Чи актуальна наразі «Доктрина Трумена»?
Початок 1947 року. Москва наклала свою руку на значну частину Європи і прагне панування на її континентальній частині. Польща, Румунія, Болгарія, Югославія, Албанія вже мають суто комуністичні уряди, у Чехословаччині, Франції, Фінляндії, Угорщині, Італії, Бельгії комуністи входять в уряди й посідають у них ключові пости. У Греції північ країни контролює створена комуністами т.зв. «демократична армія», в Іспанії діють «макі» – партизани, керовані компартією, бази яких розташовані на території Франції в околицях Тулузи. Чисельність Червоної армії лише на європейській території сягає понад 4 млн «багнетів» (а є ж іще війська МҐБ, МВД, прикордонники тощо); для держави, з населенням близько 170 млн, це – захмарна величина, загалом утричі більша за збройні формування, які можна собі дозволити в режимі мирного часу. На конвеєр поставлений новітній танк Т-54 (той, який зараз у Росії знімають з консервації для відправки на війну з Україною); загалом десятки тисяч танків готові для стрибка на захід. А у Великій Британії лідер лейбористів Клемент Еттлі, який прийшов до влади з обіцянкою «побудувати соціалізм іще кращий, аніж у Сталіна», розгорнув масштабну націоналізацію та продав СССР ліцензію на виробництво найкращих у світі реактивних двигунів, у тому числі для надзвукових винищувачів. Якщо щось і стримує Кремль від загарбання всієї Європи, то це наявність ядерної бомби у США та численної стратегічної авіації. Проте 25 грудня 1946 року запущено перший совєтський ядерний реактор (скопійований з американського) та ведеться напружена робота над совєтською (також скопійованою) ядерною бомбою. І готується до першого польоту стратегічний бомбардувальник Ту-4 (копія американського В-29)…
І от у цій ситуації президент США Гаррі Трумен 12 березня 1947 року на засіданні Конгресу США виступив із програмною промовою щодо обов’язку своєї держави допомогти країнам, які стали або можуть стати жертвами совєтської агресії. Найпершими серед них Трумен назвав Грецію і Туреччину. «Греція – небагата країна, - підкреслив він. – Коли визвольні сили увійшли до Греції, вони виявили, що німці при відступі зруйнували практично всі залізничні й автомобільні дороги, портові споруди, засоби зв’язку і торговий флот. Було спалено понад тисячу сіл. 85% дітей хворі на туберкульоз. Худоба, птиця і водна живність майже повністю зникли. Інфляція ліквідувала практично всі заощадження… Наразі самому існуванню грецької держави загрожує терористична діяльність кількох тисяч озброєних осіб, керованих комуністами, які кидають виклик владі уряду в ряді місцевостей… Грецька армія слабка і погано оснащена… Греції потрібна допомога, щоб стати самодостатньою і поважною демократичною країною».
Трумен не ідеалізує грецьку владу: «Грецький уряд функціонує в атмосфері хаосу й екстремізму. Він учинив багато помилок. Надання допомоги цій країні не означає, що Сполучені Штати виправдовують все, що грецький уряд зробив або зробить». Водночас, підкреслює він, «зникнення Греції як вільної держави спричинить глибокий вплив на ті країни Європи, народи яких долають величезні складнощі, щоб захистити свою свободу та незалежність, прагнучи одночасно відновити спричинені війною руйнації… Крах вільних інститутів і втрата незалежності виявилися б згубними не тільки для них, а й для всього світу. Розчарування і, можливо, повна катастрофа швидко б стали долею сусідніх народів, які прагнуть зберегти свою свободу і незалежність». Відтак США мають допомогти Греції, а разом із тим і Туреччині, яка уникла лих війни, проте постала перед проблемами «проведення модернізації країни, необхідної для збереження національної територіальної цілісності». Як відомо, Сталін прагнув здійснити давню мрію російських імператорів – захопити Константинополь і протоки Босфор та Дарданелли; спершу він намагався домовитися про це з Гітлером, а потім – із Черчиллем і Рузвельтом. Реальна загроза совєтського вторгнення висіла над Туреччиною, тож остання звернулася з проханням допомогти до США.
Греція та Туреччина цю допомогу таки отримали. Причому фінансову її частину не у вигляді кредитів, а як гранти, без повернення. до цих країн пішла й допомога у вигляді товарів, устаткування, зброї та медикаментів. На прохання Трумена Конгрес санкціонував відправку інструкторів і фахівців – як цивільних, так і військових та виділив кошти, необхідні для навчання спеціально добраного грецького і турецького персоналу. В підсумку значна і вчасно надана допомога зупинила реалізацію агресивних планів Кремля.
