Конфлікт на крові
Майдан, Донбас, Крим - все це приводи, а не причини, покликані покінчити з українською незалежністю. Сьогодні на території України ведеться боротьба або за європейський, або за імперський розвиток всього регіону
Обговорюючи інтерв'ю Надії Савченко виданню Deutsche Welle, більшість коментаторів схильна вказувати на згубний характер пропозицій, що прозвучали: прямі переговори з ватажками «ДНР/ЛНР»; поступове зняття санкцій з Росії; зняття секторальних санкцій (бо від них страждає простий російський народ); запевнення, що передача Україні високоточної зброї стане причиною Третьої світової війни. Українські експерти непогано справляються, опротестовуючи кожну з цих «рацпропозицій». Я б хотіла зупинитися на іншому моменті - на висловленій Надією впевненості, що «ми з Захарченко/Плотницьким - один народ і ділити нам нічого». Треба, мовляв, домовлятися без «посередників і спостерігачів», посміхнутися один одному і закінчити війну.
Насправді в прямому діалозі був би сенс, якби ми говорили про врегулювання конфлікту між Донбасом і рештою України. Але його немає. Адже, незважаючи на всі суперечності, жодного конфлікту там, куди не поширюється «влада» цих двох діячів, просто немає. Конфлікт - це суперечка, зіткнення людей або соціальних груп за володіння чимось таким, що однаково високо цінується обома сторонами. І тут виникає питання: а про що все-таки конфлікт? Що це за цінність, яка однаково потрібна обом сторонам? А головне, де ці сторони?
За даними проведеного 18-19 червня ВЦВГД опитування, 65% росіян підтримали б рішення своїх близьких піти на війну в разі необхідності, а 49% з них порадили б їм вирушити просто на лінію фронту. Більшість опитаних висловили готовність надати ту чи іншу фінансову допомогу для підтримання військової могутності країни: 39% згодні віддати чверть зарплати державі як військову позику, ще 17% - виділити дещо меншу частину своїх доходів. «Патріотичні почуття» в Росії розділяють 80% респондентів. Думки про Росію викликають надію у 36% росіян, проти 29% в 2014 р.), повагу - 32% (проти 27%), любов - 24% (проти 16%), довіру - 18% (проти 8%). При цьому тепер росіяни рідше стали відчувати щодо країни недовіру 4% (проти 14%) два роки тому, антипатію - менше 1% (проти 11%) і скепсис - 1% (проти 8%).
Перед нами підсумок дворічної російської агресії проти України в цифрах і рейтингах. Росіяни не просто байдужі до неї. Вони відповідають на вбивство українських громадян патріотичним піднесенням і зростанням підтримки войовничої політики своєї держави. А що ж «жителі Донбасу» на чолі зі своїми представниками?
Учасниками - суб'єктами конфлікту, називають ті групи, які беруть у ньому участь і чия присутність вносить у конфлікт свої корективи. Виділять такі групи учасників: свідки - це люди, які спостерігають за конфліктом з боку; підбурювачі - це ті, хто підштовхує інших учасників конфлікту до дій; пособники - люди, які сприяють розвитку конфлікту порадами, технічною допомогою, фінансами або забезпеченням прикриття; посередники - ті, хто своїми діями намагаються запобігти, зупинити або розв'язати конфлікт.
Ватажки терористичних утворень «ДНР» і «ЛНР» - це посібники, покликані надати російсько-українському конфлікту видимості внутрішньоукраїнського. А «жителі Донбасу» - свідки, необхідні для підтвердження, що «це все хунта стріляє по наших мирних ввічливих хлопцях».
Є ще кілька важливих моментів, необхідних для розуміння природи конфлікту. Не всі учасники обов'язково перебувають у безпосередньому протиборстві між собою. Причина та привід для конфлікту відрізняються від його предмета. Причина конфлікту пов'язана з потребами конфліктуючих сторін. Привід - подія, яка сприяє виникненню конфлікту, буває як випадковим, так і спеціально створеним. Предмет - це та цінність, за яку загалом і ведеться боротьба.
Росія напала на Україну і окупувала її території. Це не заперечують навіть «примирителі». Але не варто забувати, що Україна дала відсіч і ось уже два роки самостійно протистоїть підготовленій, добре озброєній, накачаній шовіністичним запалом і згуртованій навколо ідеї відновлення імперії путінській Росії. Наша країна ж не просто жертва іноземної агресії. Вона і сторона конфлікту, яка не збирається віддавати свого ворогові.
Конфлікт між російськими і українськими пострадянськими суспільствами, державами, моделями майбутнього 2014 року перейшов у гарячу фазу. Майдан, Донбас, Крим - все це приводи, а не причини, покликані покінчити з українською незалежністю. Сьогодні на території України ведеться боротьба або за європейський, або за імперський розвиток всього регіону. Намагаючись ігнорувати, що сторонами конфлікту є російський і український народ, люди закликають до переговорів з пособниками, які покладають всю відповідальність виключно на підбурювача Путіна, виводять за дужки не тільки російську сторону конфлікту, а й цінність, за володіння якою ведеться боротьба.
Поки Путін воює з Америкою за світове панування, боротьба між українським і російським народом ведеться за Україну. Або вільну і незалежну, або «утихомирену» і введену в російський новоімперський проект. Це для них війна «гібридна», в якій вони встають з колін і відроджують «союз братніх народів». А для нас вона - національно-визвольна. Тобто така, що має на меті не просто відновлення територіальної цілісності країни, а й визнання іншою стороною нашої національної суб'єктності. Коли Росія, росіяни, російський політикум будуть вважати нас окремою країною, окремої спільністю, коли казка про «один народ» відімре за непотрібністю - тільки тоді ми зможемо сказати, що конфлікт вичерпано.
Колись це станеться. Вмираюча імперія вже визнала суб'єктність Фінляндії, Польщі, країн Балтії. Записала у вороги, але не сумнівається у їхній окремості. Згодом їй доведеться це зробити і щодо України. Рано чи пізно українська сторона конфлікту отримає ту цінність, за яку бореться з російською стороною не одне століття. А до того часу не варто плутати привід, причину і предмет. А також обманюватися в учасниках. Це підвищує ризик прийняти заморожений конфлікт або конфлікт, тліючий за «Великий договір дружби і співробітництва між братніми народами», який, як ми знаємо, завжди підписується нашою кров'ю і «клянеться в непорушності» виключно на нашій українській крові.
