Кабмін Яценюка: проміжні підсумки остаточного краху
Неймовірно, але факт: Арсеній Яценюк зумів протриматися на посаді прем’єра понад два роки. Ба більше: перше півріччя перебування при владі і Яценюк, й очолюваний ним «Народний фронт» нарощували рейтинг, що вилилося у високий результат на виборах Верховної Ради; а далі вони благополучно проциндрювали цей рейтинг, отриманий передусім за рахунок гучних заяв прем’єра, успішних – на тлі бездарності багатьох силовиків – дій міністра внутрішніх справ Авакова та залучення до лав партії знакових «майданівських» постатей. І звели його практично до нуля.
Ситуація унікальна, бо ж зазвичай навіть ті уряди, які проводять так звані «непопулярні» реформи, пов’язані з різким падінням добробуту більшої частини населення, намагаються втримати свій рейтинг, бо ж інакше вони не встигнуть домогтися успіхів у реформуванні економіки. Чим можна компенсувати суспільне невдоволення внаслідок тимчасового падіння життєвого рівня? Рецепти загальновідомі: нещадною боротьбою з корупцією, подоланням непотизму (в українському варіанті – кумівства) при розподілі посад, бездоганною в усіх сенсах поведінкою членів уряду та їхніх сімей… А ще – це вже власне українська специфіка – реальними кроками задля подолання кланово-олігархічної системи, виплеканої за часів режиму Кучми. А ще – неймовірними зусиллями з відбиття російської агресії та розгрому «п’ятої колони» разом із її щедрими «спонсорами». І так далі, і таке інше.
Натомість що ми побачили та почули? Нескінченний потік гучних фраз, поєднаний із відвертою яловістю у боротьбі з корупцією та сумнівними за змістом і формою новаціями. А ще – подальше зміцнення олігархічного ладу за рахунок перерозподілу державних фінансів і суспільного багатства. А ще – привільне життя для «п’ятої колони», яка відкрито виступає під гаслами «миру на Донбасі понад усе», тобто капітуляції перед Кремлем. А ще – відчай поодиноких реформаторів, які потрапили було на відповідальні урядові посади, але змушені були згорнути свою діяльність. А ще – невміння та небажання дієво захистити інформаційний простір України. Я вже не кажу про особисту скромність урядовців і їхню відстороненість від бізнесу, так необхідні для успіху реформ у країні зі злиденним населенням…
До речі, про злиденне українське населення (понад 80% якого, за даними ООН, живе за межею бідності, причому, ясна річ, «знизу», а не «зверху»). Як могло статися, що злидарями за два роки стала практично вся інтелігенція – освітяни, медики, науковці? І як поєднати «економічні реформи» і стрімке зменшення внутрішнього ринку, а ще – захист від російської агресії і десятки мільйонів доларів прибутку від постачання до Росії продукції ВПК України?
Список претензій до очолюваного Яценюком Кабміну можна продовжити, чи не так? Утім, хтось може сказати, що претензії ці завищені, мовляв, уряд не відповідає за все, що діється в країні. Відтак дозволю собі нагадати ключові положення статті 116 Конституції України щодо ролі і завдань Кабміну.
«Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; <…>
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; <…>
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; <…>
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи <…>».
А як у нас із митною справою, до речі? Скільки десятків чи навіть сотень мільярдів гривень розкрадається на митницях? Он Михеїл Саакашвілі заявив, що тільки на Одеській митниці щороку розкрадається мільярд «баксів», спробував був навести там порядок – і негайно товарні потоки пішли на інші митниці, з більш «ліберальним» режимом… А де був уряд? На чиєму боці?
Що ж стосується «забезпечення обороноздатності і національної безпеки України», то внаслідок стрімкого зубожіння населення помітно занепав волонтерський рух, не в останню чергу завдяки якому Українська держава змогла втриматися у 2014 році. Тож виникає закономірне запитання: чи є це випадковістю чи наслідком «договірняку» з кимось в оточенні Путіна та з деякими знаковими олігархами України (яким цей рух як форма громадської самоорганізації заважав чи не більше, ніж російська агресія)? Закономірним є й запитання, що стосується початку діяльності прем’єра Яценюка: бездарна здача Криму – це наслідок некомпетентності влади чи чогось іншого? Бо ж, якщо справді не було можливості захищати півострів, слід було терміново евакуювати звідти війська, техніку та матеріальні цінності, чи не так?
Іншими словами, уряд Яценюка та він сам виявилися успішними тільки в одному: втриманні на верхів’ях влади. А ще, мабуть, – у встановленні гідного книги рекордів Гіннеса «досягнення» з розтрати народної довіри (і довіри з боку західних союзників і партнерів України теж). Утім, судячи зі стилістики переформатування коаліції та створення нового уряду, ближчим часом чи не всі «рекорди» Кабміну Яценюка можуть бути перекриті. Тоді невмолима логіка вкраденої у її реальних творців, а тому незавершеної української революції виведе на авансцену такого собі «Непідкупного» - вітчизняного Робесп’єра, який за допомогою гільйотини та ревтрибуналів наведе порядок (відрубавши чимало невинних голів) і мобілізує країну на відсіч російській агресії. Не хотілося б доводити ситуацію до цього – варіант українського де Голля чи Манергейма видається незрівнянно кращим. Але, схоже, ще одним із результатів дій (і бездіяльності) Кабміну Яценюка є зростання ймовірності далеко не оптимальних варіантів розвитку України…
