Мобільний кострець
Вам тушку чи кострець? У колах законодавців і рубильників м’яса це речення, як «здрастє». 1648 року насильно розділений британський парламент дістав назву «Кострець», і з того часу будь-яка частина законодавчого органу, що презентує решту тіла, інакше не називається. Через сторіччя українська депутатська нива запровадила до політологічного вжитку ще одне кухарське слово: «тушка». У нас вона, як у Олівера Кромвеля «кострець», заготовка демократичних змін, необхідних для узурпації влади.
Щоправда, не за англійським сценарієм. За 700 років парламентаризму люди при грошах, владі і повноваженнях із Вестмінстера до Вайтхолу поки що не бігали. У нас же не сидиться депутатам під дахом свого дому. То від Мороза (Олександра Олександровича) тікають, то Рибака (Володимира Васильовича) доганяють. Заради чого шанована публіка періодично зривається з насиджених однопалатних місць, варто лише здогадуватися! Загорілися проектом Паульскірхе на Банковій? Не схоже! Демократія з наслідною монархією і в старому приміщенні уживалася б. Побоялися опонентів від опозиції? — теж навряд. Розрізнена меншість, позбавлена капіталів і засобів управління, змушує переховуватися згуртований оплот керівництва країни? Не вірю. Можлива версія — сигнал народові, мов, дивись електорате, де повноту влади зосереджено, та на вус мотай! З Президентом ми єдині, як народ і армія.
Хоча, мобільний парламент, в оперативному і швидкомінливому політичному контексті, річ не остання. Раптом щось, можна не лише через вулицю перебігти, а в будь-який кінець ойкумени мотнутися. З’явиться необхідність подалі від преси і небажаних елементів пакет законів прийняти. Тут же замовили чартер на Барбадос і — почалися суцільні вигоди з економією. По-перше, місце роботи наближається до місця постійного відпускного перебування. По-друге, настирливість преси ліберально нейтралізується ціною авіаперельоту. По-третє, чим Барбадос від України відрізняється? Ті ж кольори прапора, той же тризуб, як у «мазерати», і населення без сюрпризів — нащадки жертв примусових робіт на копальнях Еспаньоли. Все звично і пізнавано.
Зловісна тиша спорожнілих коридорів, і кинута напризволяще трибуна погано подіяли і на опозиціонерів. Планові вчення «костреця» з питань передислокації, невдало порівняли з ДКНС. Налякали їжака абревіатурою! Завдяки ній, ми незалежність отримали раніше строку. Та й не схожі мирні парламентарі на державних путчистів. Ті плани і змови плели, а нашим — сказали куди прийти — вони й прийшли. І повноважень, ні власних, ні узурпованих, не мають. Які претензії? Ось із приводу загального кордебалету на пуантах — немає заперечень. Дивертисмент у «костреця» і «тушок» удався. І Зігфрід, який кинув виклик фатуму, і Одета, готова віддати корону, все один до одного з «Лебединого озера». Дуже зворушливо.
УГОДИ З ОБРОБЛЕННЯ
Через роки парламентарі Сомалі або Північної Кореї, обов’язково вийдуть на звивисту трасу молодої демократії, і пригадають, а то й скористаються політичною метафорою, народженою в нашій країні. Настане час пишатися впровадженням пестливого позначення тіла убитої і випатраної тварини в парламентські скрижалі.
Отже, «тушки», на поширену думку, на стіл партії Регіонів постачає ВО «Батьківщина». Не посперечаєшся! Варто взяти будь-який договір купівлі-продажу, з перших же рядків збагнеш парадигму угоди: «продавець з одного боку і покупець з іншого...». Все обумовлене наявністю грошей в тих, хто бажає придбати, і готовності реалізуватися у тих, хто прагне задовольнити попит. Консенсус напрошується. Тепер сакраментальне питання, яка з договірних сторін гірша?
Упевнений, більшість моїх співгромадян скажуть: всі вони «добрі» і плюне в тих, хто продався або отоварився, з глибоким почуттям задоволення. Але ситуацію не «розрулиш», надлишками емоцій і слини.
