Дифузія ментальностей
Рефлексія і осмислення – це дві ноти, які грають потрібну мелодію в спілкуванні з аудиторією «Дня»
Перебуваючи на західній Україні – на цей раз під час Днів «Дня» в Моршині та Стрию – вкотре переконався наскільки важлива дифузія думок між сходом і заходом. Ми маємо їздити один до одного! Зі сходу на захід, із заходу на схід. І на сході, і на заході є Торби і Кривошиї. І на сході, і на заході лунає одна й та сама мова. Не в приклад Італії з її масою діалектів і Німеччині, де німці не завжди розуміють баварців.
Зрештою чим відрізняється Слобожанщина від Галичини? Спілкуючись зі стриянами у антикафе «Горище», я періодично дивився у вікно, де сусідній будинок був за метрів десять від нас. Особливість міст і містечок західної України у вузеньких вуличках зі щільно побудованими в основному двох-трьох поверховими будинками. Тут цінували кожен клаптик землі. На сході безумовно більше простору. Але, як сказала жіночка, яка переїхала до Стрия із окупованого Донецьку, «тут я можу залишити авто без ключів і мою машину ніхто не поцупить». Це побутове порівняння може в дечому ідеалізоване, але те, що наближення до РФ чимось нагадує наближення до сховища радіоактивних відходів є фактом. Імперія не лише «фонить» своєю окупаційною хворобою, але й ментальністю. Саме близькість агресора визначає багато чого в мисленні і ментальності. Але з іншого боку, відмінність між східняками і західняками більше у формі, ніж у сутності. Так, до Донбасу не дійшло Магдебурзьке право, але не можна забувати, що ще не так давно радянські танки дійшли до Праги. Не варто також забувати про загони чекістів, які перевдягались у форму ОУН і чинили злочини. Кремль – не просто хижак, а хитрий та цинічний хижак. І для того, щоб ступити на чужу землю йому зовсім не потрібно сувати усюди свій триколор. Про це конче необхідно пам’ятати.
А з пам’яттю у нас дійсно бувають проблеми. З одного боку, начебто давно минули радянські часи з «историей УССР», де цілі сторінки разили пробілами, а про деякі прізвища просто не згадувалось. Шкода, але вже за 25 років незалежності, досі ми не можемо інколи розібратись в ключових подіях вже новітньої історії. Кому наче вигідно тримати українців за дурнів і грати на примітивних рефлексіях. Так, наприклад, на заході України розповідали про «тупих ватників», а на сході – про «злих бандерівці». І маніпулював цим вже не лише агресор. Таким небезпечним шулерством, яке призвело до того, що двері для ворога фактично були відчинені зсередини, займались вже наші політики. Політики, які де-факто обслуговували конкретні домінуючі клани. І наше завдання, як простих громадян України, полягає в тому, щоб нівелювати цю штучно нав’язану внутрішню ізоляцію, яку російська пропаганда видає за «внутрішній конфлікт». Ми маємо прямо дивитись один одному в очі і прискіпливо вдивлятись в новітню історію, щоб не давати можливість аферистам витягувати з рукава карту розбрату.
Назви вулиць імені Бандери, Шухевича, Коновальця тощо втішають тим, що тут питань із самоідентифікацією немає. Насправді сльози жінок на фотовиставці «Дня», які інколи переходили навіть в істерику, доводять, що війна не просто близько, війна в їхніх оселях, сім’ях.
«Я вчителька математики і двоє моїх хлопців воювали на сході, - говорить мені відвідувачка фотовиставки «Дня» в Моршині ледве стримуючи сльози. - Всі живі, але вони стверджують, що офіційні дані про вбитих і покалічених дуже занижені. І я не знаю, що гірше смерть чи каліцтво. Я тепер і на школярів своїх дивлюсь інакше. Раніше сварила за невивчені уроки, а зараз думаю, що цей хлопчик, який сьогодні отримав двійку за нерозв’язану задачку, через кілька років буде захищати нас і, не дай Бог, повернеться без ніг. Це страшно».
Рефлексія і осмислення – це дві ноти, які грають потрібну мелодію в спілкуванні з аудиторією «Дня». На зустріч з журналістами «Дня» в Моршині і Стрию прийшли люди, яким хотілось не лише послухати, але й виговоритись. І це найважливіше, адже складно відчути реакцію читача, який читає текст зі шпальти. Автору потрібні відгуки, інтерактивність. А ось такі зустрічі дозволяють побачити очі тих, для кого зрештою і пишеш.
