Електронна демократія
Про електронне урядування в Україні почали говорити наприкінці дев’яностих років минулого століття. На початку двотисячних розмови перейшли в практичну фазу — були прийняті кілька законів, які давали підстави для розвитку напряму. Зокрема, це Закони України «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003 р.), «Про електронний цифровий підпис» (2003 р.); «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.) тощо.
Наскільки ми успішно рухалися цією дорогою свідчать результати міжнародного оцінювання стану електронного урядування та електронної участі громадян в урядуванні «United Nations E-Government Survey 2014: E-Government for the Future We Want». Україна відповідно посіла 87 та 77 місця серед 193 країн-членів ООН. За результатами дослідження розвитку електронного урядування ООН, як свідчать експерти Національного інституту стратегічних досліджень, індекс он-лайн послуг в Україні у 2014 р. складав 0,2677, що є нижчим за середньосвітовий показник (0,3919).
Втім, не все так вже й погано в нашій хаті. Із чотирьох груп індексів розвитку електронного урядування за міжнародною класифікацією (найвищий, високий, середній, низький) Україні позаминулого року був наданий індекс: високий.
Цей індекс ми отримали не випадково. За офіційними даними, Україні по праву належить перше місце в Європі за кількістю IT-фахівців — понад 100 тисяч фахівців-програмістів. Їхніми послугами користуються компанії та організації більшості провідних країн світу і цей попит стабільно зростає (майже 80% послуг надаються клієнтам із США). До 2020 року, за прогнозом експертів, кількість IT-спеціалістів в Україні сягне цифри у 200 тисяч осіб. До речі, лише минулого року завдяки експорту вітчизняного програмного забезпечення вдалося заробити 2,5 мільярда доларів. І вже сьогодні звучать цілком обґрунтовані заяви в експертному середовищі про те, що за певний період (приблизно десять років) саме ІТ-сфера стане лідером українського експорту.
Але попри таке визнання у світі досягнень наших програмістів і цілком заслужений авторитет, в самій Україні влада всі ці роки не приділяла необхідної уваги розвитку ІТ-сектору як ключовому образу української перспективи. І, відповідно, розвитку власне електронного урядування в парадигмі цифрового суспільства горизонтів партнерства.
Суттєвим позитивним зрушенням і навіть проривом в цьому напрямі має стати реалізація ідей та виконання домовленостей, досягнутих під час нещодавнього форуму з проблематики цифрової економіки, який відбувся у Києві за участі вищих посадових осіб держави та представників ЄС. Варто зазначити, що головним доповідачем на цьому заході був комісар ЄС з питань цифрової економіки і суспільства Гюнтер Оттінгер. Напередодні він зустрівся з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом для обговорення питання щодо приєднання України до Цифрового співтовариства. Серед низки інших країн-учасників програми Східного партнерства Україна є кандидатом на якнайшвидшу інтеграцію Єдиного цифрового ринку через створення Цифрового співтовариства. Вже найближчим часом має запрацювати відповідна робоча група, а до жовтня вона представить план дій щодо приєднання України до європейської цифрової спільноти.
Який зиск матиме Україна від такої співпраці? Найперше, єдиний цифровий ринок Європейського Союзу дозволить вільний динамічний рух вітчизняних товарів, а також послуг, сервісів капіталу та громадян нашої держави, здійснення приватних мрій про транскордонне співробітництво як новий рівень конкурентоспроможної діяльності через глобальну інтернет-систему та забезпечить достатній рівень захисту споживчих і персональних даних, повагу до інтелектуальної власності як нового виміру капіталізації інтелекту.
Якщо це все перекласти на мову цифр, то очікується досягти завдяки участі в цифровому ринку до 5 мільярдів євро прибутку. Підтвердженням цього очікування є діяльність системи «ProZorro» (волонтерська ініціатива), яка, за свідченням урядових офіційних осіб дала цьогоріч ефект до двох мільярдів гривень, а в подальшому планується досягти заощадження на рівні 8-11 відсотків витрат бюджету, тобто 40-50 мільярдів гривень щорічно.
Однак це наразі райдужні публічні перспективи. Які ж підводні течії можуть зашкодити реалізації цих дивовижних і вкрай необхідних реформ?
Як на мене, найбільшою загрозою для здійснення цих проривних рішень є чергове дипломатично-посадове заговорення цієї теми. Створення безлічі робочих груп, комісій, проектних офісів, проведення форумів, семінарів, зустрічей, заслуховування звітів, розгляд проектів тощо — все це вже відбувалось в нашому житті протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років. А візок, як завше, на тому самому місці.
Щоб цього не сталося і зараз, в проекті бюджету на наступний рік уряд мав би передбачити цільове фінансування цифрової економіки на рівні, наприклад, 1 відсотка бюджету (так робить, зокрема, Естонія). Висока цифра затрат не має лякати, оскільки вже за рік-два вона принесе до бюджету мільярди, які можна спрямувати в інші сфери.
Верховній Раді необхідно хоча б на певний час забути про свої особистісно-політичні інтереси і задля блага народу прийняти низку законопроектів стосовно ІТ-галузі. Перелік цих документів є в уряді, і в експертному середовищі. А якби наші парламентарі ще зважилися на започаткування постійного органу (комітету ВР) з моделювання майбутнього України в сучасному динамічному світі, то просування теми цифрового співтовариства зросло б у рази.
Хочу наголосити на тому, що цифрові стандарти повинні мати комплексний характер і пронизувати всі прошарки суспільства. Тому значне місце в процесі формування цифрового співтовариства має відводитись громадам, які зараз переживають неоднозначний процес реформування. Тут хотів би послатися на відомий серед фахівців експеримент, який відбувся в 70-ті роки минулого століття у Сполучених Штатах, в одному з містечок округу Колумбус, що в Огайо. Там в усіх будинках встановили інтерактивну телематичну систему, яка дозволила, з одного боку, спостерігати громадянам за роботою місцевої адміністрації, а з другого, - брати участь у загальноміських «електронних зборах» і навіть голосувати (кнопкове голосування).
За майже півстоліття, що віддаляє нас від часу проведення цього експерименту, відбувся шалений прорив у світі цифрових технологій, які, зрештою, дійшли і до українського села. То ж утворити нині такі системи зборів, обговорення, голосування для громад теоретично не є чимось складним. Було б бажання. І тут на допомогу громадам може прийти уряд, якщо сформує відповідну програму і виділить кошти. Певен, що це буде найліпшою інвестицією в українську цифрову демократію. А час вже вимагає і переосмислення конституційної стилістики на засадах цифрової прозорості та відповідальності. Ось за такі зміни до Основного Закону мали би виступати сьогоднішні очільники держави разом із політиками, а не відстоювати точково-меркантильні ситуативні інтереси через намагання змінити окремі позиції Конституції.
Перехід до електронного урядування автоматично переводить функціонування державного апарату на новий рівень взаємодії з суспільством та власне структурою виконавчої вертикалі — координаційний. А це дасть поштовх творчому розвитку громад, безпосередньої участі громадян у вирішення нагальних проблем як державного, так і місцевого рівня, та однозначно призведе до згасання такого явища як корупція.
Наразі перспективи створення цифрового європейського співтовариства, де Україна може відігравати, без перебільшень, одну з провідних ролей, досить оптимістичні. Чи стануть ці мрії реальністю — залежить від уряду та інших гілок вітчизняної влади. А також від українського суспільства, тобто нас з вами, шановні співгромадяни. Бо це той процес, в якому ми можемо брати безпосередню участь вже зараз, не покладаючись на допомогу з боку влади.
