підтримки. Є де кораблі будувати, тільки необхідно це робити буквально завтра.
♦ По-третє. Не слід покладати дуже великі надії на міжнародну ізоляцію Росії та застосування щодо неї економічних і фінансових санкцій. Це досить ефективний механізм, але його втілення залежить від низки обставин, на які Україна практично впливати не може.
Нещодавній приклад. Ефект від досить усеохопних санкцій Іран відчув лише через декілька років, після чого вирішив піти на деякі поступки щодо своєї ядерної програми. При цьому вони поки переважно залишаються у сфері декларацій. Росія в економічному сенсі — більша держава, і її можливості протистояти санкціям значніші.
Скільки часу Європа миритиметься з економічними збитками зараз передбачити неможливо. І наскільки члени ЄС будуть солідарними в цьому питанні. Зауважимо, що всередині ЄС є різні підходи не лише щодо глибини санкцій, але і певна політична диференціація між так званими старими і новими членами Союзу. Адже Москва теж не чекатиме біля моря погоди — має чималі можливості впливу на європейських політиків.
Зважимо, що Росія є ядерною державою, і тому Захід просто змушений поводитися з нею досить акуратно.
Основою стратегії України за нинішніх складних умов є внутрішня консолідація та зміцнення на цій основі держави. Найважливішою складовою процесу повинна стати демократизація. Найперше, економічна. Бізнес потрібно терміново звільнити від удушливої корупції та всевладдя чиновників.
Люстрація та юридичні заходи корисні, але натраплятимуть на жорсткий опір, приклади його ми бачимо в наших східних областях. Саме страх втратити вплив спонукав місцевих олігархів, зокрема в Луганській і Донецькій областях, шантажувати Київ за допомогою так званого сепаратизму. Хоч і кричать привезені з Росії тітушки про об’єднання з Росією, насправді єдине, чого хоче регіональна еліта, — продовження своєї влади. Політично це виявляється у домаганні федералізації.
Ліквідуйте більшість функцій контролю та дозвільну систему, і люстрація торкнеться не дуже багатьох. Самі підуть. Бізнес звільнить енергію і засоби для економічного зростання. Реформи вкрай необхідно провести до кінця поточного року, тоді наступного року почнеться економічний підйом.
Паралельно має відбуватись перезавантаження влади в політичній сфері. Вибори президентські та парламентські відображатимуть нову суспільну реальність. Два зазначених процеси означатимуть розрив із минулим і справжній демократичний устрій в Україні.
Можна ще довго перераховувати необхідні реформи та зміни, ми назвали найголовніші, але необхідний комплексний підхід. Якщо ми реформуємо суди, то також це стосується прокуратури, спецслужб та інших сегментів правоохоронної системи.
♦ Тепер про тактичні дії.
Визнати право кримськотатарського народу на самовизначення у складі України з дотриманням необхідних юридичних процедур. Верховна Рада повинна негайно ухвалити пакет відповідних законів. Захотіли кримські самозванці якогось самовизначення, інші, у кого на це значно більше підстав, теж хочуть. Дуже серйозний юридичний і політичний прецедент, такий собі бумеранг, який ударив по призвідниках відколу від України частини її території. Нехай у Москві посміють хоч щось заперечити. Одночасно всій світовій громадськості буде наочно показано, як насправді наша країна ставиться до національних меншин.
Наступний крок. Улаштувати блокаду Криму неможливо — це гуманітарна катастрофа. За що страждатимуть кримські татари, росіяни й українці, які зберегли вірність країні і не брали участі в шоу з голосуванням. Оскільки Крим на якийсь час стане частиною іншої країни або формально незалежним, то і ставитися до нього належить за міжнародними правилами. Воду, електроенергію й інше необхідне для життя — тільки за світовими цінами. Це в Аксьонова та його поплічників легко прокласти лінії електропередач із Кубані до Криму. Насправді тут доведеться здолати серйозні технічні проблеми, і на це потрібен неабиякий проміжок часу. Вийде дуже дорого.
Із водою ще гірше. Не в цистернах же возити з Кубані. Там її теж не надлишок. До речі, відчує це і Чорноморський флот. Йому для надійного функціонування необхідні значні об’єми води. Крим заплатити не зможе — нехай Москва розщедрюється. Газ нам продають за європейськими цінами, ми діємо аналогічно щодо води й електроенергії. І так у всьому. Товар наш — гроші ваші.
Мешканці Криму, що зберегли українські паспорти, повинні без обмежень користуватися всіма правами. Їхні діти на загальних підставах вступатимуть до вищих навчальних закладів. Має бути державна програма допомоги тим, хто захоче переселитися в інші області України.
Коли в країні почнеться економічне зростання і рівень життя почне підвищуватися, то це стане вельми привабливим для Криму. Приклад Абхазії та Південної Осетії показує, що московські обіцянки ніколи не виконуються.
Ще не встигли оповістити про результати так званого референдуму, як міністр економічного розвитку Росії Олексій Улюкаєв розповів, що поки його країна готова лише щомісячно консультуватися щодо поповнення кримського бюджету на 80—90 мільйонів (доларів. — Авт.). Решту обіцяних п’ять мільярдів даватимуть російські компанії. Як сказав міністр: «Вони це робитимуть, якщо це буде для них вигідно». В Абхазії це виявилося не дуже вигідним. Там розруха.
Наступну битву за Крим можна розпочинати лише тоді, коли Україна покаже приклад демократизації, економічного зростання та матиме сучасну боєздатну армію. Приблизно в цей же час стануть відчутними наслідки економічних санкцій проти Росії. Ось тоді й поговоримо. А до цього може йтися лише про графік виведення російських військ із нашої території.
