«Лінія Шойгу» і «Адмірал Кузнецов»
У Росії знову переймалися проблемою вступу України і Грузії до НАТО
Директор департаменту загальноєвропейської співпраці МЗС Андрій Келін на майданчику дискусійного клубу «Валдай» заявив, що у НАТО існують правила прийняття нових членів, серед яких — відсутність неврегульованих територіальних конфліктів. Але водночас підкреслив, що зараз до цих правил нібито ставляться гнучкіше, ніж раніше. А далі поставив доленосне питання: «Що буде, якщо Україна й Грузія вступлять до НАТО?» І сам же на нього відповів: «Для нас це буде колосальна військова й економічна проблема. Нам доведеться вибудовувати оборонний пояс поблизу нашої третьої столиці — Сочі. Нам доведеться витрачати колосальні ресурси, щоб запобігти можливим діям з боку ймовірного противника». Тут слухачі, вочевидь, за задумом оратора повинні були чітко уявити собі могутню грузинську армію, що відважно марширує на «третю столицю», підкріплену американськими і британськими танками й літаками.
Україна ж, на думку Келіна, хвилює Москву ще більше: «Те саме з Україною. Довжина кордону у нас колосальна, вона ніяк не облаштована, а це означає, що нам доведеться облаштовувати оборонні ешелони». Знов-таки одразу уявляєш, як українська армія, вшестеро менша за російську за чисельністю і ще більше — за оснащеністю бойовою технікою, але стійка за духом, за підтримки незліченних натовських військ починає наступ на північ і в результаті бліцкригу бере Москву. Щоб протистояти настільки серйозним загрозам, звичайно, треба будувати потужні оборонні споруди, не шкодуючи ні бетону, ні броні, ні мін, ні колючого дроту, ні важкої артилерії.
Я запропонував би нову оборонну лінію на Кавказі, по лінії російсько-грузинського кордону (а заразом і по лінії російсько-азербайджанського кордону — раптом Азербайджан теж до НАТО вступить?), назвати «лінією Шойгу». Ну, а ту оборонну лінію, що буде зведена на кордоні з Україною, — «лінією Путіна». Щоб у всьому світі відчували, що російські військові керівники, якщо пригадати відомі оборонні лінії в нещодавній історії, не гірші за Мажіно, Маннергейма і Зігфріда (щоправда, не впевнений, що Путін і Шойгу знають, хто такий Зігфрід).
Проте, неабияк налякавши слухачів-політологів, Келін тут-таки поспішив їх заспокоїти, але досить своєрідно: «Такого розвитку ситуації в найближчому майбутньому не є видимим. У нинішній ситуації ні Україна, ні Грузія не відповідають внутрішнім принципам НАТО, внутрішнім вимогам до кандидатів на вступ. Але ставлення до цих принципів міняється. Більше робиться на догоду політичній доцільності західних країн, до принципів почали ставитися дуже гнучко. Якщо Захід піде шляхом подальшого нагнітання конфронтації, звичайно, вступ як України, так і Грузії може статися, і нам слід до цього дуже серйозно готуватися».
Мені цікаво, навіщо високопоставлений чиновник російського МЗС вирішив повісити неабияку порцію локшини на вуха не якоїсь невимогливої російської аудиторії, що зомбується телевізором і боїться відступити від офіційної точки зору навіть тоді, коли йдеться про очевидні факти, — наприклад, про те, що до отруєння Скрипалів причетні російські спецслужби, позитивно відповісти соціологам ризикують лише 3% росіян. Ні, він вішає локшину на вуха цілком солідним російським і закордонним експертам і політикам. Думаю, що причин тут дві. З одного боку, люб’язний Андрій Володимирович, можливо, намагається дати західним колегам пропагандистський матеріал, що має свідчити про виключно оборонний характер російської політики щодо Грузії та України. Певна річ, гості Валдайського форуму — не настільки наївні люди, щоб повірити у те, що Росія серйозно побоюється в найближчому майбутньому нападу з боку України й Грузії, нехай навіть за підтримки НАТО. Такий напад неможливий хоча б тому, що Північноатлантичний альянс — це суто оборонний союз, і навіть якщо Грузія та Україна увійдуть до нього, не можна уявити собі, щоб вони спробували напасти на Росію. Але оскільки це люди проросійськи налаштовані й цілком цинічні, то вони по можливості тиражуватимуть аргументи Келіна для найбільш довірливої частини західної громадськості. З другого боку, чиновник може бути представником одного з угруповань у кремлівській еліті, яке хотіло б погріти руки на будівництві потужної оборонної інфраструктури під приводом міфічного швидкого поповнення НАТО Грузією та Україною. Адже підряди тут обіцяють бути багатомільярдними.
Пасажі Келіна про «оборонні ешелони» видають стиль мислення російського істеблішменту, що все ще залишається в полоні уявлень епохи Другої світової війни. Насправді, якщо уявити собі абсолютно фантастичний сценарій неядерної війни НАТО проти Росії з території України та Грузії, то ніякі «лінія Путіна» і «лінія Шойгу» не допоможуть, а війна, яку тоді вестимуть передусім американська й інші сильніші армії Північноатлантичного альянсу, йтиме приблизно за тим же сценарієм, за яким йшов розгром вагнерівців у Сирії. У цьому разі бойові дії вестимуться переважно безконтактно і з використанням головним чином високоточної зброї за допомогою літаків, вертольотів, ракет та артилерії. За таким розкладом під бетонобійними бомбами величезної потужності будь-яка «лінія Шойгу» або «лінія Путіна» встоїть лише лічені дні, і їхнє будівництво для Росії буде абсолютно зайвою розкішшю, оскільки нападати на неї насправді не збираються ні Україна, ні Грузія, ні НАТО.
А до сучасної війни Російські збройні сили не готові, що ще раз підтверджує інцидент з багатостраждальним авіаносцем «Адмірал Кузнецов». Він не лише гігантський плавучий док, розрахований на 80 тис. т зумів втопити, коли виходив із нього (а зроблений док, між іншим, не в Росії, а у Швеції, ще на радянське замовлення, зате судоремонтний завод, де він використовується, належить не комусь там, а «Роснефти» — нафтовики в Росії й на суднобудуванні розуміються!), а ще й отримав п’ятиметрову пробоїну в палубі від падіння двох плавучих кранів. Якщо док ПД-50 не піднімуть, російському флоту просто ніде буде ремонтувати великі кораблі. А про реалізацію великої мрії російського ВПК про будівництво справжніх ударних авіаносців та іншої високотехнологічної зброї годі й казати.
