І знову про «корисних ідіотів» Європи на службі Кремля
На превеликий жаль, доба владних «корисних ідіотів» на Заході не минула. І сьогодні маємо безліч свідчень їхнього власного невігластва, помноженого на апломб та – у багатьох випадках – підкріпленого щедрими фінансовими вливаннями від зарубіжних «друзів». Цим політичним діячам усе ясно, все зрозуміло, наукові аргументи (соціологія, етнологія, історіографія) для них нічого не важать, вони роздають тим чи іншим країнам і народам свої цінні вказівки – і при цьому, що цікаво, зміст цих указівок об’єктивно сприяв колись і сприяє нині зміцненню влади чергового претендента на світове панування у черговій країні, охопленій тоталітарним безумством.
Візьмімо один з останніх за часом прикладів – опублікований у газеті Slate опус сенатора Франції, багатолітнього активного діяча соцпартії, а нині одного з лідерів Союзу демократів і незалежних Жан-Марі Бокеля «Україна повинна стати федеративною двомовною державою» («L’Ukraine doit devenir un Etat fédéral bilingue»). Французький політик безапеляційно зазначає, що єдиним розв’язанням конфлікту, що, мовляв, роздирає Україну протягом останнього року, може стати перетворення країни на федеративну державу. Він пише, що «в обстановці громадянської війни між заходом [України – С.Г.], зверненим у бік Європи, і сходом, що повернувся до Росії, ніяке тривале вирішення українського конфлікту не може ґрунтуватися на маніхейському односторонньому характері. Якщо підхід полягає в тому, щоб змусити один табір підкоритися іншому, то конфлікт триватиме… Проєвропейський захід може розраховувати на підтримку з боку США та ЄС. Русофільський схід може розраховувати на допомогу Росії… Слід організувати переговори за участю представників українського сходу і українського заходу… Беручи до уваги відмінності в культурі, мові, домінантних сферах економічної діяльності та геополітичної спрямованості, єдиним стабільним і тривалим вирішенням конфлікту, видається, може бути тільки перетворення України на двомовну федеративну державу, сильно децентралізовану та нейтральну у військовому відношенні. Таким чином, Франція має терміново виступити з ініціативою проведення переговорів між українськими представниками заходу і сходу, при потрійному американсько-російсько-європейському посередництві».
Ось так. Про те, що пропозиції Жан-Марі Бокеля щодо майбутнього устрою України дослівно збігаються з ідеями Володимира Путіна, здається, навіть не треба щось спеціально писати. Але проблеми (а їх ціла купа, оприявнена в цьому маленькому тексті) полягають в іншому. Звідки французький сенатор (а до того міністр, а до того депутат нижньої палати парламенту та керівник різних владних структур) узяв інформацію, що Україна так різко поділена на схід і захід – і на російськомовних та україномовних громадян? З передач Russia Today чи з матеріалів, люб’язно наданих російським посольством у Парижі? А чому цей знаний політик не скористався соціологічними даними, які засвідчують істотно інші суспільні настрої та політичні розколи в Україні? Що, для нього соціологія – це «буржуазна лженаука»? Чи він апріорі не довіряє соціологам України лише тому, що вони українці? І взагалі: західними кореспондентами вже стільки написано, що майже в усіх фронтових частинах ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих формувань «робочою мовою» є російська, а серед комбатів і лідерів волонтерських груп вистачає етнічних росіян та російськомовних представників інших етносів, що просто-таки дивуєшся: добре, багато які представники скинутого народом режиму Януковича читали і писали з явними труднощами, але щоб француз, який народився і вчився у Страсбурзі та має фах адвоката, який займається політикою з юного віку, не читав газет і не вмів користуватися Інтернетом?
Так, Україна справді поділена. Так, у ній існує конфлікт культур. Але цей поділ лежить між прихильниками європейської демократії (тут увесь спектр – від правих до лівих) і російсько-радянського тоталітаризму (а тут зовсім інші політичні барви – нацисти, сталіністи, чорносотенці та просто бандити). Росія Сахарова для цих «русофілів» так само чужа, як й Україна Стуса. А от Україна Брежнєва-Щербицького-Маланчука для них є цілком прийнятною…
І не випадково чи не найбільш запекло б’ються з російськими агресорами та їхніми лакузами українські добровольчі батальйони, сформовані з тих, кого так захищає французький сенатор як «русофонів». А водночас для патріотів України, незалежно від їхнього походження, не існує сьогодні проблема «другої державної мови». Вона актуальна тільки для ненависників України.
Але чи є це підставою для перетворення країни на федерацію, частина якої буде демократичною, а частина – тоталітарною (уже в силу наявності там озброєної наволочі, яка воює за «велику Росію»)? Чому тоді Франція у 1945 році не стала федерацією, у частині якої жили би прихильники Руху Опору, а в частині – симпатики Адольфа Гітлера і маршала Петена? Чи була би така Франція цілісною та стабільною? Звичайно, що ні. Чому ж французький сенатор вважає українців якоюсь нижчою расою, принципово відмінною від французів? І чому він вважає за можливе нав’язувати їм ззовні політичний устрій та геополітичний вибір? Чи – вслід за російською пропагандою – він вважає український народ нездатним на самостійне державне життя?
Нарешті, ще одна показова складова цього тексту і «мирних» пропозицій сенатора Франції. Жодного слова про російську агресію, про російські війська і російську зброю на українській території! А це зафіксовано і НАТО, й ОБСЄ, й іншими міжнародними структурами, причому є цілком офіційні цифрові дані кількості вояків і техніки росіян на землі України. Але ці факти Жан-Марі Бокель ігнорує. Натомість він торочить про «громадянську війну» закликає залучити Росію до переговорів між «представниками заходу і сходу України» - законної української влади, обраної на чесних виборах, для нього просто-таки не існує! Очевидно, Київ, Дніпропетровськ й Одеса – це для нього «захід України»… Агов, де ви вчилися географії, невже у Москві?
Бідолашна Франція, якщо в неї є такі сенатори…
Отож маємо у підсумку наявність у французькій політиці впливових «корисних ідіотів» на службі Путіна. І не лише у праворадикальному таборі (Марін Ле Пен), а й серед центристів (одним із лідерів яких є Жан-Марі Бокель). Сьогодні вони грають ту саму роль, яку колись грали «корисні ідіоти» Гітлера, тобто «мюнхенці». Ті, хто підло зрадив союзницю Франції Чехословаччину, а заодно й засади демократії, а заодно і питомі французькі національні інтереси. Домовитися з агресором (Гітлером, Путіним), поділити країну-жертву, заплющити очі на дії агресора (у 1938 році – на інспірований Берліном заколот у Судетах і вторгнення «добровольчого корпусу», у 2014-15 роках – на інспіровану Кремлем «російську весну», вторгнення спершу «зелених чоловічків», а потім – і регулярних російських військ), позбавити її військового потенціалу і здатності захиститися, - і все буде добре.
Але ж не забуваймо, що через неповні два роки після Мюнхенської угоди нацистські вояки переможно крокували взятим ними без бою Парижем…
Я розумію, що кожна нація має право на своїх ідіотів – от тільки навіщо цих персонажів обирати до парламентів і наділяти владними повноваженнями?
