Клінічний випадок некрофілії – ХХІ
Нарешті сталося те, що мало статися вже давно: західні політики та мас-медіа заговорили про некрофільські нотки у висловлюваннях Володимира Путіна. Приводом до цього стала його спільна з президентом Франції Емманюелем Макроном пресконференція, на якій російський лідер зазначив, що Україна нібито ігнорує свої зобов’язання щодо виконання Мінських домовленостей, а Володимир Зеленський прямо заявляє, що йому не подобається жоден із пунктів цих домовленостей. Але ж, мовляв, «нравится, не нравится – терпи, моя красавица», - наголосив Путін.
На диво швидко західні журналісти і політичні експерти встановили (думаю, не без підказки з боку російських політичних емігрантів), що Путін удався до цитування пісні панк-рок групи «Красная плесень», у якій ідеться про зґвалтування, некрофілію, а також канібалізм і тортури. В Інтернеті наводять дещо різні варіанти цього тексту. На сайті самої «Красной плесени» такий текст, тобто авторський варіант даної пісні (о велика російська культура!):
«Спит красавица в гробу,
Я подкрался и е*у.
Нравится – не нравится,
Спи, моя красавица».
А от російська публіцистка Юлія Латиніна подає текст цей так:
«Спит красавица в гробу.
Я пристроился – «гребу».
Нравится, не нравится –
терпи, моя красавица».
Зустрічається і такий перший рядок цього куплету пісні під назвою «Гости»:
«Девушка лежит в гробу…» - і далі за текстом.
Так чи інакше, Путін відверто залучає до описання примусового виконання Україною Мінського «договорняка» метафори та порівняння зі лексикону некрофілії, ґвалтування та канібалізму. І те, що прессекретар Путіна Пєсков заявив: він упевнений, що його патрон не знайомий із творчістю «Красной плесени», нічого не варте; скільки разів уже Пєсков говорив, м’яко кажучи, не всю правду… І взагалі: зміст процитованих Путіним рядків зрозумілий і без посилання на першоджерело, чи не так?
Але у всьому цьому найцікавішим, як на мене, є щире здивування західних політиків з того, що В.В.Путін дозволяє собі такі вкрай непристойні речі…
А з чого тут дивуватися? Хіба Путін не продемонстрував у виступах останніх років свою неприховану некрофілію, коли, скажімо, наголошував, що у разі великої війни з Заходом «мы как мученики попадем в рай, а они просто сдохнут»? Хіба ще на посаді прем’єра він не висловився на адресу тих, кого оголосив терористами, «в туалете поймаем, мы и в сортире их замочим»? (охочі можуть перевірити, як пов’язані такі висловлювання з підсвідомою некрофілією у психоаналізі ХХ століття). Ба більше: хіба «пропагандистська гвардія» Путіна останні роки не оспівує ядерну війну, радіоактивний пил і повне знищення Заходу? І «можем повторить» із того ж розряду: Державна дума РФ уже визнала, що СРСР утратив у Другій світовій війні приблизно 43 мільйони людей, то хіба вдасться повторити похід на Берлін без таких утрат?
З іншого боку, як зауважив один український політолог, «від президента країни, де досі існує культ поклоніння сухофрукту, зробленому із "вождя всіх пролетарів", годі було сподіватись повної адекватності». Дещо цинічно, але на загал справедливо. І хіба ж та некрофілія запанувала тільки останнім часом? Хіба покоління за поколінням не співали: «Смело мы в бой пойдем за власть советов и как один умрем в борьбе за это»? А потім діти та дорослі співали «Ленин всегда с тобой, в горе, надежде и радости»…
Утім, хіба Путін перший агресивний лідер потужної держави, хворий на комплекс некрофілії? Класик соціального психоаналізу Еріх Фромм свого часу написав книжку «Адольф Гітлер – клінічний випадок некрофілії», яка ввійшла складовою у його фундаментальне дослідження «Анатомія людської деструктивності». За Фроммом, некрофіли переконані, що єдиний шлях вирішення проблем і конфліктів – насильство, перетворення противників на мерців, натомість терпляче розв’язання нових проблем ні до чого не приведе. Некрофіли реагують на проблеми деструктивно і ніколи не намагаються допомогти іншим знайти конструктивний вихід із ситуації. А ще некрофіл сприймає як найбільш реальне тільки минуле, а не теперішнє чи майбутнє. У житті, на його думку, панує те, що було (і що померло), а речі панують над людиною. Ніщо нове для некрофіла не має цінності, а радикальні зміни сприймаються як злочин проти природного плину речей. І так далі, і таке інше. Тобто у Путіна був дуже небезпечний для людства попередник, і на Заході мали б давно звернути увагу на його некрофілію, базуючись хоча б на працях Фромма, які – принаймні, ще недавно – входили до університетських програм. І, як справедливо зауважив український аналітик, «людина, котрій акт некрофілії – цілком відповідний опис для власного методу вирішення складних політичних проблем, має бути під суворим наглядом психіатрів у спецклініці, а не обіймати найвищий державний пост Росії». Питання лише в тому, хто зможе нейтралізувати найнебезпечнішого некрофіла ХХІ століття, якому давати волю вкрай небезпечно не лише для України, а й усього світу…
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
