Хибні цілі
Нерозрізнення і невірна ідентифікація загроз сама по собі є серйозною загрозою. Тому що призводить до помилкових рішень, до застосування непритаманного інструментаря і до визначення помилкових цілей.
Наприклад, тероризм є загрозою соціального характеру. Тому спроби боротьби з ним виключно воєнними методами не призводять до довгострокового зниження терористичної загрози. Хіба що, до тимчасового зниження інтенсивності окремих проявів тероризму на обмежених територіях. Справжня «боротьба з тероризмом» ропочинається, коли починають впроваджуватися заходи соціального, економічного і політичного характеру.
Втім, сучасні конфлікти змінили звичний ландшафт простору безпеки. Грань між соціальними і воєнними загрозами виявилася легко проникною. При цьому, однак, значно зросла ціна, яку доводиться платити за помилкові рішення і хибні цілі.
Не в останню чергу з цієї причини тактика схиляння противника до помилкових рішень і слідування за хибними цілями стала так популярна у теоретиків і практиків сучасної «гібридної війни». Тим більше сьогодні зростає значення достовірного аналізу інформації.
Не в перший раз наш противник охоче використовує терористичні методи досягнення політичних цілей, в тому числі в умовах воєнного конфлікту, намагається відвернути увагу світової спільноти від своїх дій, заявляє хибну ціль: оголошує джерелом тероризму, в тому числі - міжнародного - Україну.
До цього ми поступово виробляємо імунітет. Турбує інше: на четвертий рік війни, занадто часто на боці противника активно виступають вітчизняні журналісти.
Якщо горезвісними «стандартами ВВС» можна спробувати виправдати відсутність патріотизму, то відсутність об'єктивності та маніпуляції з фактами ніякими стандартами пояснити не можна.
Стаття Катерини Сергацкової «На шляху з ІДІЛ: як колишні бойовики "Ісламської держави" опиняються в Україні» є яскравим прикладом маніпуляції на розкрученій темі.
Будь-якому фахівцеві відразу кидається в очі, що за «дослідження ІДІЛ» видається пара популярних картинок, запозичених з інших видань, а наведені цифри не відповідають оцінкам інших аналітичних агенцій, і більш-менш схожі хиба що на «оцінки», що публікуються ФСБ РФ.
Стаття переповнена твердженнями, які може зробити тільки людина, абсолютно необізнана на регіональних реаліях і не стежить за діяльністю ІДІЛ. Наприклад, стверджувати, що контроль на південному кордоні Туреччини обумовлений «відлигою у відносинах між президентом Туреччини Реджепом Ердоганом і російським президентом Володимиром Путіним», може тільки той, хто нічого знає про операцію «Щит Євфрату». Або ж той, хто просто копіює тексти російських пропагандистів, не вдаючись у зміст написаного і не перевіряючи факти.
Так саме, стверджувати, що бойовики залишають територію конфлікту, тому що «розчарувалися в “Ісламській державі”», може тільки той, хто не знайомий з ідеологією ІД, ніколи не спілкувався з її адептами, і не розуміє соціальної динаміки воєнного конфлікту.
Припущення про пряме копіювання тексту з російських джерел знаходить додаткове підтвердження, якщо звернути увагу на нав'язливі згадки про тотальну корупцію («залежить від того, яку суму заплатиш») і збройний хаос в Україні («бородаті люди приходять зі зброєю... втім, в Україні сьогодні людина зі зброєю не викликає подиву»).
Посилання на анонімних респондентів-бойовиків ІДІЛ не додають достовірності: їхні історії взагалі не наведені. Залишається незрозумілим, для чого вони були згадані.
Особистість, прихована під звучним псевдонімом Абу Мансур Ногайський викликає дуже багато запитань як своїм походженням (людина, про яку пише Сергацкова, не існує ніде, поза межами її репортажу, на відміну від Мансура Аджигісієва, якій живе на Ставропол’ї і також користується цим псевдо), так і своїми заявами, що не є характерними для лідера салафітської громади. Той, хто хоча б трохи цікавиться питанням ісламського екстремізму, одразу помітить це, але мабуть, матеріал розрахований на іншу аудиторію.
