Людина натовпу: п’ятнадцять років на троні
У чому секрет успіху путінської влади?
Варлам Шаламов так сказав про свою прозу: «Мої оповідання — це, по суті, поради людині, як тримати себе в натовпі». Малися на увазі «Колимські оповідання» — про життя натовпу і людини в натовпі в умовах повного знелюднення.
Але кому можна адресувати ці поради після Колими, після всього, що там було? Людина в натовпі — це одне. А ось людина натовпу — зовсім інше. І це зовсім не блатна — про неї Шаламов сказав ясно: «не блатні люди». І чи не залишилася назавжди на Колимі, у Воркуті, в інших табірних столицях людина, для якої натовп був чужим і ворожим? Та й чи була вона узагалі, якщо стала можливою Колима?
Тоталітаризм колишніх років, той, який описував Шаламов, висував лідера харизматичного. Хоча Анна Арендт вже стосовно колишньої моделі говорила, що вождь «чиновник від мас», «вождь без мас — ніщо, фікція». П’ятнадцятиріччя перебування при владі Володимира Путіна показує, що в епоху масової культури і комунікаційної революції тоталітарний лідер остаточно перетворюється на людину натовпу.
Секрет успіху путінської влади — відсутність харизматичності у її володарів, мімікрійне і сутнісне злиття з більшістю. Те, що намічалося як тенденція в колишній тоталітарній моделі, реалізувалося нині — маса поглинає владу, десуб’єктивує її.
Але не робить слабшою. У безликості і байдужості влади секрет її сили і успіху. Надзвичайна різкість, безсила істеричність критиків влади з числа демократів пояснюється тим, що ситуація описується навіть не прислів’ям «проти лому немає прийому», а повною відсутністю будь-якого інтересу влади до опонента.
Повторюю сказане нещодавно. Путін — найбільш народний вождь за всю історію Росії. У нього абсолютний збіг із російською ідентичністю і породженими нею устремліннями, тому йому не потрібна жодна ідеологія та інша нісенітниця. І харизма йому непотрібна. Його харизма у відсутності такої. Це вождь епохи масової культури, а не теорій, ідеологій і великого стилю.
Розумні соціологи говорять: Путін вибрав негативну консолідацію, він об’єднує націю не за щось, а проти всього світу. Це не може продовжитися довго. Але триває століттями. Підтвердження — вся історія росіян, єдність яких лише і тримається на протистоянні решті світу. Ось і все скріплення. Просто, примітивно, ефективно.
Лестощі і вихваляння вождя зараз інші, ніж раніше. Сталін обожнювався. Вихваляння Брежнєва було предметом кепкувань — все було пародійно, але пародія всіх влаштовувала. Лестощі Путину — зовсім інше. Звеличується натовп і людина натовпу. Це лестощі самим собі, самовихваляння, загальнонародний нарцисизм.
І народові є чим пишатися. Тоталітаризм — вільний вибір вільних людей. Це витікає з усіх досліджень тоталітаризму, яких не так уже й багато. Тоталітаризм зростає з демократичних інститутів, з демократичних технологій. Навіть найперша його модель — російська — не виникла просто з самодержавства, хоча і перейняла від нього дуже багато. Знадобився короткий період російської демократії, хоча як на виборах в Засновницькі збори, так і на виборах в ради більшовики перемоги не отримали. Але ж і нацисти на виборах до рейхстагу теж не були абсолютними переможцями.
Нинішня модель російського тоталітаризму виросла з демократичних дев’яностих, хоча і намагається протиставити себе тому часові. Континуїтет найбільш помітний в головному — в імперській політиці. Але і принципи владно-власницьких стосунків складалися тоді.
Путін не здійснював перевороту і не робив нічого протизаконного. Його планомірна, систематична і продумана законотворча робота порівнянна з гітлерівською. Гітлер ухвалив закони про расову чистоту швидко, Путін формує систему законів про недоторканість і незамінність влади поступово і продумано. Нюрнберзькі закони ізолювали частину населення за расовою ознакою. Путінські закони ізолюють усе населення за ознакою непричетності до влади. Замість цього, як і в Гітлера, народність, пряме звернення до мас, формування тоталітарного руху, покликаного поступово замінити партійну систему.
