Кандидати у сміттєві баки
На кровожерливих активістів одеського «Правого сектора» завели кримінальну справу, дізнався я з місцевих газет. Днів десять тому безкорисливі хулігани серед білого дня накинулися на чиновника фонду соціального страхування Олега Руденка. Його ще раніше зловив на хабарі в 558 тисяч гривень правоохоронний сектор. Але правовиконавчий сектор відпустив Руденка під заставу на свободу. Молодчики, які розперезалися, засунули законно гуляючого хабароодержувача до сміттєвого контейнера, який красиво іменується в Одесі «альтфатером». Закривши кришку конструкції для всіх типів відходів, активісти протримали нещасного серед консервних банок, кавунових кірок і пластикових пляшок протягом декількох хвилин. За цей час вийшла на яв недосконалість нашої системи збору сміття і правосуддя. Що ж вийшло. Привласнила людина гроші, через які постраждали, як у нас заведено говорити, широкі соціальні шари. Ці ж гроші врятували його від взяття під варту, і цей же суд, цілком імовірно, засудить за хуліганство представників тих самих широких соціальних шарів. Де ж моральний урок для всіх сторін конфлікту, включаючи широкі соціальні шари?
Не встиг я поставити перед собою це питання щодо окремого випадку в Одесі, як новий випадок, підказав, мовляв, йдеться про закономірність. У столиці нашої Батьківщини, в самому її серці стався такий самий інцидент. Цього разу вміст сміттєвого бака вивчав не зі своєї волі народний обранець Віталій Журавський. Він, за словами майстра пензля і знавця політичних інтриг Сергія Пояркова, попав до сміттєзбірника в результаті підступів суперників на виборах. Тобто, депутат Верховної Ради трьох скликань, активний функціонер партії Регіонів, який залишився нині без партії, йшов собі спокійно на четверте скликання, а його недобросовісні конкуренти, очікували за рогом зі злочинними намірами. Нічого спільного з першим випадком, окрім відеозйомки.
Звідки взялася мода запихати в місця збору сміття політичних і економічних діячів? Буквально днями соціальні мережі розповіли про колишнього регіонала Юрія Мірошниченка, який дивом урятувався від електорального натовпу, якого теж мали намір зловити і заштовхати до чогось неприємного. Тут уже й сліпий помітить тенденцію. Не випадково спеціальний представник президента з вирішення конфлікту на сході країни Ірина Геращенко, звернула увагу на дикість таких передвиборних технологій. Утім, кожен із нас є свідком постійного закипання люті виборців під час звичайних політичних процедур. Можу підтвердити особисто. Нещодавно простояв декілька хвилин на перехресті доріг біля всім відомого ринку «7-й кілометр». Зараз ринок не особливо видно через наявність безлічі бігбордів Сергія Тігіпка, Едуарда Матвійчука (керівника Одеської області часів Януковича) Валерія Коновалюка та інших яскравих представників тієї політичної сили, яка обіцяла вивести країну з руїни. За вигуками й відгуками в бік наочної агітації зробив висновок про небезпеку, яка нависла над кандидатами. І якщо їхня охорона читає газети, то повідомляю: не дозволяйте своїм шефам ходити поблизу контейнерів із побутовими відходами.
Зрозуміло, не можна заохочувати людей до типу волевиявлення, коли замість бюлетенів до урн, кидають політиків до сміттєвих баків. Так правову країну не побудуєш. Та й сміття дівати буде нікуди, якщо кожному компрометованому відвести по персональному «алтьфатеру». Але є в історії більш глибокий моральний підтекст і привід для роздумів.
Полюси напруги суспільства іскрять. Війна відтягує на себе їхню енергію, але перед виборами, знов підвищується градус. Скоро мине рік суспільним намірам змінити країну на краще і бажанням позбутися тотальної корупції, політичної проституції та відвертої дурості верхів, що не розуміють сутності того, що відбувається. Але мрії не збуваються і замість відправки на звалище історії ганебних явищ, люди займаються винесенням на смітник тіл казнокрадів і депутатів. Погане заняття, яке на перший погляд здається відплатою робін-гудівського характеру, але за своєю сутністю, дискредитує процес демократичних перетворень. Народним обуренням користуються, щоб воно якнайдалі вийшло за межі правових норм. Користуються, перш за все, недруги нової України, зацікавлені в нагнітанні атмосфери нетерпимості та недовіри в суспільстві. Судді і прокурори, які випускають злочинців на свободу, невтомні на ниві крадіжок урядовці, збанкрутілі політики, які намагаються повернути старе життя. Багатьом вигідно завести натовп для відвернення уваги, усунення конкурентів, дискредитації народовладдя, просто, щоб сплутати карти. Коли в руках правих опиняється черговий винний для занурення до сміттєвого баку, насолоду відчуває значно більше людей, чим здається на перший погляд. Навіть ті, хто потрапив до «альтфатеру», зі звинувачених перетворюються на потерпілих. Не кажучи вже про радість глядачів замовленого чи стихійного акту відплати. Емоції сильніші за розум.
До речі, почуття презирства, яке панує в нинішньому виборчому процесі, не належить до базових: гніву, відрази, страху, щастя, суму і здивування. Воно з’явилося на пізній стадії людського розвитку, і було сформульоване лише в XIII сторіччі, як похідне образи, гніву і зневаги. Американський філософ Роберт С.Соломон, що займався теорією соціальних почуттів, трактував їх прояв так. Образи спрямовано на людей, які посідають високий суспільний статус. Гнів виявляється щодо рівних, а зневага — у бік нижчого стану. З погляду когнітивістської теорії емоцій, «шанована людина» в сміттєвому баку означає серйозні соціальні зміни. Зневага пішла знизу догори. А значить, це не окремі випадки посягань і наруги, а явний сигнал для зміни еліт. Переддень революцій завжди прикрашали натовпи черні, яка біжить за вельможами і народні месники, які били батогами по спинах вчорашніх панів.
Зараз можна і потрібно обійтися без насильства. Досить одним не дратувати гусей, а іншим не розпускати рук. Як говорив один правозахисник, дівчина в короткій спідниці не винна, коли на неї накидається насильник. Але мадам, яка щодня розгулює в спідній білизні під вікнами казарми — зовсім інша історія.
