Хто зрадник?
З'явилися перші подробиці справи про державну зраду проти колишнього глави управління СБУ у Криму Олега Кулініча та колишнього заступника секретаря РНБО Володимира Сівковича, опубліковані виданням «Обозреватель». Їх звинувачують у тому, що вони приховали інформацію про плани щодо наступу армії РФ з Криму від керівництва СБУ та держави та працювали на спецслужби Росії щонайменше з червня 2019 року. Стосовно Сівковича звинувачення у тому, що він приховав якусь інформацію від керівництва Української держави, виглядає щонайменше дивно. Ця людина обіймала посаду заступника секретаря РНБО при Януковичі і була остаточно звільнена з неї відразу ж після перемоги «революції гідності». Відсторонили ж його з посади одразу після розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року. З 2014 року Сівкович перебуває в Москві і, ймовірно, щонайменше з цього часу є агентом російських спецслужб. Але цілком можливо, що він був ним і раніше. Принаймні, Володимир Леонідович ніяк не міг приховувати від президента Володимира Зеленського інформацію про підготовку російської агресії, а якби він таку інформацію надав, то був би останньою людиною, якій президент повірив би. Кулініч же, швидше за все, також як агент російських спецслужб, справді міг дезінформувати керівництво України щодо намірів російського командування з використання Криму і угруповання російських військ для вторгнення в Україну, що для нього, однак для цього йому зовсім не обов'язково було зв'язуватися з Сівковичем. Як свідчать дані слідства, Сівкович та Кулініч «передавали агресору відомості, що становлять державну таємницю, впливали на кадрові призначення та управлінські рішення до СБУ, забезпечуючи вплив на Службу з боку держави-агресора». Знову ж таки, постає питання, як Сівкович, який перебуває в еміграції, міг впливати на кадрові призначення, а тим більше на управлінські рішення в СБУ при адміністраціях Порошенка та Зеленського. І дуже сумнівно, що Кулініч передавав інформацію безпосередньо Сівковичу та ризикував безпосередньо зв'язуватися з ним. Слідчі також стверджують, що вже на початку червня 2019 року Сівкович «знав про підготовку Росії до повномасштабного вторгнення в Україну з боку окупованого Криму – і одним із його завдань було зробити так, щоб у момент настання "години Х» – початку вторгнення – найвище керівництво держави про це дізналося якомога пізніше. Це завдання безпосередньо реалізував Кулініч, який приховав інформацію контррозвідки про початок вторгнення з боку Криму за кілька годин до того, як росіяни пішли у наступ на півдні 24 лютого». Цілком ймовірно, що в червні 2019 року вже йшла підготовка до вторгнення в Україну, але, знову ж таки, вкрай сумнівно, що про це тоді повідомили Сівковича. Нібито «з 2019 року Сівкович і Кулініч задіяли всі можливості для збереження на посадах окремих представників вищого керівництва СБУ та Держприкордонслужби України, відставки яких через "неефективність" обговорювалися на вищому рівні державної влади України. За даними слідства, за допомогою цих представників керівництва СБУ та ДПСУ Росія тримала ці українські структури під контролем». Знову ж таки, виникає питання, яким чином Сівкович міг впливати на призначення в адміністрації Зеленського. Єдина можлива відповідь на це питання, окрім негативної, це припущення, що він мав на зв'язку якихось досі не викритих зрадників з-поміж високопоставлених співробітників СБУ, РНБО та Офісу президента. Щодо Кулініча, то він сам такого впливу здійснювати ніяк не міг – не той рівень. Це все одно, ніби, відповідно до відомого анекдоту, у розпал війни маршал Жуков радився з полковником Брежнєвим. У матеріалах слідства глухо йдеться про «агентів» Кулініча та Сівковича у вищому керівництві СБУ. Але тут доречніше припустити, що ці неназвані агенти завербували Кулініча, а чи не навпаки. Завдяки цим агентам «ворог з 2019 року знав усе, що його цікавило, про діяльність посадових осіб держави та процесів у Службі, отримував дані про відпрацювання кримінальних елементів на території України, яку проводила СБУ, а також про плани створення окремого підрозділу у складі ГУ ВБ СБУ щодо боротьби з контрабандою, оргзлочинністю та злочинами у сфері інформаційної безпеки, створення 13 управління, отримав контроль над діяльністю 5 управління департаменту контррозвідки СБУ, для чого з подачі ФСБ на посаду першого заступника голови СБУ був пролобійований скандально відомий Андрій Наумов». Призначення Наумова, який очолював Головне управління внутрішньої безпеки СБУ до 23 лютого 2022 року, навряд чи міг пролобіювати Іван Баканов. Тут швидше за все не обійшлося без протекції з боку Офісу президента. Нібито Сівкович та Кулініч пролобіювали й інші важливі призначення до СБУ.
