Людина з оточення
Ракета «Сатана» злітає над хижами, і це викликає бурхливе захоплення у більшості населення. Зірка автомийок Моторола насаджує «русскій мір» у Донецьку. Залдостанов погрожує Заходу і рветься щось повторити. Прокурорша за викликом Поклонська ходить із портретом російського царя. Це символи нової Росії, її обличчя, обіцяна «козяча морда».
Кесонна хвороба стала його професійним захворюванням. Різке підняття з посади носія портфеля у президентське крісло виявилося фатальним для нього і його країни. А далі - блокування нормального кровообігу і параліч...
Він залишився радянським підполковником, тому розпад Радянського Союзу сприймається ним як «геополітична катастрофа».
Він довго шукав «своє обличчя», спочатку навіть відчував деяку розгубленість, стикаючись з суспільством. Будучи морально не готовим до тягаря влади і служачи для більшості джерелом галюцинаторно-маревного психозу, він сам не зміг уникнути цієї хвороби, навчившись із цим жити.
Об'єднуючу ідею, здатну згуртувати маси людей, довго шукати не довелося. Ця ідея витала в повітрі, роблячи це повітря стиснутим і тугим. Росіяни стали відчувати декомпресію.
Втрата територій, втрата геополітичного простору, без яких тверський або володимирський мужик почали почуватися нещасними і обділеними. Ця ідея не була новою. Бажання вбити сусідові кувалдою свій Домострой було завжди. Виявилося, легше російському рядженому козакові орудувати нагайкою в Луганській області, ніж поправити хвіртку, що похилилася, і залатати дірявий дах у Великих Луках.
Радянська Росія, власне, була расистською державою, а після руйнування «союзу» вона стала повноцінним «правонаступником» ненависті і зневаги. В арійському словнику прописалися терміни «хачі», «чебуреки», «хохли», «азери», «чурки»... Не обійшли росіяни і умовно своїх «дагів» і «чечмеків». Кришталева ніч у Бірюльово наочно показала турботу расистської держави про расову чистоту ринків і продовольчих баз.
Треба відзначити, що хворому багато сходило з рук. Вуха Кремля стирчали з усіх міжнаціональних конфліктів на пострадянській території, але на «міжнародну арену» дорогу кривавим чекістам пробивав чорний маслянистий потік дорогої нафти, якою почали вмивати не тільки щасливі обличчя бурильників, але і деяких західних політиків.
Нафтова подушка дозволила Кремлю грати м’язами, вкладати кошти в радикальні рухи, які мали занурити країни колишнього СРСР (і не тільки) в ланцюжок нескінченних кривавих конфліктів і мерзлих територій. Коли Україна перестала жити за лекалами і правилами Москви, у неї з повчальною метою анексували Крим і розпалили пожежу на Донбасі. Раніше це було перевірено на Грузії.
Але настала мить, коли Кремль перейшов червону лінію, коли хворий остаточно повірив у свою безкарність. Подібну помилку зробили старці Політбюро, коли прийняли рішення про вторгнення в сусідню мусульманську країну.
Русскій галюциногенний мір, замішаний на крові, повинен був заповнити пострадянський ідеологічний вакуум, але це справжнісінька бомба, яка підірве багатонаціональну Росію. Чи розуміє це людина, мозок якої лоскочуть гази-бульбашки від перебігу кесонної хвороби? Наскільки вона адекватна? Натисне на кнопку чи ні?
Вона дуже далека від розуміння того, що на Росію чекає катастрофа. Для неї це ще поки гра в солдатики, яку можна буде зупинити будь-якої миті. Офшори її друзів дають розуміння того, що вона звичайна, земна. Любить гроші і блага, тому вмирати з ядерною кнопкою в руках особливого бажання немає. Інакше, навіщо збирати кошти на десять життів? Щоб проводити залишок своїх днів у підземному бункері в оточенні улюблених собак і Шойгу?
Захід і США зрозуміли, що за чарівною гібридною посмішкою ховається звичайнісінька брехня, що вони мають справу з авантюристом, який не ставить у гріш добробут власних громадян.
Генерали НАТО, які дещо зажурилися після розпаду СРСР, підбадьорилися і будують плани в столиці Польщі. Він - ідеальний партнер для НАТО, завдяки йому НАТО просунулося самісінько до кордонів РФ.
Росію каратимуть. За вкрадене сонце Криму, за розв'язану війну на Донбасі, за мерзле Придністров'я...
Він так хотів, щоб із ним сіли за стіл переговорів лідери впливових країн. Він так хотів бути значущим, компенсуючи свої комплекси. Перебуваючи при владі величезний проміжок часу, сумірний з правлінням азіатських тиранів, він не тільки не виріс, але і не зміг вичавити з себе принизливий дух маленького чоловічка. Він залишився тим, ким завжди був, - людиною з оточення...
