Пам’ять має бути справедливою
Ті пріоритети, які фактичнорозставляє держава спотворюють справжню систему координат
Спочатку — «знаковий» факт. 21 січня відкрито перший в Києві меморіальний барельєф Голові Директорії УНР, Головному Отаману Військ і Флоту УНР Симону Петлюрі. Про це повідомляє сайт Українського Інституту національної пам’яті.
Як заявив голова цього інституту Володимир В’ятрович, ім’я Петлюри «поруч з іменами Мазепи та Бандери стало одним із символів боротьби українців за свободу». Тому, на думку В. В’ятровича, «відкриття пам’ятного барельєфа Симону Петлюрі на вулиці його імені (будинок 2/4) — ще один важливий крок на шляху увічнення одного з чільних діячів української революції 1917—1921 рр.». Додамо, що відкриття меморіального барельєфа (скульптор Василь Маркуш) відбулося за участю перших осіб держави, українських військовослужбовців, ветеранів російсько-української війни.
Отже, постать Головного Отамана увічнено. Важко заперечити проти цього. Проте постає суттєвє питання: а коли буде в Києві увічнено пам’ять Гетьмана Скоропадського — людини, яка, в усякому разі, не менше (а може, й більшою мірою), аніж Симон Петлюра, долучилася до творення Соборної України? Нагадаємо, що саме за час правління Гетьмана (лише сім з половиною місяців) до Української держави увійшли всі наші етнічні території на кордоні з Росією, частина Берестейщини, Пінських земель, була узгоджена домовленість про входження до складу України Криму (в майбутньому), велися інтенсивні переговори з Крайовим Урядом Кубані... Хіба ці заслуги (про це є окрема стаття Олени Бойко у книзі «AVE») не мають бути вшановані у День Злуки? Адже історична пам’ять повинна бути справедливою.
Взагалі, тут є простір для серйозної розмови. Заради справедливості, а не в порядку реклами, хотіли б відзначити, що газета «День» впродовж двох десятків років проробила системну, величезну роботу з історичного просвітництва українців, формування в наших співгромадян почуття національної та особистої гідності, виховання в них засад громадянської відповідальності. А це можливо лише за умови, коли суспільство знає свою правдиву, неспотворену історію, вільну від тоталітарних фальсифікацій. І — головне — чесну!
Саме це дає нам, журналістам «Дня», моральне право сказати суспільству: час уже дорослішати. А це означає, що того ж самого Симона Петлюри, за всієї поваги до нього, варто ставити у відповідну «систему координат». Нам неминуче треба визначити своє чітке ставлення до «націонал-романтиків», найяскравішим представником яких був саме Петлюра, котрі занадто часто не розуміли, що добрими намірами вимощена дорога до пекла. І тут, на наш погляд, не просто доречно, а необхідно розробити певну ієрархією («табель про ранги») вчинків, здобутків та заслуг. І тут Гетьман — будемо одвертими — має першість. З причин, які ми вже згадували.
З гіркотою слід визнати, що в державному апараті України аж ніяк не відреагували на той політичний, духовний і суто людський портрет Гетьмана, який представлений у книзі «AVE» (втім, зате читачі нашої газети відреагували із зацікавленням). Поки що ті пріоритети, які реально, фактично розставляє держава, до певної міри руйнують, спотворюють справжню систему координат. Ставлячи цей барельєф, ми свідомо чи несвідомо заморожуємо «бацили помилок». І справа навіть не тільки в тому, що Петлюра був соціалістом. Соціалістом був і Пілсудський. І не в тому, що угода «Пілсудський — Петлюра» (квітень 1920 р.) завдали сильного удару по Соборності. Просто не треба творити собі кумірів. І це головне.