Чверть сторіччя тому в Північній Америці стався скандал. У мережі морепродуктових ресторацій подавали лобстерів менших розмірів, ніж дозволено законодавством. На мережу, як у нас кажуть, наїхали, а та, як теж у нас говорять, перевела стрілки на рибалок. Вони виловили — з них і деріть, у всьому ж американському кіно деруть постійно. Суд ішов довго, але надрав не рибалок, а рестораторів. Оскільки вони створили попит, а трудівники моря лишень відреагували. Взаємозв’язок очевидний, якщо ракоподібний дріб’язок ніде не приймуть, то й до трюмів траулерів він не потрапить. Випадок добре відомий юристам, які вивчають прецедентне право. І зрозумілий всякому, хто логічно міркує. Не усунувши причину, постійно наступатимеш на одну і ту ж проблему явища: з «тушками», «хабарами», «тендерами», «аукціонами» та іншими полями, де родюче дерево корупції, струшує під ноги призначених свої щедрі дари.
Радянська система боролася за чистоту апарату, по-єзуїтськи караючи тих, хто бере і хто дає однаково суворо. Комуністи ігнорували причини явища, називаючи гроші в конвертах, засобом підкупу посадових осіб. Тепер ми уявляємо кількість осіб, які живуть, головним чином, на ці кошти, і кровоносну систему організму влади, де хабарі виконують роль гемоглобіну. Система бере своє скрізь і всюди: щенятами, «зеленими», «тушками». Наївно позначати купюри, бити перебіжчиків, сподіваючись очистити лави. Наївно присягатися на крові за надійність партійців, яких за деякий час, зламають тортурами спокус і страхів цинічні аси рітейлу. Чи не краще спрямувати стріли на тих, хто бере? Кому вигідні оголошені в пресі прейскуранти на тіла мертвих депутатів? Чи не тим скупникам, що рекламують унікальну купівельну спроможність? Уявляю скромного депутата обласної ради, що збагнув такі цифри. Він зі шкіри вилізе, але потрапить туди, де за голос і мандат платять у розмірі бюджетів районів його рідної області. Ось де українська мрія депутата! І хай, розповіді про мільйони, заплачені «за перехід» лінії моралі, можуть виявитися димовою завісою, що приховує насильство скупердяїв, все одно принадно.
НЕ ЩО ЗАВГОДНО В РЯДОК «ВІКІПЕДІЇ»
Безсумнівно, сміливо вносимо «тушку» до «Вікіпедії», закріплюючи авторство на сторіччя. Є привід. Днями віртуальний довідник, UA походження виявився першим на всій планеті за темпами зростання. Прекрасна новина для тих, хто розуміє українську. Нарешті в інформаційному просторі ми караємо великого сусіду, що клепав досі довідники на весь російський світ. А в тому загадковому світі було й залишилося багато незбагненного для українського розуму і серця. Я вже не кажу про загальних героїв, що вважаються у них зрадниками, міжусобну «расчленёнку» видатних персон і абсолютно несхожу історичну правду. Траплялися і зовсім нез’ясовні розбіжності. Тому тема різночитань однією віртуальною перемогою в енциклопедії Google не закривається. І ось приклад далекий від політики і національної гордості.
Наберіть у пошуковій системі фразу: «винахідник радіо». Тут же отримаєте з вікі відповідь про Олександра Степановича Попова, який «25 квітня за старим, і 7 травня за новим стилем зробив наукову доповідь з приводу використання електромагнітних хвиль». Хвилі, звичайно, не радіо, але нехай. Тепер змінюємо мову в пошуковій системі на українську. Напишіть у віконці «Винахідник радіо» і отримаєте передбачуваний коментар з «Вікіпедії» з нашою адресою: «7 травня (25 квітня за старим стилем) 1895 р. Попов зробив доповідь на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі та продемонстрував дію своїх приладів зв’язку. Це був один із перших дослідів, які продемонстрували радіозв’язок». Не припиняйте пошуки і про це ж цивілізаційне відкриття запитайте англійською: «The inventor of the radio». Тут станеться дивна річ: інвентор Попов пропаде, зате з’являться імена Джеймса Клерка Максвелла, Девіда Едварда Г’юза, Генріха Герца. Запитуйте в «Wikipedia» будь-якою іншою мовою міжнародного спілкування — результат буде англійський. Якби лишень радіо справа обмежувалася! Все набагато серйозніше. Картина світу змінюється від того якою мовою ми формулюємо запит. Першість за темпами приросту статей «Вікіпедії» річ, безперечно, добра, якби і якість не відставала. Тому успіхам наших «вікіпедиків» наразі не радію, може, вони й не наші зовсім.