А ось як описуються події, які безпосередньо передували російському вторгненню: Кулінич «відповідав за те, щоб керівництво СБУ не отримало переданих розвідкою даних щодо підготовки вторгнення російських військ в Україну з тимчасово окупованого Криму. Що він і зробив у ніч проти 24 лютого. Про те, що вторгнення розпочнеться найближчим часом, контррозвідники СБУ доповіли Куліничу о 1:03 у ніч на 24 лютого - через повідомлення в чаті месенджера, який використовувався керівництвом та особовим складом ГУ СБУ в Криму для оперативного обміну інформацією… Відповідно до змісту вказаного повідомлення, 24.02.2022 о 04 год. 00 хв. підрозділи збройних сил Росії розпочнуть наступ із тимчасово окупованої території АР Крим на материкову частину України. У свою чергу, Кулініч О.М. ознайомився із змістом зазначеного повідомлення о 01 год. 11 хв. Надалі, з метою своєчасного інформування керівництва СБ України про отримані відомості розвідувального характеру на користь України … відповідальним працівником ГУ СБУ в АР Крим підготовлено шифроване інформаційне повідомлення з отриманими відомостями про ворожі плани та наміри збройних сил РФ проти України, яку після підпису уповноваженою особою (начальником ГУ СБУ в АР Крим Куліничем О.М.), було заплановано направити через захищені засоби зв'язку до Центрального апарату СБ України… для реагування". Проте «Кулинич, прочитавши текстове повідомлення та шифровку для Києва, не підписав повідомлення для керівництва СБУ і не дав жодних вказівок щодо інформування державної влади про плани ворога щодо початку вторгнення, саме тому напад РФ з боку Криму став несподіванкою для Збройних Сил України, завдяки чому загарбники змогли окупувати південні регіони України максимально швидко».
Зрозуміло, Кулініч зробив усе, що міг, щоб шифровка про те, що російські війська менш як за 3 години почнуть вторгнення з Криму, не потрапила до керівництва України до початку вторгнення. Це, зокрема, не дозволило вчасно підірвати мости, які пов'язують Крим із континентом. Проте навряд чи управління СБУ у Криму було єдиним джерелом інформації для адміністрації Зеленського щодо військової ситуації на півострові. Адже існує ще Головне управління розвідки Міноборони, яке, напевно, давало відповідну інформацію. Крім того, американська розвідка передавала інформацію керівництву України практично у режимі реального часу. Тому вина в тому, що були дуже швидко втрачені південні регіони України, лягає не лише на керівника управління СБУ у Криму та на керівництво СБУ загалом, а й на керівництво РНБО й Офісу президента. Адже про те, що в Криму розташовувалося дуже потужне угруповання російських військ, яке, напевно, завдаватиме одного з головних ударів, було відомо давно. У зв'язку з цим постає питання, чому нові головнокомандувач і новий начальник Генштабу, призначені за півроку до російського вторгнення, не вжили хоча б мінімальних заходів для зміцнення оборони кримських перешийків і чому в момент вторгнення їх обороняли лише два батальйони. Не знаю, чи мав головнокомандувач повноваження віддати наказ про підрив кримських мостів, чи відповідний наказ залишався прерогативою лише Верховного головнокомандувача. Проте в будь-якому випадку залишається питання, чому це не було зроблено. До початку великого контрнаступу на півдні Україні треба позбутися зрадників.
