Демонстрація миролюбства
Інтерв’ю глави адміністрації російського президента явно претендувало на сенсаційність. Потреба в ній давно назріла. Особливо після того, як у вкрай принизливій формі Вашингтон відмовився приймати делегацію на чолі з прем’єр-міністром Дмитром Медведєвим.
Другий дуже неприємний чинник полягає в тому, що в світі заговорили про непередбачуваність російської політики і (що ще гірше) непередбачуваність Володимира Путіна. Таким чином, його поставили в одну шерегу з такою міжнародною шпаною як лідер Північної Кореї Кім Чен Ин або венесуельський президент Ніколас Мадуро.
Третій дуже тривожний сигнал подали Нідерланди після публікації доповіді про причини катастрофи з малазійським літаком над Донбасом. Хоча звіт містив чисто технічні параметри події, проте, не дуже складно уявити, якими будуть юридичні висновки слідчих у лютому майбутнього року. Мовчання американських урядовців і рідкі зауваження дипломатів про наявність вичерпних відомостей про причини катастрофи і хто в ній винен, явно вказують на наявність неспростовних доказів того, хто і з якої зброї збив пасажирський літак.
На подив кремлівських керівників сирійська авантюра лише підсилила негативний дипломатичний тренд замість позитивного, на який так розраховували.
За таких умов довелося розв’язувати два взаємозв’язані, але вельми суперечливі завдання. Зовнішньому світу показати миролюбність і готовність вирішувати проблеми шляхом перемовин, внутрішній аудиторії продемонструвати непохитність і захист національних інтересів Росії як їх розуміють можновладці.
Два зазначені завдання і намагався вирішити керівник адміністрації російського президента Сергій Іванов в інтерв’ю інформагенції ТАКС. Зрозуміло, що про жодну журналістську імпровізацію не могло бути й мови. Все було ретельно підготовлене й прораховане. Тому цікавими є не лише відповіді, але й запитання. І навіть за цих умов не обійшлося без вельми характерних, висловлюючись термінологією організації, де раніше працював Сергій Іванов, проколів.
Є спроба спростувати існування в оточенні Путіна так званої трійки у складі міністра оборони Сергія Шойгу, секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева та власне Сергія Іванова, яка вирішила провести сирійську операцію. Відповідь доволі характерна. «Дякую за комплімент, до доброї компанії мене зарахували... Серйозно коментувати подібні «витоки» складно. Якщо ж без жартів, то скажу: ні, інформація з неназваних джерел недостовірна. Все було не так». На уточнююче запитання Іванов не відповів. Дав зрозуміти, що і так сказав занадто багато.
Наступний пасаж для зовнішнього світу полягав у твердженні, що нічого спонтанного в Сирії не сталося. «Що ж до механізму прийняття ухвали про відправку російської авіагрупи і, як говорили раніше, обмеженого військового контингенту на базу під Латакію, тут не було спонтанності чи поспіху. Всі дії заздалегідь обдумувалися, ретельно прораховувалися і узгоджувалися з верховним головнокомандувачем. Зараз вже не є таємницею, що бойові літаки і деякі спецпідрозділи збройних сил було заздалегідь відправлено до Сирії... Ми не підтверджували і не заперечували інформації, просто не коментували її. Стандартна міжнародна практика. До речі, цілком законна. Але будьмо реалістами: всі розуміють, що перекидання декількох десятків літаків не приховаєш, з космосу все видно». Іншими словами, всі бачили і знали, яка ж тут спонтанність.
І тут Іванов потрапив до тієї пастки, яку сам собі заготував. Щодо законності. Якщо російські літаки і військовиків почали перекидати до Сирії задовго до того, як Рада Федерації дала дозвіл на використання військ за кордоном, то яка тут законність. З формального погляду і за міжнародними нормами було звернення сирійського керівництва, але внутрішні російські процедури, в першу чергу, Конституцію, було порушено дуже злісним чином. Якщо кремлівське керівництво з такою легкістю порушує російські закони, то де гарантія, що вони точно так само не нехтуватимуть і міжнародним правом. Власне, це вже сталося щодо Будапештського меморандуму і агресії на Донбасі. Хотів Іванов показати, що дії Росії в Сирії нічим не відрізняються від допомоги Заходу і деяких арабських держав опозиції Асаду, але мабуть, перестарався.
У Москві ще з радянських часів панує правовий нігілізм і тому там ніяк не хочуть зрозуміти, що для Заходу порушення юридичних норм хоч внутрішніх, хоч міжнародних абсолютно неприйнятне. І це чинник, який постійно діє, скільки інтерв’ю не давай.
У цілому інтерв’ю Іванова носило оборонний у чомусь навіть миролюбний характер. Це не вперше керівник адміністрації російського президента виступає в ролі такого собі голуба. Певний час назад він стверджував миролюбний характер політики Кремля і при цьому посилався на непорівнянний розмір військових витрат Росії і Заходу.
Точно так само і щодо України. Повторення давно відомих московських формул мало показати зарубіжним адресатам, що мир на Донбасі цілком можливий і Москва все для цього робить, але проблема вся в Києві. Там упираються, тому Захід повинен натиснути і змусити.
Далі вже для внутрішньої аудиторії про один народ, мову, мільйони співвітчизників і тісні зв’язки. За законами жанру обов’язково має бути посилання на те, до чого українське керівництво довело країну. Вона перетворилася на сировинний придаток Європи і США. Про те, що СРСР і за ним Росія давно нафтогазовий, лісовий і сільськогосподарський придаток Заходу, а тепер прагне стати і таким же придатком Китаю російському читачеві не повідомляється. Здогадається сам, його справа. Краще хай над такими речами і не замислюється.
Кремль намагається діяти за англійським прислів’ям: iron hand in а velvet glove — залізна рука в оксамитовій рукавичці. Проте залізо давно іржаве і рукавичка зовсім не оксамитова і, до того ж, вся в дірках. У Москві наразі вдають, що цього не розуміють. Ілюзії з цього приводу дуже скоро розвіються.