Законотворчість під час його правління з 2001 року було кілька років тому відслідковано в пресі. Сказано було і про інше — про формування до 2007 року основ приватної держави Путіна. Окрім загальновідомих публічно-правових реформ, тоді відбулася цілком не таємна, проста маловідома подія. Всі території, багаті на вуглеводні, набули статусу прикордонних зон. Тобто перейшли під контроль ФСБ. На той час розцвіли і держкорпорації. Держава виявилася приватизованою, а ринок контрольованим.
І теж нічого нового. Як я вже не раз говорив, Путін повернув країну з дев’яностих, з їхніми спробами реальної демократії, до демократії фасадної, задуманої на початку перебудови. Повторюю ще раз сказане неодноразово.
Що б не говорила прогресивна громадськість, нинішня правляча еліта — спадкоємці Горбачова, прямі продовжувачі його справи.
Перебудова була спробою модернізації тоталітаризму, його перевлаштування на раціональних початках, відмови від найбільш архаїчних його рис. За тридцять років після перших кроків Горбачова в цьому напрямі можна визнати, що все вдалося.
Пригадаймо, на що була спрямована перебудова і що з’явилося за два десятиліття. Подолання всевладдя партійного апарату — про нього й згадки немає, «Единая Россия» нічого спільного з КПРС не має. Економіка начебто ринкова, але вільного ринку немає. Вона очистилася від планового маразму, інтегрується в світову господарську систему під повним контролем влади. Те ж саме і в політиці. Нинішня правляча еліта забезпечила собі незамінність без репресій, без знищення еліти опозиційної. Вибори начебто є, але виборної демократії немає, як немає і електорату — тільки населення.
Влада від суспільства знову незалежна. Головним джерелом її легітимації, як і в радянські часи, є визнання з боку зовнішнього світу, світової спільноти, обмеженої сімома державами. Більше й непотрібно. Та й однієї Америки вистачає.
Така політична реалізація російської національної ідентичності — не більше і не менше. І тому політичні зміни в Росії не можуть пов’язуватися з реалізацією прикладних політичних програм, зміною або оновленням еліти, а вже тим більше з революціями і заколотами. Мова може бути про корінні, принципові, найглибші мотивації політичної поведінки.
А для цього людина натовпу повинна стати просто людиною. І це єдина загроза російському тоталітаризму, що вічно відроджується. Що ж до його нинішнього персоніфікатора, то який би він не був, його теж прямо стосуються слова Ганни Арендт про тоталітарного вождя: «Будучи, по суті, звичайним функціонером, він може бути замінений у будь-який час». І після цієї красивої цитати можна було закінчити ювілейний текст, коли б не одна істотна деталь, яка в тоталітаризмознавстві майже не розглядається. Це зовнішні обставини, що сприяли свого часу встановленню тоталітарних режимів. І що сприяють сьогодні.
А вони були дуже істотні для встановлення першого в світі тоталітарного режиму в Росії після Першої світової війни. І для гітлерівської експансії в тридцяті роки. Сприятливі вони і зараз — це очевидна ціннісна криза Європи і американський ізоляціонізм, що змушує пригадати заклики Кеннеді-старшого, посла США у Великобританії наприкінці тридцятих років, який підтримав мюнхенську змову і закликав піти з Європи. Зараз настільки ж одіозною фігурою уявляється колишній посол США в Росії Майкл Макфол. З його висловлювань можна скласти враження про нинішній американський істеблішмент: повна відсутність гуманітарності, ні слова про цінності та принципи, навіть про міжнародне право. Моралі взагалі не існує. І Обама не Рузвельт, який поклав в основу європейської політики дипломну роботу майбутнього президента Кеннеді, що вступив у суперечку з батьком.
Співтовариство цивілізованих держав несе свою частку відповідальності за те, що відбувається в Росії, яку воно за інерцією продовжує вважати цивілізованою демократичною державою, не помічаючи навіть ядерного шантажу з боку Кремля. Та ж сама політика заспокоєння, поступок, той же страх викликати роздратування людей натовпу, правлячих у Росії.
Тому основне досягнення Путіна за п’ятнадцять років— не лише консолідація еліт і населення усередині країни, але і зовнішньополітична невразливість при всіх його конфронтаційних діях. Він вже звинувачує США у підтримці тероризму і сепаратизму в Росії. Так, це заява для внутрішнього користування, але він знає, що відповіді на це не буде. І словами Путін не обмежиться — того вимагають закони тоталітарного управління такою країною, як Росія.
