Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Майже філософія за умов майже війни

30 травня, 09:05

Можливо, коли до твого міста дійшли бойові дії, не найбільш своєчасним і адекватним заняттям будуть намагання мудрувати на вищі теми. З іншого боку, у Донецьку ще не зовсім війна. До того ж, ключовий сенс всього того, що відбувається в останні місяці в Україні, особливо в Донбасі, може полягати саме в тому, що ми, будучи зацикленими на повсякденних турботах і сакралізуючи те, що приходить та минає, зрештою перевели свою увагу на щось важливіше та істотніше.

У Віктора Цоя є такі слова: «Дети минут никогда не поймут круговорота часов». Говорити про те, як часто ми виступаємо в ролі цих «детей минут», особливо не випадає. Так, ми, звичайно, найкращі, найрозумніші, найкрасивіші і заслуговуємо на всі блага, але часом, лишень пройшовши через різні біди, ми починаємо тверезіше дивитися на себе і піднімати свій погляд хоча б трохи вище за горизонт.

До речі, про горизонтальне і вертикальне. Під поширену за радянських часів мантру «Наука довела, що Бога немає» намагалися підставляти якісь підстави з природних і технічних наук. Але й досі залишається загадкою, коли, хто і за допомогою якого експерименту в рамках цих наук довів відсутність Творця. Нині ж в Україні в подібному дусі ми частенько намагаємося пояснити наші кризові реалії виключно в рамках уже суспільно-гуманітарних знань, думаючи, що тим самим бачимо за деревами ліс. Але цього явно недостатньо...

Українському етапові зими-весни 2013—2014 зі всіма його фатально-кривавими перипетіями, які дійшли до літа до звично-спокійної та тихої шахтарської столиці, потрібно дати конкретне ім’я. Дати ім’я — в одному з біблійних розумінь цього виразу, тобто визначити єство, розгадати сенс. Адже має бути цілком очевидним, що суспільні потрясіння, які вже півроку переживає Україна, відсилають не просто до тих чи інших політичних, економічних, культурологічних чи якихось інших чисто зовнішніх явищ і процесів, але й до чогось більш стрижневого.

Тут ще питання, як ми реагуємо на всі ці наші фатально-криваві перипетії. Мабуть, недоречно говорити про якийсь морально-патріотичний виграш, коли світлини з убитими в ході АТО в Донецьку викликають цілу тенденцію мракобісних реакцій із боку осіб, які, судячи з усього, вважають себе великими патріотами. Варто ще раз підкреслити, що в даній ситуації йдеться про певну тенденційність, а не просто про добірку окремих випадків.

На жаль, реалізація нашими українськими військами своїх функцій для деяких «канапо-патріотичних» кіл стає приводом влаштовувати танці на чужих могилах, причому танці відверто мерзенні (так само, як і в тих випадках, коли певна група людей висміювала загиблих активістів Майдану). Потрібно розуміти, що від такого мерзотного тріумфування доброго життя очікувати не слід, нація від цього лише програє, і на країну це може накликати чергове горе.

Хтось скаже, мовляв, людей довели, і тепер вони так реагують. Що ж, якщо ми відповідну «канапо-патріотичну» громадськість вважатимемо дійсно доведеною, тоді згадаймо логіку Еммануїла Канта. Поведінку людини, звичайно ж, може бути зумовлено якимись чинниками. Але лише в певній мірі, а не повністю. Інакше не було б сенсу в праві — злочинця в такому разі «відмазував» би чинник середовища, в якому він сформувався. Але в нас завжди і за будь-яких умов зберігається внутрішня свобода вибору між добром і злом. І за цей вибір ми несемо особисту відповідальність.

До речі, ця логіка Канта є в його «шостому доказі існування Бога», за який булгаковський персонаж Іван Бездомний хотів відправити філософа на три роки на Соловки.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати