Хто ж насправді є «диванними стратегами»?
Скільки інвектив за останній час деякі політики адресували «диванним стратегам»... Мовляв, сидять собі вдома і сміють критикувати дії влади та командування АТО, а самі не мають зеленого уявлення про те, що там, на сході, робиться. Хочете критикувати — записуйтесь у Нацгвардію чи в армію, і вперед, набувайте бойового досвіду, а потім ми послухаємо вашу критику...
Схоже, політики ці так досі й не зрозуміли, що ті, кого вони зневажливо звуть «диванними стратегами», — то переважно представники громадянського суспільства й експертного середовища. Звісно, трапляються й диваки чи непрофесіонали, але не вони роблять погоду. В Україні сьогодні є чималий професійний експертний корпус, і до нього дослухається суспільство. А от політики... Та не будемо про сумне. Зрештою, політики теж бувають різні. А поговоримо про справжніх, а не уявних «диванних стратегів».
Ці стратеги — зовсім не цивільні особи; вони найчастіше сидять у штабах високого рівня та носять золоті погони з великими зірками на парадних мундирах. Ба більше: часом «диванні стратеги» виїздять у зону АТО, проте мислять і діють вони так само по-диванному...
Лише декілька прикладів. В ефірі однієї з останніх за часом програм «Шустер Live» командир спецбатальйону «Азов» Андрій Білецький заявив, що головна провина за вимушений перехід українськими військовиками кордону РФ лежить на командуванні. «Те що сталося — це безграмотність командування, яке загнало 72-у бригаду на абсолютно небезпечну територію, яка знаходилася на гранітному масиві. Там неможливо ні окопатися, ні зайняти якусь оборону. Сталася трагедія... Я не виправдовую цих хлопців, бо впевнений, що добровольці б не здавалися, але в першу чергу вина лежить на командуванні. І воно мусить зробити висновки зі своїх помилок», — зазначив Білецький. І додав, що навряд чи правильним був загальний стратегічний план: «Розуміючи дію «Граду», не можна було на такій вузькій ділянці пробувати зробити оцю «кишку», в яку потрапила 72-а бригада, десантники і так далі. Якщо командування навчиться приймати рішення... Наприклад, учора, якщо бути відвертим, нам пропонували штурмувати місто з великою кількістю танків, але водночас, цей самий генерал, який пропонував мені, легкій піхоті, штурмувати місто з танками, відмовився нам передавати нами ж конфісковану у сепаратистів артилерію, бо, мовляв, його затягає прокуратура. Це злочинне небажання приймати рішення».
Тему 72-ї бригади і «диванних стратегів» продовжує блогер Сергій Сергєєв: «...Ще один приклад совкової тупорилості кабінетного генералітету. Бійців 72-ї Білоцерківської бригади, які вийшли з полону, і які тільки й вижили очікуванням зустрічі з родинами, тихо, ніби знущаючись, провезли потягом повз їхніх рідних, які зібралися їх зустрічати на пероні Білої Церкви, і повезли аж під Київ... Істерика рідних, дітей, істерика фізично та психологічно виснажених воїнів! Родини кинулись доганяти потяг, падаючи на рейках... Генеральське мурло, що приїхало розбиратися в тому, що воно натворило, прикрикуючи на воїнів, пояснювало, що хоче показати їх психологам, аж у Чернігові. І цьому безголовому совку з генерал-майорською зірочкою, навіть не прийшло в те місце, яким потрібно думати, що після багатомісячних боїв найкращий психолог для воїна — це його дитина, його дружина, його батьки!»
Цей генеральський ідіотизм, як повідомили інші блогери, врешті-решт удалося зупинити, воїни того ж дня дісталися до місця постійного розташування своєї частини, але як узагалі можна було спробувати влаштувати з ними таке, м’яко кажучи, неподобство?
Утім, якби ж ішлося про виняток... Як пише Любов Кондратюк, «у Житомирі ці горе-генерали під час прощання житомирян із загиблими десантниками, мимо на велосипедиках у трусиках спортом займаються, на очах у всіх людей, нема у них ні сорому, ні поваги до людей». Варто додати: немає й того рівня мислення, який повинен бути у генералів. Адже навіть розумні накази, які йдуть від таких «полководців», солдати й офіцери навряд чи виконуватимуть охоче, з повною довірою. А це — перший крок до поразки.
І, нарешті, Генпрокуратура виявила, що Міністерство оборони закупило для військових полегшені бронежилети, які не відповідають елементарним вимогам до засобів індивідуального захисту. Як зазначено в повідомленні Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генпрокуратури, в період з 21.03.2014 по 30.05.2014 року Міноборони здійснило закупівлю полегшених бронежилетів двох типів — без захисту шиї («Корсар 4») і без захисту шиї і паху («Корсар М3 1-4») у кількості 17 080 одиниць на суму понад 71 млн грн. Під час прийняття виготовлених бронежилетів вони на відповідність чинним національним стандартам захисту людини від ураження вогнепальною і холодною зброєю та уламками ручної гранати належним чином не перевірялись. Тепер же, коли цю перевірку зроблено, то, згідно з висновком Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗСУ, «Корсари» визнані такими, що не відповідають тактико-технічним вимогам до бронежилетів. Адже під час випробувань усі комплекти бронежилетів були наскрізь прострілено...
Отже, як зазначила Генпрокуратура, в результаті невідповідності «Корсарів» вимогам до засобів індивідуального захисту в період із 31.05.2014 по 01.08.2014 року щонайменше 67 військовослужбовців ЗСУ, не маючи повноцінного захисту, отримали поранення шиї та ділянки паху, в тому числі й смертельні. Проти цієї плеяди «кабінетних стратегів», які не звернули увагу на елементарні речі, порушено кримінальні справи, але це не поверне життя тим, хто через цю золотопогонну публіку загинув або отримав тяжкі рани.
Приклади можна множити і множити, але я зупинюся. Факти засвідчені, і, на жаль, факти непоодинокі — читацька громада «Дня» може сама їх доповнити. От у який бік варто було би спрямувати борцям проти «диванних стратегів» свою енергію! Бо ж якщо цими персонажами з великими зірками на погонах і нездатністю приймати відповідальні й адекватні рішення не займеться політичне керівництво, їх урешті-решт почне ставити на місце народна стихія — а її не варто зайвий раз розбурхувати, тим більше, коли справа стосується вельми специфічної військової сфери. Тож майте мужність слухати громадянське суспільство, панове політики. Яке, до речі, не так давно винесло вас на високі управлінські щаблі.
