Іл-20: Хто стріляв?
Історія із загибеллю російського літака радіоелектронної розвідки Іл-20 дуже добре розкриває справжній стан російських збройних сил у Сирії та політичні проблеми навколо сирійського конфлікту. Невдовзі після того, як літак зник з екранів радарів, представник російського Міністерства оборони дав зрозуміти, що він міг бути збитий ізраїльськими літаками або ракетами французького фрегата. Дійсно, приблизно в той час, коли зник Іл-20, четвірка ізраїльських F-16 атакувала склад боєприпасів іранців і «Хезболли» й інші об’єкти поблизу Латакії (в результаті від складу нічого не залишилося, а від хірургічно точних ударів сусідні будівлі не постраждали). Але вже вранці Міноборони версію змінило й заявило, що російський літак було збито сирійськими урядовими військами із зенітно-ракетного комплексу С-200, на його борту загинули 15 осіб, але винні в цьому все одно ізраїльтяни. Мовляв, це вони ховалися за Іл-20 від сирійської ППО й тим спровокували його знищення, відвернули на нього сирійські ракети, оскільки відбивальна поверхня в Іл-20 в 10 разів більша, ніж у F-16. Тому Росія залишає за собою право на адекватні заходи проти Ізраїлю, який попередив російське командування про свою атаку всього лише за хвилину до її початку, коли вже не залишалося часу посадити Іл-20. І цю саму версію й обвинувачення проти Ізраїлю повторив сам міністр оборони Сергій Шойгу. Насправді ізраїльтяни попередили росіян про удар не за хвилину, а за кілька хвилин, тож часу посадити Іл-20 було досить.
У всіх тих, хто хоч трохи знайомий із принципами роботи сучасної ППО, пояснення російських військовиків можуть викликати лише посмішку. Російський літак заходив на посадку на авіабазі Хмеймім із висоти 5 км. Ізраїльські літаки атакували об’єкти в Латакії з малої висоти близько 200 м. Вони аж ніяк не могли злитися на сирійських радарах в одну групу цілей. Щобільше, цілком імовірно, що, через малу висоту польоту, F-16 взагалі не позначилися на екранах сирійських радарів. Головне ж, у ППО існує залізний закон: в тому секторі, де в повітрі перебувають свої літаки, вогонь не відкривати, допоки вони не відійдуть до безпечної зони. Дійсно, через значно більшу відбивальну поверхню самонавідна інфрачервона ракета С-200 з двох цілей вибере Іл-20, а не F-16. Російський розвідник, перероблений з пасажирського Іл-18, — машина велика і, порівняно із сучасними винищувачами, тихохідна. Збити її не становить труднощів навіть із такого явно застарілого ЗРК як С-200. Але, знаючи, що в повітрі перебуває свій Іл-20, лише божевільний даватиме розпорядження здійснити пуск ракет, розуміючи, що вони, швидше за все, потраплять у літак-розвідник. Судячи з реакції російських військовиків, про фатальний політ Іл-20 вони сирійських союзників не поінформували. Якщо це дійсно так, то інакше як головотяпством таке не назвеш.
Цікаво також, що в опублікованому на сьогоднішній день списку загиблих — лише 14 імен і прізвищ, а не 15, як можна було очікувати. Причому один із поміщених до списку офіцерів потрапив туди помилково, бо насправді загинув його однофамілець. Не виключено також, що п’ятнадцятий загиблий, ім’я якого на разі не оголошують, це якийсь високопоставлений офіцер або генерал спецслужб, про чию загибель зараз не хочуть повідомляти.
Путін, як не дивно, дав зрозуміти Шойгу, що у винуватість ізраїльтян у загибелі Іл-20 не вірить і що йтися швидше за все має про ланцюг трагічних випадковостей. Як здається, після розгрому «вагнерівцев» Володимир Володимирович став трохи скептичніше ставитися до боєздатності російських збройних сил. Але Сергій Кужегетович на разі не здається і наполягає, що це, мовляв, ізраїльтяни сирійців спровокували збити наш літак. І навіть залучив до себе у союзники спікера-пропагандиста МЗС Марію Захарову, яка пообіцяла найближчим часом надати докази ізраїльської провини.
