Культура тридцять першого дня
Російський ліберальний публіцист Віталій Димарський, розмовляючи у стримі з поетом Дмитром Биковим, зітхнув із прикрістю про Жириновського: «А все-таки нам буде його не вистачати»…
Понад 30 років недалека людина грала роль блазня у кремлівського трона. Гримасував і вовком вив у студіях, розкидав купюри на радість натовпу, ніжився перед телекамерами на хлопчачих вечірках у лазнях. Випинав наготу тіла і душі без сорому. Все в його образі дихало зневагою до навколишнього світу. Але огидний тип зі звичками злобного і хитрого звіра однаково подобався забитим низам і високо освіченим людям. Феномен російських уподобань. У будь-якій іншій країні його виставили б за двері не те щоб національної, а й муніципальної політики. Скрізь трапляються пройдисвіти та клоуни на високих постах, але довго там не затримуються. На виклик, кинутий культурі спільнот, люди відповідають вигнанням та зневагою. Всюди. Але не в Росії. Там культура існує без компонентів етики та моралі.
В той же час, коли В. Димарський жалкував за Жириновським, Путін звертався з бункера до діячів своєї культури з нагоди дня працівників типу Валерія Гергієва, який одночасно диригує симфонічним оркестром та підтримує артилерійський вогонь по мирних містах. Кумир Гергієва скаржився на Захід, який утискував Чайковського з Рахманіновим. Мовляв, культура має залишатися поза політикою. І навів у приклад дискримінацію за ґендерною ознакою «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг. Як завжди, схибив. Джоан відповіла йому твіттом з хештегом #IStandWithUkraine, де написала про різницю між утиском творів та знищенням людей у в'язницях та на війні.
З цією справою у Росії велика плутанина на всіх рівнях. Багато хто думає, що російська музика, театр та література будуть затребувані незалежно від військових злочинів росіян в Україні. Що західний глядач і читач ходитиме на концерти та до шпиталю з пораненими з однаковим захопленням перед талантом авторів того й іншого. Але так не буває. Не можна аплодувати людожеру, який навчився грати на флейті. Культура починається не з пісень та танців, а з переходу від канібалізму до раціону гомо сапієнс. Причому не лише митців, а всього народу, якому присвячується творчість.
Один український художник (жаль не запам'ятав його імені) написав портретну галерею російських класиків. У ньому Толстой, Лермонтов, Пушкін тощо. одягнені у камуфляжну форму нинішніх російських солдатів. Історія, наповнена авторитетами російської думки, привела їхню загальну культуру до підніжжя піраміди еволюції. Отже, не світ відкидає російських класиків різного жанру, а самі росіяни, яким наказ Путіна переважує гуманітарний багаж століть.
Тому, поки вони будуть жалкувати за Жириновським, ридати за втраченими Макдональдсом з Тік-Током більше, ніж за втраченою свободою, жахатися курсу рубля, а не злочинам своїх солдатів, не варто заїкатися про культуру.
…. Далеко від нас у штаті Мічиган протікає річка Ізюм. Понад двісті років тому на її березі відбувалися криваві битви американців з індіанцями, англійцями та французами. Більш ніж півроку кривавої різанини з пущеними в хід томагавками, зніманням скальпелів та іншими дикунствами війни того часу. Але обидві сторони ховали своїх у перевах між битвами. Навколо українського міста Ізюм, що під Харковом гниють трупи російських солдатів, і ворог, що наступає, не бажає припинити вогонь, щоб прибрати загиблих, вивести жінок. Виходить, ті з томагавками 1813-го були менш озвірілими.
Слово «культура» має безліч значень: уклад, побут, сукупність творчих сил народів… Сенсів хоч відбавляй, але всі зводяться до цінності людського життя і тіла. Немає поваги до мертвих, не буде і до живих. Хоча є місця, де знімати кіно, писати романи та картини можна і без цих сентиментів.