Тому текст наповнений не пов'язаними між собою історіями про режим депортаційних в'язниць і пропускний режим на кордонах. А між тим, проблема проникнення колишніх бойовиків ІДІЛ полягає в тому, що переважна більшість з них має легальні документи, користується давно відомими і підготовленими шляхами виходу, і не потребує окремої додаткової легалізації.
За останні п'ять років жодне серйозне аналітичне агентство не змогло знайти жодних зв'язків України і ІДІЛ - ані на рівні релігійних, ані громадських, ані тим більше державних інститутів. Час від часу з'являються вкидання, що оперують чутками і домислами, які мають, як правило, російське походження.
Наявні дані однозначно свідчать: Україна не є ані транзитним коридором для ІДІЛ, ані тим більше, джерелом бойовиків для цієї організації.
Оцінка чисельності, складу і динаміки терористичних угруповань - це важливе і складне завдання в галузі безпеки. Для його вирішення застосовуються різні методи і підходи: від збору розвідувальної інформації до аналізу необмежених обсягів неструктурованих даних, від аналізу структури і контенту екстремістської пропаганди до прямих інтерв'ю з членами терористичних угруповань. Всі ці підходи ґрунтуються на суворій методології, а достовірність отриманих оцінок може бути математично оцінена. Саме тому, що вони є базою для прийняття рішень, а ціна невірних рішень в разі соціальних загроз є неприйнятно високою.
Сьогодні, на хвилі моди і суспільного інтересу, кількість «експертів з тероризму» нечувано зросла. Разом з тим суттєво впав рівень аналізу. І справа навіть не в насиченні експертного співтовариства агентами впливу або навіть відвертими пропагандистами - така ситуація в соціальних і політичних науках не рідкість, і способи протистояння таким явища існують. Проблема саме в нехтуванні основами методології, спробах видати особисті думки за висновки, а домисли за факти.
Особливо тут прославилися журналісти. Вважається нормальним явищем опублікувати набір домислів, заснованих на необґрунтованих припущеннях, і заявити: а я зовсім не експерт, це просто моя журналістська думка, ось ви - аналітики - і спростовуйте, але тільки аргументовано! Спростовувати агресивного і галасливого дилетанта – невдячна справа. Але, якщо мова йде про безпеку - іноді доводиться це робити.
Протягом останніх трьох років нашою групою також проводяться дослідження в області безпеки, в тому числі і терористичних загроз, що стосуються ІДІЛ. Серед іншого, були проведені і «польових дослідження», приблизно схожі на інтерв'ю пані Сергацкової. Були вивчені більше 700 осіб, які брали активну участь в діяльності ІД. З них понад 30% були громадянами ЄС, а лише близько 25% мали громадянство країн, на які поширюються візові обмеження в'їзду в Україну. Тому питання, які нібито ставить журналіст, я розумію, а референтна база у нас набагато більше.
Висновки, які ми зробили, добре відповідають висновкам основних світових аналітичних центрів, але серйозно суперечать припущенням статті пані Сергацкової і прес-релізам ФСБ. Жоден з опитаних не мав планів візитів в Україну, не висловлював навіть теоретичного бажання відвідати Україну, не міг придумати жодної мети такого візиту. Також ніхто не міг назвати жодної причини можливого повернення колишніх громадян України, які опинилися на території ІД, на місце колишнього проживання.
Слід сказати, що поняття «майбутнє» і подальші «плани на життя» в уявленні «вірних Халіфату» - це дещо складніша річ, ніж ми намагаємося один одному нав'язати. Але це тема окремої розмови, про що незабаром, сподіваюся, вийде наша стаття.
Тут важливо інше: жодних підтверджень припущенням, що Україна є транзитним шляхом для «бойовиків ІД» - немає в жодних дослідженнях.
Сенс таких інформаційних атак полягає у відволіканні уваги. Саме Росія ось уже п'ять років грає роль як ресурсу живої сили для армії ІДІЛ, так і транзитного коридору, по якому бойовики з території колишнього СРСР і деяких суміжних територій потрапляють до ІДІЛ.