Ізраїль же, природно, будь-яку свою відповідальність за загибель російського розвідника заперечує. І ясно дає зрозуміти, що всьому виною — непрофесіоналізм сирійської ППО. За твердженням ізраїльського боку, перші ракети сирійських С-200 було випущено тільки тоді, коли ізраїльські літаки вже виконали свою місію й увійшли до повітряного простору Ізраїлю, причому хаотична стрілянина тривала майже 40 хвилин. І навряд чи в цьому випадку ізраїльтяни обманюють, намагаючись вигородити себе. Адже до Москви вже прибув головком ВПС Ізраїлю і привіз із собою не лише словесні, але й цілком речові докази ізраїльської версії у вигляді даних радарів, супутників та записів переговорів пілотів.
До того ж ізраїльські, так само як і російські військовики, давно вже помітили, що розрахунки сирійських ППО зазвичай відкривають вогонь вже після того, як ізраїльські літаки встигли відстрілятися за програмними цілями у Сирії й відійти на значну відстань від сирійських кордонів. Тут, звичайно, велику роль відіграє низький рівень підготовки особового складу сирійської ППО. Але, цілком і можливо, тут діє й інший фактор. Із запізненням відкриваючи вогонь, сирійські військовослужбовці прагнуть не навести на свої позиції, які таким чином виявляються противником, удару у вигляді ізраїльських бомб і ракет.
Однак у загибелі Іл-20 може бути ще одна версія, вірніше, навіть дві. Російський літак міг бути збитий свідомо чи сирійською ППО, або іранцями та їхніми союзниками із «Хезболли». Іран, як відомо, має на озброєнні комплекси С-200, й іранці їх навіть нещодавно модернізували. Характерно, що Іл-20 було збито через лічені години після того, як було оголошено про досягнення російсько-турецької угоди про створення демілітаризованої зони в Ідлібі. Ні Асаду, ні Ірану ця угода не подобається. І так само їм не подобається, що Росія дозволяє Ізраїлю безперешкодно бомбити іранські та сирійські об’єкти в Сирії. Тому російський літак міг бути збитий із провокаційною метою, щоб викликати загострення російсько-ізраїльських відносин, а заразом підірвати угоду щодо демілітаризації в Ідлібі. На користь версії про провокації говорить те, що Асад дуже довго тягнув зі співчуттями з приводу загибелі екіпажу Іл-20, і зробив це пізніше, ніж Ізраїль та США. Іран же співчуття досі так і не висловив.
І, можливо, Асад іта Іран знайшли собі союзника в особі Шойгу, який не лише хотів би версією про уявну ізраїльської вини прикрити огріхи свого відомства, але й не цілком адекватно уявляє собі військово-політичну ситуацію в Сирії і навколо неї. Він, схоже, все ще мріє «добити ворога в його власному лігві», тобто в Ідлібі, й заради досягнення цієї мети готовий піти на загострення відносин з Ізраїлем і зрив російсько-турецької угоди. Але рішення, очевидно, ухвалюватиме не Шойгу, а Путін, а він не налаштований сваритися з Ізраїлем, розуміючи, що наносити удари по об’єктах Ірану та «Хезболли» в Сирії Ізраїль не припинить. У разі ж прямого зіткнення російського угруповання з ізраїльським ВПС, як Володимир Володимирович, можливо, туманно здогадується, може вийти розгром не менший за хишимський. Тому, швидше за все, Кремль спустить інцидент з Іл-20 на гальмах, і жодних заходів проти Ізраїлю робити не буде, так само як не буде й розривати угоду щодо Ідлібу.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