Нинішня ліва професура західних університетів стверджує, що, мовляв, Трумен брехав, адже «партизан у Греції підтримував не СССР, а Югославія, стосунки якої з Совєтським Союзом були досить напружені (а через рік практично повністю розірвані), а від Туреччини СССР вимагав не контролю над Дарданеллами, а гарантій, що ця стратегічна протока не буде надана у користування ворогам СРСР, як це сталося в роки Другої світової війни». Ця брехня в українському перекладі, на жаль, розміщена на Інтернет-порталі «Цей день в історії», але вона спростовується іншою статтею на цьому ж порталі авторства Володимира Лук’янюка, де сказано, що «комуністи створили Демократичну армію Греції, яка за військової підтримки СССР, Болгарії, Албанії і Югославії розпочала нову громадянську війну, котра завершилась поразкою, коли весною 1949 року ЦК ВКП(б) дав пряму вказівку Компартії Греції припинити опір». Ну, а під час війни протоками нейтральна Туреччина дозволяла користуватися лише цивільним судам; інша річ, що реально цим користалися лише держави Вісі. Що ж стосується планів Сталіна, то їхня крайня агресивність доведена численними документами.
Та повернімося до промови Трумена. У ній окреслені загальні засади геополітичної доктрини, яка згодом одержала його ім’я.
«Однією з головних цілей зовнішньої політики Сполучених Штатів є створення умов, за яких ми й інші держави світу зможемо виробити спосіб життя, вільний від примусу… Для того, щоб гарантувати мирний, вільний від примусу розвиток держав, Сполучені Штати взяли на себе керівну роль у створенні Об’єднаних Націй. Ця організація утворена з метою забезпечення всім своїм членам свободи і незалежності на довгі часи. Однак ми не доб’ємося нашої мети, якщо не виявимо готовність допомогти волелюбним народам убезпечити свої вільні інститути та свою територіальну цілісність від агресорів, які прагнуть нав’язати їм свої тоталітарні режими… Тоталітарні режими, нав’язані народам в результаті прямої чи непрямої агресії, підривають основи міжнародного миру й, отже, безпеки Сполучених Штатів… На цьому етапі світової історії майже всі країни повинні самі вибрати для себе спосіб життя. Проте надто вже часто цей вибір виявляється невільним. Один спосіб життя заснований на волі більшості і відрізняється вільними інститутами, представницьким урядом, вільними виборами, гарантіями особистої свободи, свободою слова і релігії, свободою від політичного гніту. Другий спосіб життя ґрунтується на волі меншості, силою нав’язаною більшості. Він спирається на терор і гноблення, контрольовану пресу і радіо, підтасовані вибори і придушення особистих свобод. Політикою Сполучених Штатів має бути підтримка вільних народів, які чинять опір зовнішньому тиску або спробам озброєної меншості підпорядкувати їх собі. Я переконаний, що ми повинні допомогти вільним народам самим визначити своє майбутнє. Я переконаний, що наша допомога повинна надаватися в першу чергу економічними і фінансовими ресурсами, які суттєво важливі для економічної стабільності та для забезпечення нормального перебігу політичних процесів… Надаючи допомогу вільним і незалежним державам у збереженні їхньої свободи, Сполучені Штати стверджують принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй».
Зверніть увагу: Трумен вважає глобальним злом тоталітарні режими, причому «нав’язані ззовні» (читай – нав’язані Кремлем). Нинішня західна ідеологічна матриця уникає поняття «тоталітаризм», оперуючи поняттям «авторитарні режими», під яке підверстуються принципово різні політичні системи. До речі, тогочасна Туреччина мала класичний авторитарний режим, але нав’язаний ззовні тоталітаризм був би значно гіршим для країни. І ще одне: логіка Трумена полягає в тому, що первинна незалежність, спершу – зняття загрози тоталітарної окупації, а далі вже можна буде розібратися з політичними свободами, економічним прогресом, боротьбою з корупцією… Понад 75 років минуло від проголошення «Доктрини Трумена», проте вона зовсім не застаріла, навпаки – її положення мають неабияку актуальність у зв’язку проведенням Кремлем традиційної совєтсько-російської геополітики.
Сергій Грабовський