У цій організації воює безліч колишніх громадян РФ. У ІДІЛ є багато командирів-росіян, що мають військову освіту, отриману в військових училищах РФ, а також існують цілі бойові підрозділи, укомплектовані виключно вихідцями з Росії. Російська мова в ІДІЛ є широко поширеною: були періоди і регіони, коли російська була, по суті, другою за частотою вживання після арабської.
В терористичному інтернаціонал ІДІЛ Росія представлена широко і різноманітно. Більше 40 тисяч людей, що володіють різною мірою російською мовою, і з них до 25 тисяч громадян РФ встигли повоювати в складі ІДІЛ протягом останніх п'яти років. Станом на кінець 2016 у складі ІД воювало близько 10 тисяч громадян РФ.
З них не більше 6-7 тисяч представлені вихідцями з традиційно мусульманських регіонів - Кавказу і Поволжя. Решта 3-4 тисяч - жителі традиційно «російських» провінцій - від Примор'я до Архангельська, від Петербурга і Москви до Нижньовартівська.
За період війни в Сирії і Іраку не менше 1,5-2 тисяч росіян і до 2 тисяч громадян середньоазіатських країн СНД, які брали участь в ІДІЛ, розчинилися на території РФ. Найближчим часом, в зв'язку з воєнним розгромом ІДІЛ, очікується вихід бойовиків в Центральну і Південно-Східну Азію, Північну Африку, Західну Європу і Росію. Кількість бойовиків, які мігрують в Росію, оцінюється не менше ніж в 3-4 тисячі.
Таким чином, вже зараз на території РФ проживають до 4 тисяч колишніх бойовиків ІДІЛ, а в найближчий рік їх число поповнять ще до 5 тисяч осіб. При цьому щорічно через територію РФ здійснюють транзит близько 5-8 тисяч бойовиків різних терористичних організацій.
Цей неконтрольований потік і став причиною появи в РФ осередків ІДІЛ, проведення терактів відплати за війну в Сирії. Зокрема, тільки за останній рік було здійснено 3 атаки осередками ІДІЛ в Дагестані, Грозному і Сургуті. Ці теракти і є метою ІДІЛ в РФ, заради якої бойовики і повертаються. Такої мети в Україні у ІДІЛ нема.
Водночас, за період 2013-2015 людей, що мають українські документи, вдалося знайти на території ІДІЛ всього 34 особи. Достовірних відомостей про те, що хтось з них повернувся в Україну на сьогодні немає.
Однак, пані Сергацкова, посилаючись на «анонімні джерела», стверджує, що близько 10% відставних російськомовних бойовиків ІДІЛ вже потрапили на територію України якимось невідомим світовій науці чином.
Цікаво відзначити, що за оцінками аналітиків, з країн ЄС за період 2014-2016 в ІД вирушило до 6 тисяч добровольців. Станом на початок 2017, до тисячі з них повернулися додому. Просте порівняння цифр, як мінімум означає, що за даними пані Сергацкової, в перерахунку на кількість населення, Україна для бойовиків є в 5 разів привабливішою за ЄС. Це припущення, зрозуміло, є абсурдним.
Таким чином, стаття пані Сергацкової на «Громадському», в ряду інших вкидань про «терористів ІДІЛ в Україні», які регулярно з'являються в російській пресі з середини 2014 року, безсумнівно, спрямована на системну дискредитацію нашої держави в очах західних союзників і створення стійкого образу «системного хаосу в Україні».
Але не в останню чергу ці вкидання мають на меті відвернути увагу від справжньої проблеми: саме РФ в її нинішньому стані імітації вертикалі влади, тотальної корупції і слабкої керованості в регіонах, є головним джерелом тероризму і основною транзитною територією для бойовиків ІДІЛ з СНД.
А Україна є однією з небагатьох країн, яка безпосередньо протистоїть поширенню терористичної загрози з РФ.
Але, щоб хоча б наблизитися до такого висновку, потрібно оперувати фактами, а не домислами, провести довгу і копітку роботу по збору даних, а не компілювати тексти з недостовірних анонімних тверджень, непереконливих припущень і сумнівних джерел.
