Казус Хуга
Умілою дипломатією Україна може обернути ситуацію собі на користь
Як відомо, не такий важливий Гомер, як коментар до Гомера. Так само й вислів європейського дипломата Олександра Хуга набагато менш важливий, ніж реакція на нього. Ця реакція свідчить про набагато більше.
Коротко нагадаємо читачам, через що почалася ця катавасія. Днями авторитетне американське видання Foreign Policy опублікувало інтерв’ю першого заступника голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на українському Донбасі швейцарця Олександра Хуга. Загальну увагу привернули слова: «Щодо того, що ми побачили на місці, ми не побачили прямих доказів російського втручання. Утім, ми бачили конвої, які виїжджають і в’їжджають в Україну брудними дорогами посеред ночі в місцях, де немає офіційного перетину кордону». Визнав дипломат і наявність у регіоні озброєних людей з російськими розпізнавальними знаками — але майже дослівно, хоча й без посилання на оригінал, процитував Путіна, зауваживши, що «таку форму можна купити будь-де».
Навряд чи є сенс міркувати, які мотиви керували Олександром Хугом. Можливо, він банально обмовився — хоча взагалі-то дипломатів передусім навчають, коли слід висловлюватися непевно, а коли потрібно все формулювати ыз граничною чіткістю. Або Хуг щиро вважає, що все, що він перелічив, — не докази і кордон з російського боку і з російськими знаками розрізнення можуть перетинати японці чи марсіяни. Або ж слова швейцарського дипломата відображають позицію ОБСЄ, яка побоюється надто дратувати Путіна і позбавляти його шляхів для відступу. Не передбачатимемо гірший варіант. Справді, Кремль активно корумпує багатьох європейських політиків, але зовсім не факт, що Хуг входить до них.
Набагато важливішим є інше. Слова Олександра Хуга здійняли хвилю обурення, і не в самій лише Україні. Обурення було таким, що довелося терміново давати зворотний хід.
Видання Foreign Policy відредагувало вже опублікований текст інтерв’ю, вилучивши з нього слова про брак доказів і замінивши їх багатокрапкою. Дав журнал і пояснення цьому: «У ранішій версії Хуг заявив, що ОБСЄ не бачила прямих доказів російського втручання на сході України. Ми вилучили це зауваження, оскільки воно не передає погляду, який він мав на увазі. Він далі наводить факти і спостереження, які зафіксували його спостерігачі». Що ж, ніхто не досконалий — навіть досвідчені європейські дипломати можуть деколи припускатися неточності у висловлюваннях. Можливо, Хуг сказав одне, маючи на увазі протилежне.
Не відмовчувалася і Спеціальна моніторингова місія. Її прес-служба офіційно заявила, що вилучених слів Хуг насправді взагалі не казав — точніше, вони не є його цитатою (тобто, можливо, й були сказані під час інтерв’ю, але приватним чином і не призначалися для публікації).
Нарешті висловився і сам Олександр Хуг. Виявилося, текст «не відображає його погляду», просто його робота полягає в тому, аби спостерігати за фактами і доповідати про них — робити на їхній основі висновки мають інші. Факти ж, за його словами, «свідчать самі про себе».
Отже, що ж сталося? Високопосадовий дипломат виголосив кілька слів, які можна зрозуміти як підтримку кремлівської версії подій, — і одразу ж усі на чолі з ним самим почали від цих слів відхрещуватися.
Останнім часом серед авторів, що пишуть на політичні теми, увійшов у моду вислів «токсичний». Мені самому він не дуже до вподоби, але в даному разі без нього важко обійтися. Хуг і його організація відчули токсичність Кремля — і з жахом відсахнулися.
Сталося щось на кшталт липневих подій, про які автор цих рядків писав у статті «Перемога, якої зазнав Путін». Тільки тоді Дональд Трамп, на відміну від Хуга, не просто дав привід запідозрити себе у пропутінських симпатіях, а прямо їх виявив. Результат не забарився — нещасному президентові довелося активно каятися у гріхах, займаючи дедалі більш антиросійську позицію. Наразі це дійшло вже до того, що нещодавно Трамп публічно вихвалявся: «Я дав Україні зброю, а Обама — лише ковдри і подушки».
При цьому в тій-таки Європі якісь політики національного рівня цілком можуть бути відвертими путіністами. На думку першим спадає італійський міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні, який привселюдно називав Крим російським, їздив на півострів, а на московській Червоній площі фотографувався у футболці з портретом Путіна. Є, звичайно, й інші схожі персонажі, і не лише в Італії.
Але на загальноєвропейському, а тим паче на світовому рівні такі витівки не те щоб немислимі — вони просто згубні для кар’єри політика. Вони ставлять його поза мейнстримом, в якому, з огляду на все, склався стійкий антипутінський консенсус.
Утім, дії Кремля і мали раніше чи пізніше призвести до такого результату. Путін, ймовірно, не врахував, що, протиставляючи себе Заходові, він тим самим і Захід протиставляє собі. А тепер йому дедалі важче знаходити собі друзів — мало хто із серйозних політиків захоче псувати собі репутацію.
Україні, звичайно, рано святкувати успіх — але вмілою дипломатією вона може обернути ситуацію собі на користь.
