Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Напіввійна призведе до напівперемоги?

ФОТО РЕЙТЕР

На сході України триває війна. Багатьом досі не хочеться навіть подумки вимовляти це слово. І мені теж не хочеться, але це — війна. Оскільки проти Української держави наразі діє вже не кілька сотень, як у квітні, а близько 20 тисяч озброєних не лише автоматами, карабінами та пістолетами, а й важкими кулеметами, зенітними та протитанковими комплексами, броньованими машинами (БТР, БМП, БМД), танками і системами залпового вогню бойовиків, серед яких, окрім люмпен-пролетарів, чимало професійних військовиків та спецназівців із Росії, різного роду козаків (зокрема й не опереткових, а добре підготовлених) — місцевих і зайд, а також колишніх «беркутів» та відставників, що побували в «гарячих точках».

Війна ця не громадянська і не українсько-українська, як вважає дехто; це своєрідне продовження, рімейк, реінкарнація російсько-більшовицької війни проти української свободи, яка точилася майже століття тому. А отже, це війна не української влади з частиною українських громадян, а війна України проти агресивного радянського тоталітаризму, замаскованого під «Русский мир» у його залишкових місцевих та завезених із Росії формах.

•  Загальне число загиблих на тій війні наразі невідоме. Українська армія подає свої цифри, «Інформаційний спротив» — дещо інші, місцеві незалежні журналісти — ще інші. Це що стосується урядової сторони. А до яких втрат зарахувати тих, хто був закатований терористами чи помер у полоні? Чи того хлопця, про якого пише луганський блогер Сергій Іванов: схопили беззбройного вдень на вулиці й розстріляли на місці — всадили 27 куль з автомата через те, що — за словами Іванова — «комусь із накодеїнених «рятівників Донбасу» примарилося щось страховинне»? Чи дружину і дитину місцевого підприємця, який постачав українським воякам харчування, — бойовики приїхали на БТР і спалили будинок разом із людьми. Зрозуміло лише одне: реальні втрати з боку тих, хто воює за Україну, якимось іншим способом допомагає зберегти її свободу й цілісність чи просто висловлює неповагу до бандитів, становлять сотні й сотні людських життів. Утрати з боку бойовиків — як громадян Росії, так і громадян України — можна оцінити як значно більші, оскільки серед них чимало так званих ватників, місцевої шпани, яка органічно не здатна ефективно воювати, а крім того, слід додати ще й розбірки з місцевою наркомафією, яка не хоче віддавати свої «ринки» різним кавказьким «зайдам». І, нарешті, є втрати цивільного населення, які вдасться бодай приблизно порахувати лише після закінчення бойових дій.

Утім, війна точиться не тільки на землях українського сходу, а й у радіо- та телеефірі, в Інтернеті та на газетних шпальтах. Не буду зайвий раз описувати «звитяги» російського телебачення, державного і «недержавного» (але на 100% підконтрольного Кремлю); лише один факт: серед останніх «бойових перемог» колись пристойного каналу НТВ — звинувачення на адресу російських правозахисників та опозиціонерів, що вони, мовляв, фінансують «Правий сектор» — той самий, який п’є кров невинних православних немовлят...

Ну, а війну в Інтернеті чи не найкраще характеризує рівень агресивності російських чи проросійських юзерів. «Укропы убивают укропов», — це так ідейно витримані представники «Русского мира» характеризують війну на сході України (що, до речі, засвідчує їхнє реальне ставлення до місцевих терористів — як до гарматного м’яса, не більше). Українські юзери в боргу не лишаються, але вони зазвичай вміло послуговуються зброєю сарказму та іронії і в цьому відрізняються від відверто хамських прихильників Путіна.

•  Водночас наявні симптоми того, що певна частина українського суспільства, політикуму, інтелектуалів та, що найстрашніше, золотопогонних штабістів досі ніяк не хоче побачити очевидного; а якщо вже й погоджується з тим, що точиться війна, то хоче звести її до такої собі напіввійни. Результат сумний: з одного боку, в бойових діях беруть участь десятки тисяч наших бійців, фінансові резерви держави мобілізовано для забезпечення армії, громадянське суспільство і велике число бізнесменів забезпечують бойові частини не лише продовольством та предметами першої необхідності, а й бронежилетами та кевларовими касками, а з другого — деякі мас-медіа підтримують терористів, яких називають «ополченцями», інші ведуть відверто пацифістську пропаганду, високопоставлені особи Міністерства оборони під надуманими приводами «заморожують» на рахунках виділені для війська 5 млрд гривень (і їх не відправляють за ґрати, ба навіть не викликають на допити), а всім відомі мільярдери гоноровито заявляють, що добровільно не виділять на потреби війська ні гривні — мовляв, ми платимо податки, з нас досить. А Верховна Рада тільки зараз узялася скасувати ввізне мито на бронежилети, захисні шоломи й ліки для воєнних потреб — скільки українських вояків загинуло чи стало інвалідами через те, що депутати воліли вести напіввійну? І скільки ще загине через те, що на законодавчому рівні не закріплено арешт і конфіскація майна командирів та членів бандформувань і тих, хто їх підтримує — грошима та спорядженням? І, нарешті, скільки ще буде жертв через звичку деяких керівників силових структур говорити напівправду — про те, що «кордон із Росією міцно закритий», «дії всіх сил АТО ефективно координуються», а «солдати забезпечені всім необхідним для життя і бою»?

Ну, а про випадки «успішного» навчання сучасному бою в складних умовах мобілізованих до Збройних сил хлопців та добровольців- «батальйонщиків» я краще помовчу — ЗМІ сповіщали про численні ситуації, коли були факти чи то нехлюйського, чи то відверто зрадницького ставлення до такого навчання з боку тих, хто мусив за посадою та присягою цим займатися.

•  А де фільтраційні табори, в яких мали б ретельно перевіряти тих здорованів, які називають себе «нещасними біженцями із зони АТО», а натомість можуть бути диверсантами чи розвідниками терористів? Де принципово новий жорсткий контррозвідувальний режим у прикордонній зоні й нові райвідділи СБУ уздовж українсько-російського кордону, про необхідність чого вже не раз писав Євген Марчук? Де, зрештою, рішучі публічні вимоги українського керівництва до Заходу щодо постачання нам сучасної військової техніки для ефективної боротьби з терористами і мінімізації жертв цивільного люду? Вже Збігнєв Бжезинський говорить про те, що США мусять надати Україні сучасні засоби знищення ворожої бронетехніки й іншу зброю, щоб покласти край терористичним атакам, а українські лідери про це мовчать. Так само, як і про необхідність виділення Євросоюзом Україні серйозних коштів для облаштування кордону з Росією — оскільки фактично йдеться про те, що це водночас є й кордон Європи, кордон захисту демократії...

І ще одна надзвичайно важлива річ. У жодному разі не можна зупиняти АТО на догоду ані західним «миротворцям», ані «миролюбним» вітчизняним олігархам. Не можна — до капітуляції й роззброєння терористичних банд. Бо будь-яка спроба вести напіввійну призведе до напівперемоги (у найкращому разі!), а така напівперемога, коли за формального замирення не буде знищено коріння тероризму і знешкоджено його носіїв, матиме через певний час дуже сумний наслідок для всієї України.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати