Хто боїться Маккейна
Якщо його ідеї будуть реалізовані Трампом, то це стане для Кремля найгіршим жахіттям
Слова сенатора Джона Маккейна, голови комітету зі збройних сил, неабияк зачепили президента Володимира Путіна та його оточення. Прес-секретар президента Дмитро Пєсков назвав їх «образливими» і «хамськими». Нагадаю, що, коментуючи зустріч очільника російського МЗС Сергія Лаврова з американським президентом в Овальному кабінеті Білого Дому, Маккейн заявив телеканалу Fox News, що Лаврову «нічого робити в Овальному кабінеті» і що він всього лише «пропагандист і прибічник» президента Путіна. І додав, що російський міністр — «це маріонетка бандита і вбивці, який використовував російську зброю для ударів по шпиталях в Алеппо і який проблеми дотримання прав людини у всьому світі ставить на останнє місце». (http://thehill.com/homenews/sunday-talk-shows/334445-mccain-the-russian-ambassador-didnt-belong-in-the-oval-office)
На «бандитові» і «вбивці» російські медіа воліли не надто акцентувати увагу. Не вдався до коментарів випаду Маккейна і сам Лавров, хоча він його безпосередньо стосувався. Вочевидь, йому не по чину. За нього відреагувала прес-секретар російського МЗС Марія Захарова, яка дещо незрозуміло заявила, що, мовляв, змій Маккейн виробляє надто багато отрути, яку не в змозі витратити на своїх рідних, американських політиків. Ось тому на Лаврова з Путіним. А загалом, мовляв, старого пожаліти можна. Ось лишень незрозуміло, за що. На відміну від неї, Пєсков розстарався з усіх сил. І явно вів мову про наболіле, коли заявив: «Слава богу, цей джентльмен не формує, не визначає і не реалізує зовнішню політику США. Тому, зрозуміло, не перебільшуватимемо значення цих образливих і хамських випадів і не зв’язатимемо їх з двосторонніми російсько-американськими відносинами». І ще додав про «маніякальну ненависть» Маккейна до Росії і назвав образи на адресу Лаврова та Путіна такими, що перебувають «за межею пристойності».
Естафету підхопили російські політики другого ряду, вправляючись, як би повитонченіше образити Маккейна. Так, голова Комітету Ради Федерації з міжнародних справ Костянтин Косачев заявив, що «позиція Маккейна — це не «середня температура по палаті», а найгарячіша. Якщо не сказати лихоманка». Й одразу ж обмовився, що «немає жодного сенсу вслухуватися, що саме сказав Маккейн стосовно Росії та її політиків. Бо, на мій погляд, коментувати Маккейна — це сьогодні моветон для будь-якої поміркованої людини». І ще поспівчувати Трампу та його команді, «позбавленим можливості вибудовувати свою політику щодо Росії на власний розсуд».
Якщо до Маккейна не варто прислухатися і він взагалі політик несерйозний і невпливовий, то чому раптом його висловювання про Лаврова і Путіна викликали таку гучну істерику в російському політичному бомонді? А ось чому. Така розлога відповідь російського президентського прес-секретаря на висловлювання американського політика, який нібито не визначає зовнішньої політики США, може свідчити лише про одне: слова Маккейна президента Путіна дуже зачепили. І, звичайно, не можна сказати, що незручний для Кремля сенатор зовсім вже не впливає на зовнішню політику США. Головний страх Кремля саме й полягає в тому, що ідеї Маккейна, який любов’ю до Путіна та його режиму ніколи не відзначався, можуть так чи інакше втілитися в американській зовнішній політиці. Адже тепер Маккейн очолює один з найважливіших сенатських комітетів, що відає військові витратами. А від того, скільки саме грошей асигнує Конгрес на розвиток збройних сил, багато в чому залежить, якою буде американська зовнішня політика.
Але що ще тривожніше для Кремля, деякі ідеї Маккейна нинішній американський президент явно бере на озброєння. Трамп продемонстрував жорсткий курс щодо Північної Кореї. 100-денне відстрочення початку будь-яких силових дій проти північнокорейського диктатора, що його домігся Пекін у Вашингтона, пообіцявши за цей час втихомирити знахабнілого enfant terrible Кім Чен Ина, видається паузою перед ймовірним висуненням ультиматуму. Також і в Сирії Трамп вдався до набагато рішучіших дій, ніж його попередник, знищивши авіабазу і обстрілявши колону проурядових ополченців. Цим він показав всьому світові, що він готовий завдавати чутливих ударів по військах Башара Асада і що його скинення вважає обов’язковою умовою врегулювання сирійської кризи.
Таким чином, і на Корейському півострові, і в Сирії президент Трамп поки що прямує тим курсом, який давно вже пропонував сенатор Маккейн. І не можна не визнати, що сенатор цілком має рацію, коли оцінює роль Лаврова в російській зовнішній політиці як нульову. Адже той дійсно на курс зовнішньої політики жодним чином не впливає, слухняно виконуючи волю Путіна. І жодних порад президентові милий Сергій Вікторович давати не ризикує, побоюючись позбутися хлібного місця. Щоправда, як мовиться, очі коле. Загалом, останнім російським міністром закордонних справ, який хоч якось впливав на курс зовнішньої політики Росії, був Андрій Козирев, що його так ненавиділа нинішня російська політична еліта. До його порад президент Борис Єльцин принаймні прислухався, коли намагався вести курс на зближення із Заходом і нормалізацію відносин з пострадянськими сусідами. Але це все сьогодні видається далеким минулим.
А головне, що непокоїть Путіна та його оточення, то це те, що Трамп може взяти на озброєння ідеї Маккейна стосовно американської політики щодо Росії та України. Тут американський президент все ще не визначився, що, до речі, істотно стримує агресивні амбіції Москви. А ідеї сенатора в даному разі досить прості. Він закликає до ізоляції Росії і максимального посилення санкцій проти неї доти, доки вона не піде з Донбасу та Криму. Він також вимагає всебічної підтримки України в протистоянні російській агресії і початку постачань Києву американської летальної зброї. Якщо ці ідеї Маккейна будуть реалізовані Трампом, то це стане для Кремля найгіршим жахіттям. Ось через те російська пропаганда дружно, по команді, обрушилася на Маккейна, намагаючись заклясти зло. І напевно, сподіваючись показати Трампові, яка погана і безглузда людина сенатор, до порад якого ні в якому разі не можна прислухатися. Ось тільки навряд чи американський президент прислухатиметься до голосу кремлівських пропагандистів при визначенні своєї зовнішньої політики.
